Поличинці

село в Козятинському районі Вінницької області України
Церква Преображення Господнього у с.Поличинці

Поличи́нці (пол.Рoliczyńce) — село в Україні, у Козятинському районі Вінницької області.На р.Клітинка (стара назва Верхорудка Бистрицька). Населення становить 442 особи.

село Поличинці
Policzynce.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Козятинський
Рада/громада Поличинецька сільська рада
Код КОАТУУ 0521486403
Облікова картка Поличинці 
Основні дані
Засноване 1595
Населення 442
Площа 2,552 км²
Густота населення 173,2 осіб/км²
Поштовий індекс 22110
Телефонний код +380 4342
Географічні дані
Географічні координати 49°48′00″ пн. ш. 28°30′58″ сх. д. / 49.80000° пн. ш. 28.51611° сх. д. / 49.80000; 28.51611Координати: 49°48′00″ пн. ш. 28°30′58″ сх. д. / 49.80000° пн. ш. 28.51611° сх. д. / 49.80000; 28.51611
Середня висота
над рівнем моря
265 м
Водойми р. Гнилоп'ять
Місцева влада
Адреса ради 22110, с. Поличинці, вул. Дружби, 41; тел. 3-42-42
Карта
Поличинці. Карта розташування: Україна
Поличинці
Поличинці
Поличинці. Карта розташування: Вінницька область
Поличинці
Поличинці

CMNS: Поличинці у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Землі навколо нинішнього села Поличинці належали до київського воєводства, коли у XV ст. їх було надано князем Свідригайлом давньому руському роду Тишкевичей. На той час це місце називалось Плесо на Верхоруді Бистрицькій. Ці землі зазнавали набігів кримських татар, тому власник села, Федір Фредерік Тишкевич, за переказом, насілив місцевісць т.н. "осадчими" - Полицькими (Матей, Войцех, Олександр). Від них виникла сучасна назва села. Після смерті Федора село перейшло до його сина Януша Тишкевича, котрий був вимушений залишити своє дідичство під час Хмельниччини. У 1657 році село перейшло до брата Януша - Феліціяна Тишкевича та його сина Габріела-Міхала. За цих власників село занепало. Бездітний Габріел-Міхал заповів Поличинці Янові Хоєцькому у 1710 р[1].( По іншим джерелам, власниками села були Носажевські, Ян Бранський, потім Хоєцькі)[2].

Ян Хоєцький показав себе дбайливим господарем, надавав певні пільги осадчим, відрізнявся побожністю, помер у 1750р.

Його син, Франтішек Казимир Хоєцький (пом.1779р.), дідич Полічинців та Житинців, ротмистр воєводства Брацлавського, комендант бердичівської фортеці, збудував у 1770р. в селі Преображенську церкву на місці стародавньої дерев'яної церкви св.Онуфрія. Церква св.Онуфрія свого часу мала особливу грамоту від Папи римського Пія VI.[1]Також відомо, що Хоєцьки жертвували гроші з доходів від села на Берездівський римо-католицький монастир на Волині[3].

По смерті Франтішека Казимира, маєток перейшов до сина, Яна Непомуцена Хоєцького. який був войським київським, депутатом чотирирічного сейму. У 1886 році село було власністю Болеслава Хоєцького, на поч.ХХ ст.- його сина Зигмунта.[2]

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Бистрицької волості Бердичівського повіту Київської губернії мешкало 925 осіб (797 православних, 117 римо-католиків, 9 юдеїв), налічувалось 129 дворових господарств, існували православна церква, католицька каплиця, школа, кузня, 2 водяних і вітряний млини[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1352 осіб (650 чоловічої статі та 702 — жіночої), з яких 1178 — православної віри, 142 — римо-католицької[5].

У період після Другої світової війни у селі діяв колгосп ім.Кірова, працювали 8-річна школа, клуб, бібліотека[6].

Пам'яткиРедагувати

У селі розташована мурована церква - пам'ятка архітектури національного значення.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Sulimierski, Walewski, red. Chlebowskiego (1886). Słownik geograficzny królestwa polskiego i innych krajów słowiańskich (пол). Warszawa. с. т.VIII,с.591–592. 
  2. а б Antoni Urbański (1929). Memento kresowe (пол). Warszawa: nakladem autora. с. 66–69 (73–76). 
  3. Похилевич, Лаврентий (1864). Сказания о населенных местностях Киевской губернии (рос). Київ. с. 754–755. 
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-86)
  6. під ред.Тронька П.Т., редкол. тому ОЛІЙНИК А. Ф. (голова редколегії), БАБІЙ М. Л., БОВКУН В. Д., ВІНІКОВЕЦЬКИЙ С. Я. (1972). ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКО! РСР ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ (укр). Київ: ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР. с. 343. 

ПосиланняРедагувати