Пойченко Михайло Іванович

радянський український кінооператор

Михайло Іванович Пойченко (1 листопада 1909, Фурманівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 16 червня 1992, Київ) — радянський і український кінооператор документального кіно. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988). Член Спілки кінематографістів СРСР (1962).

Пойченко Михайло Іванович
рос. Михаил Иванович ПОЙЧЕНКО
Дата народження 1 листопада 1909(1909-11-01) або 1909
Місце народження Фурманівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія або Херсонська губернія, Російська імперія
Дата смерті 16 червня 1992(1992-06-16) або 1992
Місце смерті Київ, Україна
Громадянство  Російська імперія
 СРСР
 Україна
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія кінооператор
Заклад Українська студія хронікально-документальних фільмів
Членство НСКУ
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За трудову доблесть» медаль «За оборону Кавказу»
заслужений діяч мистецтв УРСР
IMDb ID 1865380; ID 12534580

Біографічні відомості ред.

Народився 1 листопада 1909 року у с. Фурманівка (нині Кіровоградської області) у селянській родині.

У 1930 році закінчив 2 курси заочного відділення Київського робітфаку.

У 19291933 роках навчався на заочному відділенні операторського факультету Державного технікуму кінематографії (ДІКу).

У 19361940 роках — асистент-оператор, з 1941 — оператор Краснодарського корпункту Ростовської студії кінохроніки.

Фронтовий кінооператор у роки німецько-радянської війни. Оператор кіногруп Південного, Північно-Кавказького, 2-го Білоруського, 2-го Українського фронтів. Його фронтові сюжети використано у серіалі «Велика Вітчизняна війна» (19781980).

У 19451950 роках — оператор Литовської студії кінохроніки, у 19501957 роках — оператор Ростовської студії кінохроніки.

Був членом Спілки кінематографістів УРСР. Нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України.

Помер 16 червня 1992 року у Києві.

Михайлу Пойченку присвячено документальний фільм «Сорок років по тому» (1984; режисери: П. Гіржман, В. Шкляревський).

Фільмографія ред.

  • «Співак народу» (1937);
  • «Комсомольці» (1943);
  • «Визволення Новоросійська» (1943);
  • «Битва за Севастополь» (1944);
  • «Кавказ» (1944);
  • «Перемога на Правобережній Україні» (1944, у спіавт.; реж. О. Довженко), Ю. Сонцева, Я. Авдієнко);
  • «Звільнена Чехословаччина» (1945);
  • «На австрійській землі» (1946);
  • «Радянська Литва» (1950);
  • «Живи, Україно!» (1957, у співавт. з І. Кацманом, О. Ковальчуком, Ф. Камінським);
  • «В сім'ї єдиній» (1958);
  • «Україна. 1960» (1960, у співавт.);
  • «Володимир Гургаль» (1961);
  • «Чарівники» (1962);
  • «Здрастуйте, Ганно Дмитрієвно!» (1964);
  • «Кораблі не вмирають» (1965, у співавт. Перша премія зонального огляду. Ленінград, 1966);
  • «Люди, смаки, час» (1968);
  • «Між вільними вільна» (1970);
  • «Україна, земля, люди» (1970);
  • «Обличчям до вогню» (1971, Диплом Всесоюзного кінофестивалю фільмів на робітничу тему, Горький, 1972);
  • «Поема про донецький край» (1974, у співавт.);
  • «П'ять пісень про комуністів» (1975, Спеціальна премія журі IX Всесоюзного кінофестивалю. Фрунзе, 1976);
  • «На всю широчінь душі» (1975, Почесний диплом журі XIX Міжнародного кінофестивалю. Лейпциг, 1976);
  • «Місто робітничої слави» (1976);
  • «Марія з Малої землі» (1980, у співавт.);
  • «Головиха», «Гончар», «Без строку давності» (1981);
  • «Балада про лісовий фронт» (1986);
  • «Іван Франко і світова культура» (1987).

Нагороди ред.

Нагороджений орденами та медалями, серед яких[1]:

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Михаил Пойченко. csdfmuseum.ru (рос.). Музей ЦСДФ. Архів оригіналу за 19 липня 2023. Процитовано 6 серпня 2023.

Література ред.