Поздняков Станіслав Олексійович

Станісла́в Олексі́йович Поздняко́в (рос. Станислав Алексеевич Поздняков, нар. 27 вересня 1973 року, Новосибірськ) — російський державний діяч, фехтувальник на шаблях. Президент Олімпійського Комітету Росії з 29 травня 2018 року.

Поздняков Станіслав Олексійович
Народився	27 вересня 1973(1973-09-27) (50 років) Новосибірськ, РРФСР, СРСР
Країна	Росія
Діяльність	фехтувальник(ця)
Alma mater	Новосибірський державний педагогічний університет
Науковий ступінь	кандидат педагогічних наук
Знання мов	російська
Діти	Позднякова Софія Станіславівна
Вага	89 кг
Зріст	186 см
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Десятиразовий чемпіон світу, тринадцятиразовий чемпіон Європи, п'ятиразовий володар Кубка світу, чотириразовий чемпіон Олімпійських ігор. Заслужений майстер спорту Росії (1996) з фехтування. Кандидат педагогічних наук.

Життєпис

Станіслав Поздняков народився 27 вересня 1973 року, в місті Новосибірську в родині лікарів: батько був військовим лікарем, мати — лікарем-акушером в обласній клінічній лікарні.

З шести років впродовж 3 років ходив у басейн, але монотонне плавання від бортика до бортика не дуже подобалась хлопцю, тому він вирішив зайнятись футболом.

Але коли вони з мамою йшли записуватись у футбольну секцію, їм на очі потрапило оголошення про набір до Спеціалізованої школи олімпійського резерву з фехтування і вибір було зроблено. Зі шпаги і шаблі Станіславу більше сподобалась остання і він почав нею займатися, спочатку в загальній групі, а потім на нього увагу звернув тренер Борис Пісецький і почав давати індивідуальні уроки.

Після закінчення середньої школи Поздняков поступив до Новосибірського державного технічного університету на факультет «автоматичні системи управління», але у 1997-му перевівся на 3-й курс Новосибірського державного педагогічного університету.

Після закінчення університету вступив до аспірантури, став працювати над кандидатською дисертацією на тему «Тактико-технічна підготовка молодіжної збірної команди з фехтування на шаблях».

У 1990 році у віці 16 років Поздняков зайняв 5-е місце на етапі Кубка світу в Москві серед дорослих, після чого на нього звернули увагу тренери молодіжної збірної СРСР.

У 1992 році 18-річному юнакові вдалося зайняти 3-е місце на чемпіонаті СРСР серед дорослих, після якого він потрапив до першої команди, що їхала на Олімпійські ігри до Барселони. Там він брав участь тільки в командних змаганнях і провів лише кілька поєдинків проти збірної Канади, але отримав своє перше олімпійське золото. Після того, як у 1993 Об'єднана команда, в якій з 5 членів було 2 українці, розділилася, Станіслав став повноправним членом збірної команди Росії.

У 1994 Поздняков став чемпіоном світу у командних змаганнях і срібним призером в індивідуальних, програвши у фіналі Феліксу Беккеру. Того ж року вперше став чемпіоном Європи.

У 1995 стає другим у командних змаганнях на світовій першості, а в індивідуальних не доходить до фіналу, поступившись своєму одвічному супернику Луїджі Тантіно з Італії.

1996 рік став найуспішнішим в кар'єрі Станіслава Позднякова. На Олімпійських іграх в Атланті він завоював дві золоті нагороди. Найважчим в індивідуальних змаганнях був чвертьфінальний поєдинок проти колишнього партнера по команді Вадима Гутцайта зі збірної України. У напруженнійшому бою Поздняков переміг з мінімальним рахунком 15:14.

Наступного року він вперше став чемпіоном світу в індивідуальних змаганнях. У командних — здобув срібну нагороду, російська команда поступилась збірній Франції.

У 1998 році Станіслав Поздняков завоював бронзову медаль в командних змаганнях на чемпіонаті.

У 1999 на світовій першості став третім у складі команди та другим в індивідуальних змаганнях, програвши один укол французу Даміанту Туйє (14:15).

У 2000 російські шаблісти зайняли весь п'єдестал пошани в особистих змаганнях на чемпіонаті Європи (перший — Сергій Шариков, другий — Олексій Фросін, третій — Станіслав Поздняков) і виграли командний турнір.

Олімпійський турнір того року в індивідуальних змаганнях російські шаблісти провели не дуже вдало — жоден з них не дістався олімпійського подіуму, Поздняков програв за вихід у чвертьфінал французу Матью Гурдану. Але у командних змаганнях їм не було рівних, вони впевнено долали всіх суперників, в тому числі і у фіналі — з рахунком 45:32 перемогли збірну Франції.

Наступного року Станіслав Поздняков виграв всі офіційні турніри найвищого рівня: чемпіонат світу — в індивідуальному і командному заліку та континентальну першість — індивідуально і в команді.

2002 року у нього були такі ж результати і на чемпіонаті світу, і на чемпіонаті Європи.

Ще через рік повторив свій успіх на континентальній першості в обох видах змагань, та на чемпіонаті світу в командному заліку.

У 2004 знову став першим на чемпіонаті Європи — індивідуально і в команді. На літніх Олімпійських іграх 2004 року в Афінах Станіслав Поздняков у складі збірної Росії став бронзовим призером. Росіяни поступилису у півфіналі збірній Італії з рахунком 42:45, а потім виграли зустріч за третє місце у збірної США. В індивідуальних змаганнях Поздняков став шостим, поступившись у чвертьфіналі Дмитру Лапкесу з Білорусі 9:15.

Наступного року він стає чемпіоном світу і Європи в командних змаганнях і срібним призером світової першості в індивідуальному заліку, програвши у вирішальному поєдинку румуну Міхай Коваліу.

2006-го стає чемпіоном світу в індивідуальному заліку та бронзовми призером світової і континентальної першості в командних змаганнях.

У 2007 здобуває останній трофей на чемпіонаті світу, завоювавши золоту медаль в індивідуальному заліку. На чемпіонаті Європи додає медаль такого ж ґатунку в командних змаганнях та бронзову нагороду в індивідуальних.

2008-го на чемпіонаті Європи в Києві завойовує останню медаль в кар'єрі на змаганнях найвищого рівня, ставши чемпіоном в команді. На пекінській Олімпіаді того ж року залишається без нагород. Чоловіча команда шаблістів Росії посіла четверте місце, мінімально поступившись у півфіналі команді США 44:45 і з таким же рахунком програвши зустріч за третє місце італійській збірній]]. В індивідуальному заліку Станіслав Поздняков став сімнадцятим, програвши у першому ж поєдинку з рахунком 8:15 Ніколя з Франції, що став на цьому турнірі срібним призером індивідуально і олімпійським чемпіоном у команді. Ці змагання стали останніми для Станіслава Позднякова як спортсмена.

Після Пекіна Станіслав Поздняков переходить на тренерську роботу.

З 2008 року він — старший тренер збірної команди Росії з усіх видів фехтування.

З 2009 року — перший віце-президент Федерації фехтування Росії. Член виконкому Міжнародної федерації фехтування (FIE).

Політична діяльність

З 2005 року є депутатом Законодавчих зборів Новосибірської області, член фракції «Єдина Росія».

29 травня 2018 року став президентом Олімпійського комітету Росії.

Державні нагороди

• Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (19 квітня 2001) — за великий внесок у розвиток фізичної культури і спорту, високі спортивні досягнення на Іграх XXVII Олімпіади 2000 року в Сіднеї.
• Орден Пошани (6 січня 1997) — за заслуги перед державою і високі спортивні досягнення на XXVI літніх Олімпійських іграх 1996 року.
• Орден Дружби (18 лютого 2006) — за великий внесок у розвиток фізичної культури і спорту та високі спортивні досягнення.

Джерела

• http://www.sports-reference.com/olympics/athletes/po/stanislav-pozdnyakov-1.html [Архівовано 14 травня 2010 у Wayback Machine.]
• Профіль на сайті Європейської конфедерації фехтування (англ.)
• Біографія на сайті Федерації фехтування Росії (рос.)
• http://sib.net/novosibirsk/pozdnyakov-stanislav-alekseevich/ [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• Именитый спортсмен и обаятельный депутат // Журнал «Герой нашего времени»(рос.)
• Золотой рубака-парень Станислав Поздняков // Газета «Советский спорт». 20.02.2003 (рос.)^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• http://www.biograph.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=963:pozdnyakovsa&catid=2:sports&Itemid=29 [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• http://sportcom.ru/portal/fencing/persons/658.html [Архівовано 24 квітня 2016 у Wayback Machine.]

Література

• ФЕХТОВАНИЕ: Энциклопедия / Авторы-составители М. С. Ракита, В. Л. Штейнбах. — М.: Человек, 2011. — ISBN 978-5-904885-46-5. — С. 416—417. (рос.)