Відкрити головне меню

СюжетРедагувати

Дія фільму розгортається в часи німецько-радянської війни.

Радянський розвідник Олексій Федотов під іменем німецького офіцера Генріха Еккерта вирушає в окуповану німцями Вінницю із завданням: викрасти та доставити радянському командуванню таємне листування генерала фон Кюна (його зіграв сам режисер фільму Борис Барнет) з гітлерівською ставкою. Йому вдається не лише виконати завдання, але й викрасти самого генерала.

За прототип головного героя вважають радянського розвідника Миколу Івановича Кузнецова, що діяв у тилу німців під виглядом німецького офіцера Пауля Зіберта. Протягом 1943 — 1944 років у Західній Україні Кузнецов здійснив низку терористичних актів проти високопосадовців Третього Рейху.

ІсторіяРедагувати

Фільм знімали у Вінниці майже одразу після визволення міста від німецької окупації у березні 1944 року.

Під час перегляду фільму в клубі НКВД, впливові особи цього відомства, які були там присутні, висловили своє крайнє незадоволення.

Міністр держбезпеки Абакумов, сказав, що він категорично проти демонстрації фільму. Абакумов побачив у фільмі факт «розголошення методів агентурної розвідки». І звинуватив у цьому одного з авторів сценарію, колишнього полковника держбезпеки Маклярського.

Професійні розвідники теж були проти. Вони вважали, що фільм «Подвиг розвідника» не що інше, як явна профанація і наклеп на радянську розвідку.

На захист фільму виступив режисер Михайло Ромм. Він висловився в тому сенсі, що «Подвиг розвідника» — не посібник для майбутніх професіоналів спецслужб, а майстерно зроблений детектив. І тому, попри перебільшення й деякі невідповідності, буде цікавий глядачам.

Усе вирішило схвалення кінострічки Сталіним, який любив продивлятися кіноновинки в себе на дачі. Фільм настільки йому сподобався, що голова держави особисто підписав посвідчення про присвоєння офіцерського звання Павлу Кадочникову.[1]

Стрічка вийшла на екрани у 1947 році й одразу завоювала величезну популярність. Лише за перший рік її переглянули 22 мільйони глядачів. У 1948 році виконавцю головної ролі Павлу Кадочникову, режисеру, художникові та сценаристам була присуджена Сталінська премія.

У роляхРедагувати

Знімальна групаРедагувати

Відгуки кінокритиківРедагувати

За словами Ірини Захарчук, кінокритика часопису "Слово і час", у фільмі домінує «… христологічно-агіографічна модель мілітарного героя. Він поставав не просто як воїн, що виконує бойове завдання, а як носій єдиної правди про війну, людина, котра черпає фізичну й моральну силу для подвигів у совєтській ідеології»[2] На думку ж Олександра Скрипника, кінокритика військового журналу СЗРУ "Камуфляж", стрічка «… стала на довгі роки культовим фільмом у повоєнний період.».[3]

Джерела та приміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати