Пограбування на площі Норрмальмсторг
Пограбування на площі Норрмальмсторг — пограбування банку з захопленням заручників, найбільш відоме тим, що послужило джерелом терміна стокгольмський синдром. Сталося на площі Норрмальмсторг у Стокгольмі, Швеція, в 1973 році і було першою кримінальною подією в Швеції, яка висвітлювалася в прямому ефірі по телебаченню. Засуджений злочинець Ян-Ерік Ульсон[en], який отримав відпустку з в'язниці, пограбував банк, взявши чотирьох заручників. У ситуації із захопленням заручників поліція погодилася привезти до банку його друга Кларка Улофссона[en]. Злочинцям вдалося сформувати відносини прихильності із заручниками, які стали захищати своїх захопників, попри повторювані загрози з боку останніх. Через п'ять днів після захоплення заручників поліція провела атаку сльозогінним газом, і грабіжники здалися. Ульсон був засуджений до 10 років за пограбування, тоді як Улофссон у підсумку був виправданий. Парадоксальні дії заручників привели до значного академічного і суспільного інтересу до події, зокрема до появи шведського телевізійного фільму 2003 року і американського 2018 року.
Події
ред.23 серпня 1973 Ян-Ерік «Янне» Ульсон, який отримав відпустку з в'язниці, прийшов у будівлю банку Kreditbanken на площі Норрмальмсторг у центрі Стокгольма і спробував пограбувати банк[1][2]. Негайно була викликана поліція, і двоє поліціянтів увійшли всередину, після чого Ульсон відкрив вогонь і поранив у руку одного з них, Інгемара Варпфельдта[3]. Іншому Ульсон наказав сісти на стілець і «заспівати що-небудь»; він почав співати «Lonesome Cowboy» Елвіса Преслі. Після цього Ульсон взяв у заручники чотирьох осіб. Він зажадав, щоб до нього привели його друга Кларка Улофссона, а також дали 3 мільйони шведських крон, 2 пістолети, бронежилети, шоломи і швидкохідну машину. Улофссон був рецидивістом, який взяв участь у кількох збройних пограбуваннях і актах насильства, перше з яких у віці 16 років.
Уряд дав дозвіл привести Улофссона як канал зв'язку разом із поліціянтами-перемовниками. Одна із заручників, Крістін Енмарк, сказала, що відчуває себе в безпеці з Ульсоном і Улофсоном, але боїться, що поліція може з використанням насильницьких методів загострити ситуацію[4]. Ульсон і Улофссон забарикадувалися у внутрішньому головному сховищі, де вони тримали заручників. Учасники переговорів погодилися, що грабіжники можуть отримати машину для втечі, але їм не дозволять взяти з собою заручників[5].
Ульсон зробив телефонний дзвінок прем'єр-міністру Улофу Пальме і сказав, що вб'є заручників, підкріпивши загрозу тим, що схопив одну із заручниць за шию задушливою хваткою; коли він повісив трубку, було чути її крик[3]. На наступний день Пальме отримав ще один дзвінок. Цього разу з ним розмовляла заручниця Крістін Енмарк, яка сказала, що дуже незадоволена його ставленням, і просила його дозволити грабіжникам покинути місце разом із заручниками.
Улофссон ходив по сховищу, співаючи «Killing Me Softly» Роберти Флек[3]. 26 серпня поліціянти просвердлили дірку в головне сховище з квартири зверху. Через дірку була зроблена фотографія заручників разом з Улофссоном. Улофссон також двічі стріляв у дірку зі своєї зброї і з другої спроби поранив поліцейського в руку і обличчя.
Ульсон вистрілив зі своєї зброї і пригрозив убити заручників, якщо буде проведена будь-яка спроба газової атаки[6]. Незважаючи на це, 28 серпня газова атака була проведена, і через півгодини Ульсон і Улофссон здалися. Ніхто із заручників не отримав довготривалих травм.
Після пограбування
ред.Ульсон і Улофссон були визнані винними в пограбуванні і засуджені до тривалих термінів тюремного ув'язнення. Однак Улофссон наполягав, що не допомагав Ульсону і намагався врятувати заручників, підтримуючи спокійну обстановку. В апеляційному суді вирок Улофссона був скасований. Пізніше він кілька разів зустрічався з заручницею Крістін Енмарк, і їх сім'ї стали друзями. Згодом він не припинив чинити злочини.
Ульсон був засуджений до 10 років в'язниці[7]. Він отримав багато захоплених листів від жінок, які вважали його привабливим. Згодом він одружився з однією з них (іноді помилково стверджується[8], що це була одна з колишніх заручниць). Стверджується, що після звільнення він продовжував скоювати злочини. Він переховувався від шведської влади протягом 10 років через передбачувані фінансові злочини, але в 2006 році з'явився з повинною в поліцію, де йому повідомили, що розслідування за звинуваченням було припинено[9].
Симпатія заручників до своїх захопників викликала академічний інтерес. Криміналіст Нільс Бейерут придумав шведський термін Norrmalmstorgssyndromet (Стокгольмський синдром)[10]. Заручники, незважаючи на погрози Ульссона, не виявляли агресії стосовно поліції або один до одного.
1996 року Ульсон переїхав до північно-східного Таїланду зі своєю тайською дружиною і їх сином[3][11], а у 2013 році повернувся до Швеції. У 2009 році у Швеції було опубліковано автобіографію Ульссона Stockholms-syndromet.
З нагоди 40-ї річниці пограбування на площі Норрмальсторг 23 серпня 2013 року газети взяли інтерв'ю в учасників, а телебачення освітило річницю.
Культурний вплив
ред.- Телефільм 2003 року Norrmalmstorg режисера Хокана Лінде неточно заснований на подіях[12].
- Коротка художня історія Джо Мено Stockholm 1973 була опублікована в американському літературному журналі Timothy McSweeney's Quarterly Concern.
- Stockholm, фільм 2018 року режисера Роберта Будро розповідає художню історію пограбування[13].
- Пісня Stockholm Syndrome з альбому Absolution групи Muse заснована на подіях.
Загальна концепція стокгольмського синдрому і сам термін стокгольмський синдром безліч разів згадувалися в популярній культурі.
Примітки
ред.- ↑ Nationalencyklopedin (Swedish) http://www.ne.se/norrmalmstorgsdramat. Процитовано 30 жовтня 2010.
{{cite encyclopedia}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ Norrmalmstorg Robbery Which Defined the Stockholm Syndrome. Trevl - Discover Places To Visit In Stockholm (брит.). 31 жовтня 2018. Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 7 червня 2019.
- ↑ а б в г Karlsson, Jan (2 травня 1999). Rånarens krav: släpp Clark fri [The robbers demand: set Clark free]. Aftonbladet (швед.). с. 17. Процитовано 16 червня 2015.
- ↑ The Birth of "Stockholm Syndrome," 40 Years Ago - History in the Headlines. Процитовано 14 серпня 2016.
- ↑ Nils Bejerot: Strategin i sexdagarskriget vid Norrmalmstorg (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 квітня 2016. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ Radio, Sveriges. 40 år sedan Norrmalmstorgsdramat - Avgörande ögonblick. sverigesradio.se (швед.). Процитовано 7 червня 2019.
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 28 серпня 2013.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Annin, Peter. Hostages: Living in The Aftermath // U.S. News & World Report : newspaper. — 1985. — . — 7. — P. 34.
- ↑ Janne Olsson anmälde sig själv | Kvällsposten. www.expressen.se (швед.). Процитовано 7 червня 2019.
- ↑ Nils Bejerot - Uppslagsverk - NE.se. www.ne.se. Процитовано 7 червня 2019.
- ↑ 'Inhuman beast' finds his peace. 21 березня 2010.
- ↑ Jeanette Gentele (1 вересня 2003). Norrmalmstorgsdramat blir riktigt spännande tv. Svenska Dagbladet (Swedish) . Процитовано 16 червня 2013.
- ↑ Grobar, Matt; Grobar, Matt (19 квітня 2018). Ethan Hawke & Noomi Rapace Learn True Meaning Of ‘Stockholm’ Syndrome — Tribeca Studio. Deadline (англ.). Процитовано 27 лютого 2019.