Повітряні сили Югославії
Повітряні сили та протиповітряна оборона Югославії (сербохорв. Ratno vazduhoplovstvo i protivvazdušna odbrana (RV i PVO), серб. кир. Ратно ваздухопловство и противваздушна одбрана (РВ и ПВО)) — один із трьох видів збройних сил Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, призначений для охорони повітряного простору та панування в ньому, а також для підтримки югославських сухопутних, військово-морських і загальних збройних сил. Зазвичай використовувалася коротка назва — повітряні сили Югославії.
| Повітряні сили Югославії | |
|---|---|
|
Ратно ваздухопловство и противваздушна одбрана Ratno vazduhoplovstvo i protivvazdušna odbrana | |
 | |
| На службі | 1945–1992 |
| Країна |
.svg){kind=small} СФРЮ |
| Тип | повітряні сили |
| Чисельність |
32 000 військовослужбовців (бл. 1990) |
| У складі | Югославська Народна Армія |
| Штаб ПС | Земун |
| Оснащення | 1 200 літальних засобів |
| Війни/битви | |
| Командування | |
| Останній командувач | генерал-полковник Божидар Стефанович |
| Знаки розрізнення | |
| Рондель |
 |
| Розпізнавальний знак військового літака |
|
| Авіація | |
| Ударні літаки | J-21, J-22, G-4, G-2, SA.342 GAMA |
| Винищувачі | MiG-21, МіГ-29 |
| Патрульні літаки | Ка-25, Ка-28, Мі-14 |
| Розвідники | IJ-21, IJ-22 |
| Навчальні літаки | Utva 75, G-2, G-4, NJ-22 |
| Транспорт | Ан-2, Ан-26, Як-40, Мі-8 |
|
| |
Медіафайли на Вікісховищі | |
Офіційно засновані 21 травня 1942 в ході Народно-визвольної боротьби Югославії. Під час Другої світової війни головним завданням формування була боротьба проти загарбників та їхніх пособників за визволення країни та встановлення суспільного ладу, задуманого Комуністичною партією Югославії. Відразу після закінчення війни завдання звелися до збереження встановленого порядку і захисту від іноземної інтервенції.[1]
У 1945—1992 роках Військово-повітряні сили і протиповітряна оборона (ВПС і ППО) розвивалися згідно з концепцією розвитку ЮНА, в дусі сучасної авіаційної наукової думки, доктрини та розвитку техніки у світі. При цьому розвивалися і вдосконалювались відповідно до поточних умов власні кадри, заклади вищої освіти та гнучка доктрина застосування ВПС і ППО. Пріоритетним завданням був розрахунок на власні сили, що втілилося у прагненні до створення могутніх ВПС і ППО з потужною власною науково-технічною базою, про що свідчив і експорт близько 200 зразків військової авіації власного розроблення і виробництва.[2]
У свої найкращі часи були одними з найбільших у Європі. 1990 року налічували понад 32 000 військовослужбовців, але через високі технічні вимоги набір призовників до повітряних сил не досягав і 4 000.[3] Розпущені 1992 року після розпаду Югославії.
Примітки ред.
- ↑ Развој оружаних снага СФРЈ, 1945-1985, Ратно ваздухопловство и противваздушна одбрана, Предговор, група аутора. pp. 5, 27, 28 46, Београд, 1989.
- ↑ Yugoslav Air Force and Air Defense. Процитовано 4 квітня 2016.
Yugoslav Air Force and Air Defense
(англ.) - ↑ Yugoslavia - Air Force. www.country-data.com. Процитовано 12 грудня 2021. (англ.)
Посилання ред.
- Авиони Архівовано вересень 11, 2011 на сайті Wayback Machine.
- Руске ракете Архівовано травень 21, 2011 на сайті Wayback Machine.
Література ред.
- Рендулић, Златко (1996). Авиони домаће конструкције после Другог светског рата (сербською) . Београд: Институт Лола.