Відкрити головне меню

Повста́ння в Чечні́ 1940–1944 — повстання проти радянської влади в Чечено-Інгуській АРСР під головуванням Хасана Ісраїлова, яке скінчилося на початку 1944 року висилкою чеченців і інгушів до Казахської РСР.

Проте, опір у горах тривав до осені 1947 й останній бунтівник був убитий тільки в 1976 у віці 70 років. Протягом заколоту бунтівники не мали ніякого контролю над рівнинною частиною Чечено-Інгуської АРСР і її столицею Грозним.

ПеребігРедагувати

Розпочаті наприкінці 1930-х масові репресії та, особливо, «генеральна операція по винищенню антирадянських елементів», проведена органами НКВС у 1937 році, під час якої в Чечено-Інгушетії були заарештовані понад 10 тисяч чоловік і знищені майже всі керівники від районного до республіканського рівня призвела до нових повстань. Найбільшим було повстання, організоване випускником Комуністичного університету працівників Сходу Хасаном Ісраїловим, розпочате взимку 1940.

Перша стадія заколоту розпочалася після фінського успіху в Зимовій війні. У лютому 1940 бунтівна армія Ісраїлова взяла Галанчож, Саясан, Чаберлой і частину Шатойського району. Бунтівний уряд був встановлений в аулі Галанчож.

Маїрбек Шеріпов оголосив війну СРСР 22 червня 1941 року.[1] У лютому 1942 його загін атакував Шатой, Хімох, Ітум-Кале. Вони об'єдналися з армією Ісраїлова в очікуванні підходу німців. У сусідньому Дагестані бунтівники також атакували Новолакську й Ділім.

У деяких областях аж до 80% з чоловіків були залучені до повстання. Відомо, що Радянський Союз використовував бомбардувальники проти бунтівників, викликавши втрати передусім серед цивільного населення. Німецька операція Шаміль передбачала висадку десанту в декількох районах Чечні, координуючи контакти з бунтівниками. 25 вересня 1942 року німецькі парашутисти приземлилися в Дачу-Борзой і Дуба-Юрт і захопили Грозненський нафтопереробний завод, щоб запобігти його руйнуванню при відступі Червоної армії. Потім вони об'єдналися з бунтівниками, намагаючись утримати цей завод до підходу 1-ї німецької танкової армії. Проте, 25–27 вересня 1-й німецькій танковій армії було завдано поразки й саботажники були примушені відступити.

Повстання провокувало багатьох чеченських і інгуських солдатів дезертувати з лав Червоної Армії. Деякі джерела стверджують, що кількість дезертирів серед горян сягнула 62 750, перевищивши кількість горян у Червоній Армії.[1]

25 грудня 1944 року в перестрілці з підрозділами внутрішніх військ Хасан Ісраїлов був убитий[2].

ДепортаціяРедагувати

Після німецького відступу з Кавказу чеченці й інгуші понесли колективну відповідальність за повстання й насильницьки були переселенні до Казахської РСР, що призвело до великої кількості смертей серед депортованих. Протягом депортації чеченці чинили опір. З боку Радянської влади були вчинені військові злочини, найвідоміший з яких — Хайбаська різанина. Деякі бунтівні групи залишилися в горах, продовживши опір. Бунтівні групи були також сформовані в Казахській РСР.[1]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Эдуард Абрамян. Кавказцы в Абвере. М. «Яуза», 2006 (рос.)
  2. Наказанный народ. Как депортировали чеченцев и ингушей. РИА Новости (09:30 22/02/2008). Дата обращения 1 ноября 2010. Архивировано 23 августа 2011 года.

ДжерелаРедагувати