Відкрити головне меню

Поворськ

село в Ковельському районі Волинської області України

Пово́рськ — село в Україні, в Ковельському районі Волинської області (в стародавніх актах — Повурськ і Поворсько). Розташований на лівому березі річки Стохід (притока Прип'яті), за 25 кілометрів на схід від Ковеля (районного центру, міста обласного підпорядкування). Через село проходить залізниця Ковель — Київ. На околиці — однойменна залізнична станція. Населення становить 1875 осіб.

село Поворськ
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Ковельський район Ковельський район
Рада/громада Поворська сільська громада
Код КОАТУУ 0722187401
Основні дані
Перша згадка 1498 р.
Населення 1875 чол.
Площа 6,335 км²
Густота населення 295,97 осіб/км²
Поштовий індекс 45050
Телефонний код +380 3352
Географічні дані
Географічні координати 51°15′50″ пн. ш. 25°07′37″ сх. д. / 51.26389° пн. ш. 25.12694° сх. д. / 51.26389; 25.12694Координати: 51°15′50″ пн. ш. 25°07′37″ сх. д. / 51.26389° пн. ш. 25.12694° сх. д. / 51.26389; 25.12694
Середня висота
над рівнем моря
169 м
Найближча залізнична станція Повурськ
Місцева влада
Адреса ради 45050, Волинська область, Ковельський район, с.Поворськ, вул. Київська, 39. Тел.: 95-1-36, 95-4-72, факс: 95-1-72
Сільський голова Семенюк Сергій Володимирович
Карта
Поворськ. Карта розташування: Україна
Поворськ
Поворськ
Поворськ. Карта розташування: Волинська область
Поворськ
Поворськ
Мапа

Поворськ у Вікісховищі?

ІсторіяРедагувати

 
Залізнична станція, 1918 р.

Територія сучасного Поворська була заселена з давніх давен. Про ті часи нагадують 50 високих курганів, що знаходяться біля села, відомих під назвою «Татарських гір».[1]

У писемних джерелах село Поворськ уперше згадується в дарчому акті від 29 травня 1498 року, в якому великий князь литовський Олександр подарував князю Андрію Олександровичу Сангушку, наміснику Кременецькому, двір Серники із присілком Княгинином, за виключенням Поворська. В липні 1511 році король Сигізмунд І подарував Поворськ князю Костянтину Івановичу Острозькому.[2], після смерті якого власником села став його син Ілля.

Феодальні міжусобиці, що точилися, призводили до спустошення земель, зубожіння населення. Землевласники захопили дві третини найкращих земель. А селяни, за невеликі земельні наділи повинні були відробляти панщину, платити грошову і натуральну ренти. У Поворську поземельний податок доходив до 12 грошей. Селяни також давали по 1 грошу за кожну косу князеві та наглядачеві. Кожного року після закінчення всіх робіт пан брав від села 72 відра меду і 2 яловки, або 100 грошів та по 2 курки, 1 гусаку з двору; по одному возу з громади для перевезення продовольства.

Крім сплати податків, селяни Поворська мусили виконувати на користь князя різноманітні повинності. Вони зобов'язані були споруджувати і лагодити панські будівлі, жати і молотити хліб, возити зерно до млина, косити траву на панських сіножатях, ходити в облаву на бобрів, рубати ліс тощо.[3] Коли князь перебував у Поворську, селяни мали охороняти панський двір і возити дрова. А ті, що не робили цього, платили окремий податок — сторожівщину — по 2 гроші з диму. Всі ці податки та повинності падали на плечі тяглових селян, які мали ділянки землі і коней або тільки землю. Селяни, які крім городів нічого не мали були зобов'язані копати, садити та збирати врожай на панських землях. Крім того, щороку вони платили по 6 грошей податку з двору.

 
Водонапірна башта під час Першої світової війни

Жорстокі утиски викликали часті заворушення селян. Князь Ілля Острозький навіть змушений був обміняти Поворськ на маєток Хлопотин (згодом місто Красностав Новоградволинського повіту), що належав князю Федору Сангушку. Перед своєю смертю князь у Володимирі-Волинському склав 9 листопада 1547 року заповіт, в якому, серед іншого, записав дружині своїй княгині Ганні Деспотовні 600 коп грошей литовських (наприкінці ХІХ століття було еквівалентно приблизно 1.800 царських рублів), сто гривень сріблом, зробленого із позолотою і село Поворськ.

Княгиня Ганна Деспотовна вдруге вийшла заміж за князя Миколу Збаражського і володіла Поворськом. 28 березня 1565 року луцький міщанин Федір Олехнович скаржився в суд про те, що старець і селяни Поворська княгині Збаражської напали на його прикажчика, який їхав на ярмарок, і відібрали воза з конем і товарами. Возний доповів, що урядник княгині Збаражської пан Заяць не тільки не повернув Олехновичу його майна, але більше того заарештував його прикажчика, який прибув, щоб вказати грабіжників. 22 серпня 1568 року возний доповів в суд скаргу про завдані йому образи, а також поранення пану Казимиру Ледницькому і грабунок в нього меча урядником дружини Кременецького старости княгині Ганни Збаражської під час вимоги ними в її маєтку в селі Поворськ повернути дворову жінку, яку забрав той урядник.

Села Поворськ та Карасин княгиня Ганна записала своєму чоловіку князю Збаражському, але коли він помер, то відібрала їх у свого пасинка князя Януша Збаражського. Останній, успадкувавши ці маєтки, скаржився на свою мачуху 5 червня 1574 року. Але після їх смерті, обидва ці села перейшли знову до роду князів Сангушків, а саме їх успадкував його онук, син Романа Федоровича, князь Роман Романович Сангушко, воєвода Брацлавський. В цей час село Поворськ входило до складу Чорногородського маєтку, опис якого складено в квітні 1578 року.[4]

Поступово село зростало. В 1577 році в ньому було вже 16 півдворищ і 5 господарств городників.[5] У 1583 році власник села князь І. Заславський брав податки уже з 23 півдворищ, 4 городників і 2 ланів. З 1629 року платили податки уже 36 димів. Але в середині XVII століття кількість димів скоротилась до 10 у зв'язку з масовою участю селян у визвольній війні проти польської шляхти та втечею їх від панів.

 
Покровська церква, 1918 р.

З другої половини XVII століття експлуатація селян значно посилилась, зокрема панами Рачинськими, а з XVIII століття — Ршевлоцькими. У подальшому село перейшло до графів Пенінским, потім — Коссаковським (близько 1850 р.) і нарешті панам Голембоцьким (з 1856 р.) Згідно з третім поділом Польщі в 1795 році Поворськ увійшов до складу Російської держави. Соціальне гноблення не зменшилось. Ще й після реформи 1861 року селяни мусили відробляти панщину. На викупні платежі вони були переведені лише з 1 вересня 1863 року.

Викупні платежі та податки важким тягарем лягли на селянські господарства. Один із сучасників так описував цей період: «Найкращі землі були у пана, а все, що було непридатне, та далеко від села — наше, селянське. Але не всі селяни мали землю. Більшість йшла в наймити — у пана Глембоцького в маєтку працювати. Лютий пан у нас був. Тут не ходи, там не їдь. Зловлять — нагайки. А щоб, скажімо, порибалити або зайця погонити — ми й думати боялися».[6]

Скасування кріпосного права пожвавило розвиток економічних відносин. Поміщиця Косенковська побудувала в Поворську винокурний завод, на якому працювали місцеві селяни вже як робітники по найму. У 1900-х роках було прокладено залізницю Сарни — Ковель, що пройшла поблизу села, споруджено залізничну станцію Поворськ.

Понад 90 % селян були неписьменними. Лише 1878 року в селі відкрилось однокласне училище, на утримання якого казна виділила 190 карбованців і громада — 318 карбованців. Того року в ньому навчались 51 хлопчик і 7 дівчаток,[7] що не становило й половини дітей шкільного віку.

 
Фрагмент карти польського військового географічного інституту у Варшаві, 1927 р.

Церква в селі Поворськ в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці була побудувана в 1853 р. за кошти прихожан і священика Михайла Теодоровича. Знахилась в селі, дерев'яна, на цегляному фундаменті з такою ж окремою дзвіницею. Церква мала 3 десятини 288 сажень саду, 34 десятини орної землі, 10 десятин 1602 сажень сінокосу та ще майже 6 десятин чагарників та непридатної для сільського господарства землі. Відомий церковний дослідник Микола Теодорович пише, що метрична книга у церкві зберігалася з 1842 року, сповідальна — з 1857 року. Священиками в цьому приході були Михайло Теодорович, Данило Михайлович Теодорович, Федір Олексійович Ненадкевич (з 1 листопада 1857 по 1894 р.), син його Полікарп Федорович Ненадкевич (з 14 липня 1894 р.). Псаломщиками були Микола Пінькевич, Павло Григорович Пашкевич (з 1 липня 1873 р. по 1880 р.), Павло Леонтійович Орачевський (з 1 січня 1880 р.)[8]

Великої шкоди селу завдала Перша світова війна, під час якої значна частина будівель була спалена. У 1915 році, після жорстоких боїв, село захопили австро-німецькі окупанти, яких на початку 1919 року змінили польські війська. 1 серпня 1920 року 25-а стрілецька Чапаєвська дивізія Червоної Армії під командуванням Бахтіна здобула Поворськ. Тут деякий час перебував і штаб дивізії. Під час відступу польські війська пограбували і спалили частину села.

Наприкінці вересня 1920 року Поворськ знову окупували польські війська. Згідно з Ризьким мирним договором 18 березня 1921 року село потрапило під владу Польщі.

За законом про перерозподіл землі, який почався здійснюватись у 1923 році, землеволодіння православної церкви та частина земель польської шляхти за високі викупні платежі наділялись селянам. Часто ці ділянки були розкидані в кількох місцях, не до всіх з них через бездоріжжя і болота можна було під'їхати. Зміцнюючи свої позиції на окупованих землях, польські власті переселяли частину місцевих селян в Познанське і Поморське воєводства, а їх землі роздавали осадникам.

 
Школа, 1917 р.

Основна частина найкращих земель Поворська у 1923 році була, як і раніше, в руках панів. Шляхтич Маленський мав 2949 гектарів найкращих угідь, І. Глембоцька — 1010 гектарів, Стахурський — 550 гектарів і т. д. Селяни ж, не маючи змоги звести кінці з кінцями, продавали своє убоге майно і виїжджали за кордон на заробітки. Понад 25 сімей села змушені були покинути рідні місця.[9] А той, хто залишався, йшов у найми до багатіїв. Шляхта і чиновники поводилися з селянами як з поневоленим колоніальним населенням. Згадуючи про свої поневіряння, місцева жителька О. Самчук писала: «Нас, бідняків, колись пани та буржуї і за людей не вважали. Вони так говорили: поганий, бо бідний, а хто бідний — той і дурень і ледар. На собі я відчула цю гірку кривду. За 11 років наймитування я дуже багато лиха набралася».[10]

У 1921 році в селі був організований перший комуністичний осередок, до якого ввійшли Д. Остаплюк, А. Костевич, О. Романчук, У. Ващук, М. Чалайдюк та інші.[11] Підпільники поширювали серед населення політичну літературу, газети та журнали, які видавались у Радянському Союзі. Під час революційних свят кожного року проводились демонстрації, розклеювались прокламації. Так, підпільники використовували філію культурно-освітнього товариства «Просвіта», головою і секретарем якого були члени КПЗУ Д. С. Остаплюк і А. Й. Костевич. Серед селян поширювались заборонені революційні книжки, а також радянська література.

У 1927 році поляки закрили філію «Просвіти» в Поворську. Всі книги, в тому числі політична література, були конфісковані, а активних членів осередку села — Д. С. Остаплюка, А. Й. Костевича, М. І. Костевича, М. А. Чалайдюка та інших — заарештували. Всіх їх відправили до Луцька, де в 1930 році засудили на 4-12 років тюремного ув'язнення.[12]

Влітку 1930 року в Поворську запалали садиби панів, осадників, багатіїв.[13] В село було направлено збройний загін поліцаїв, що налічував 80 чоловік. Відбулись масові арешти селян.

 
Покровська церква, 1918 р.

16 березня 1931 року було розгромлено поліцейський загін, садиби шляхтичів і осадників.[14] Цією боротьбою керував Поворський райком КПЗУ, створений 15 лютого 1931 року. Він об'єднував 15 комуністичних осередків навколишніх сіл — Поворська, Кричевичів, Черемошного, Озерного та ін.[15]

Відзначаючи в 1932 році Міжнародний жіночий день 8 Березня та 62-у річницю Паризької комуни, комуністи Поворська вивісили червоні прапори і транспаранти на багатьох будинках. У селі були також розклеєні революційні листівки. 17 серпня поблизу села поляками було страчено 12 комуністичних активістів. Майже 400 арештованих селян, схоплених зі зброєю в руках, було відправлено в Ковель, де засідав спеціальний польовий суд, який у терміновому порядку розглядав справи «бунтівників». Селянам не дозволялось виїжджати за межі своїх сіл, виходити з будинків вночі. За найменше порушення наказів органів влади проводились репресії, заарештованих били, забирали у них майно.[16]

Навесні 1934 року біднота Поворська взяла активну участь у сільськогосподарському страйку, який охопив Ковельщину.[17]

 
Вулиця, 1918 р.


У вересні 1939 року Червона армія вступила на територію Польщі. З перших днів у Поворську було створено селянський комітет. Він узяв під нагляд панське майно, організував охорону села, створив загін сільської міліції, проводив підготовку до виборів у Народні Збори Західної України. А 22 жовтня жителі Поворська віддали свої голоси за посланців до Народних Зборів. У грудні 1939 року в Поворську обрана сільська рада, головою якої став член КПЗУ Д. С. Остаплюк. Сільська рада проводила в життя Декларацію Народних Зборів про землю, відбирала панські й осадницькі землі, безплатно наділяла ними селян, допомагала бідняцьким господарствам в обробітку землі, залишені осадниками будівлі та майно передала в користування селян і громади.

В липні 1940 року була створена ініціативна група по організації колгоспу.[18]

 
На залізничній станції, 1918 р.

У середині 1940 року в Поворську створюється МТС, яка подавала значну допомогу селянам і колгоспу в обробітку землі, зборі і обмолоті врожаю. Вона також готувала з селянської молоді кадри молодих механізаторів. Того року 10 поворських юнаків здобули цю спеціальність. З перших днів нової влади в Поворську було відкрито бібліотеку і клуб з кінопересувкою, в якому щотижня демонструвалися кінофільми.[19] Почала працювати початкова школа. З метою підвищення кваліфікації вчителів працівники школи були командировані до Ковеля на півторамісячні курси.

26 червня 1941 року німці увійшли в Поворськ. В село повернулись землевласники, частина осадників, які люто розправлялися з тими, хто встановлював радянську владу. Та деякі селяни не скорилися німцям і їхнім прибічникам. Проти ворогів боролися десятки місцевих комуністів, серед них Я. Г. Демчук, Г. А. Карплюк, М. Є. Катеринюк, Є. Г. Матящук, П. X. Самчук, М. П. Булік, Г. О. Сінчук, Н. Г. Романюк, X. І. Римарчук та багато інших. Вони організовували антинімецькі групи опору. Наприкінці грудня 1941 року на території села була створена підпільна група з 6 чоловік на чолі з місцевим жителем комуністом П. X. Самчуком (псевдо «Бондаренко»).[20] «Народні месники» розгорнули активні бойові дії проти німців. Це відзначав також колишній командир радянського партизанського з'єднання, Герой Радянського Союзу А. П. Бринський, який писав, що в районах «північніше Ковеля в 1941 році виникли осередки опору, в центрі яких, як правило, стояли колишні члени КПЗУ, які набули великого досвіду підпільної роботи ще за панської Польщі».[21] Члени підпільної групи Поворська, очолюваної комсомольцем А. Ф. Сінчуком, писали антинімецькі листівки і поширювали їх серед населення. Вони закликали селян не виїжджати до Німеччини, не давати нацистам хліба і худоби, жорстоко мстити німцям. Підпільник цієї групи Я. Г. Демчук збирав цінні розвідувальні відомості про розташування німецьких військ, їх кількість та озброєння і передавав радянським партизанам. Наприкінці 1941 року він знайшов і відправив партизанам 150 снарядів, залишених при відступі частинами Червоної армії, для добування з них толу, а А. Ф. Сінчук — 100 снарядів, 10 ящиків патронів, 2 пістолети, бойове спорядження.[22] Зв'язківець О. Я. Савчук залучив до лав партизанів 34 чоловіка.

Навесні 1942 року підпільники Поворська і навколишніх сіл, діставши достатню кількість зброї, створили боєздатний партизанський загін. Командиром групи, що складалася з 55 чоловік, був П. X. Самчук, його заступником — Я. М. Ципко.

 
У Поворській їдальні, в центрі — завідуючий Василь Гнатович Мулярчук (5 травня 1940 р.)

Борючись проти нацистів, партизани спиралися на місцеве населення [джерело?]. Відповідальні бойові завдання виконували жінки і молодь села [джерело?]. Мужньо боровся проти німців 15-річний юнак Василь Войтар. «На користь рідної Батьківщини згоджуюся виконувати будь-яке завдання…» — говорив Войтар. У Поворську, Голобах, Ковелі — скрізь проникав через будь-які перешкоди і своєчасно приносив вісті партизанам. Довго був невловимий. Але в листопаді 1942 року німецькій адміністрації та поліцаям вдалось арештувати його. Почалися страшні тортури. Та хлопець не виказав нікого з товаришів. Поліцаї вивели хлопця і його матір Улиту на страту зовсім роздягненими, лише в подертому натільному одязі.

Загін П. X. Самчука пустив під укіс (офіційними даними) 38 німецьких ешелонів, висадив у повітря 6 залізничних мостів. За вміле керівництво бойовими діямп П. X. Самчук був нагороджений орденом Червоного Прапора. За активну участь у партизанській боротьбі високих радянських урядових нагород удостоєно 12 жителів села.

Німці тримали в Поворську посилені загони карателів, поліції та агентуру. За найменшу підозру людей арештовували і страчували. Тільки 2 вересня 1942 року поліцаї під командуванням двох гітлерівців розстріляли 200 євреїв. За період окупації вони зруйнували тут 240 житлових і господарських будівель, лікарню, МТС, пограбували багато худоби, майна. Селу було заподіяно збитків на суму 69 570 карбованців.[23]

3 лютого 1944 року в село, за допомогою партизанів, знов увійшла Червона Армія. У 1944 році в Поворську був розташований штаб 47-ї армії, яка брала участь у боях з німцями. Чимало місцевих жителів було примусово мобілізовано до Червоної армії. В пам'ять про полеглих бійців і партизанів, жителі села «громадським коштом» спорудили монумент Слави з іменами односельців, які загинули під час війни на стороні СРСР. Поряд збудовано великий стенд «Вони боролись за Батьківщину». На ньому — 28 імен учасників комуністичного підпілля. Серед них М. С. Демчук, П. Є. Матящук, Г. П. Прусаков, І. Г. Дубницький, Г. А. Кирилюк та багато інших.

По війні поворчани приступили до відбудови рідного села. На початку 1945 року було відновлено колгосп, головою якого обрали колишнього партизана Т. Г. Ковальчука. За господарством було закріплено 2239 гектарів землі, що розподілялася між п'ятьма бригадами. В 1945 році стала до ладу МТС.[24]

 
Косарі з Поворська (післявоєнне фото)

Сільськогосподарська артіль села Поворська стала одним з передових господарств тодішнього Маневицького району. В 1949 році на окремих полях вони зібрали по 25-30 центнерів зернових з гектара. Добре вродили й інші культури. Самовіддану працю колгоспників було в тому році відзначено урядовими нагородами. Колгоспниць М. С. Бортничук і В. Н. Савчук нагородили орденом Леніна, а Т. С. Бортничук і Т. Н. Киричук — орденом Трудового Червоного Прапора.[25] В 1954 році з поворським колгоспом об'єднались порівняно невеликі сільськогосподарські артілі сіл Заячівки, Озерного та Гулівки. У 19591963 рр. з допомогою держави було осушено 760 гектарів заболочених земель. Відтоді колгосп «Комуніст» перетворився у велике багатогалузеве господарство. Він мав у 1969 році 4639 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі орної землі — 1723 гектарів.

Освоєння поліської цілини відкрило нові багаті резерви для дальшого розвитку господарства та зміцнення колгоспної економіки. Це дало також можливість різко збільшити валове виробництво сільськогосподарської продукції. Стали родючими сотні гектарів непродуктивних угідь, рентабельність усіх галузей виробництва зросла до 53 %. Набагато знизилася собівартість рослинницької і тваринницької продукції. Тільки за два перших роки використання нових земель повністю окупились затрати на меліорацію, господарство одержало до 200 тисяч карбованців чистого прибутку. На осушених болотах почали збирати високі врожаї сільськогосподарських культур (в центнерах з гектара): зерна — 20-25, кормових коренеплодів — 350—500, картоплі — 150, сіна з багаторічних трав — 30-40. Завдяки цьому почали дедалі повніше задовольнятися потреби громадського тваринництва в кормах. Трудівники артілі виступили ініціаторами змагання за поліпшення угідь. З 1964 року в числі перших в області, за методом прибалтійських республік, колгосп почав запроваджувати багаторічні культурні пасовища на площі 50 гектарів. Через три роки ця площа зросла більш як у 4 рази. Колгосп мав тоді 440 корів.

Цей досвід колгоспу в 1967 році був схвалений Радою Міністрів УРСР. У прийнятій постанові говорилось, що в колгоспі «Комуніст» Ковельського району Волинської області уже кілька років існують багаторічні культурні пасовища. 1966 року від кожної з 163 корів одержано по 1630 кілограмів молока, або по 10 кілограмів на добу, тоді як від кожної із 154 корів, що утримувалися на природних вигонах, надоєно було лише по 630 кілограмів, або по 4,2 кілограма на добу. Собівартість центнера молока, надоєного від корів, що паслися на культурних пасовищах, знизилась на 2,8 карбованця і становила 6,2 карбованця.

 
Поворський дільничний майор міліції Іван Герасимович Дубницький (газета «Прапор Леніна», 22.08.1984 р.)

Зміцнення кормової бази, поліпшення порідних якостей худоби забезпечило значне підвищення продуктивності громадського тваринництва. У 1963 році було вироблено і продано державі 4600 центнерів молока, через 3 роки — удвічі більше, внаслідок чого державне замовлення було перевиконано в півтора раза. Цінний досвід поворчан запозичили трудівники багатьох господарств Волині та інших областей. В 1967 році для ознайомлення з досвідом колгосп відвідала делегація працівників сільського господарства Тернопільської області.

Зросла оплата праці колгоспників, яка у 1968 році становила 274 тисячі карбованців, або 50 % всіх грошових доходів артілі. Вирощено в середньому по 341 центнерів цукрових буряків з гектара. А ланка А. С. Бортничук накопала по 500 центнерів коренів на кожному з 12 гектарів. Значних успіхів добились і працівники ферм. Вони надоїли 9300 центнерів молока при державному замовленні 5460 центнерів і одержали 1978 центнерів м'яса при плані 1120 центнерів. За трудові успіхи урядові нагороди одержали пастух С. Г. Кухарук, ланкова Л. С. Савчук, голова колгоспу В. Ф. Тимощук, слюсар Поворського відділення «Сільгосптехніка» С. К. Демчук та інші. З 1961 року в колгоспі заведено Книгу пошани. За високі трудові показники до неї внесено імена С. С. Киричука, доярки Н. С. Власюк, пастуха О. С. Шворака та десятків інших передовиків сільськогосподарського виробництва.

На колгоспних ланах працювали 18 тракторів, 6 зернових, 2 картоплезбиральні комбайни, 4 льонобралки, 9 трансформаторів, 48 електромоторів (в тому числі у тваринництві — 26, у рослинництві — 7, у майстернях — 15), 10 вантажних автомашин та багато іншої техніки. Тут виросли кваліфіковані кадри механізаторів широкого профілю.

Велику допомогу у розвитку сільськогосподарського виробництва надавало поворське відділення «Сільгосптехніка», яке обслуговувало понад десять колгоспів Ковельському районі. Тут працювало 150 робітників та інженерно-технічних працівників. Відділення проводило значний обсяг робіт по ремонту сільськогосподарської техніки, добуванню і вивезенню торфу. За успіхи значком «Відмінник соціалістичного змагання» було нагороджено тракториста В. І. Барана, коваля О. І. Турика, керівника механізованого загону О. Ф. Левчука. Обласне об'єднання «Сільгосптехніка» і обком працівників сільського господарства та заготівель вручили почесні грамоти семи працівникам поворського відділення.

 
Залізнична станція (з двору), 2008 р.

Велику увагу в Поворську приділяється охороні здоров'я селян. Відразу ж після визволення села тут відкрили поліклініку, рентген-кабінет, аптеку і дільничну лікарню, де трудівникам подавалася безплатна медична допомога. За польського ладу тут існувала одна трирічна школа з двома учителями. З 1948 року в Поворську було відкрито середню школу, зросла її навчально-матеріальна база, збудовано майстерню, інтернат, їдальню. Лише в 1967 році з державного бюджету на школу було виділено понад 62 тисячі карбованців. Тоді в ній навчалося 545 учнів, працювало 37 учителів. У 19461966 рр. в Поворську працювала зооветеринарна однорічна школа, яка відіграла велику роль у підготовці кадрів, необхідних для розвитку громадського тваринництва в молодих господарствах. Вона випустила близько 1200 ветеринарних і зоотехнічних працівників.

Наприкінці 60-х років у Поворську працюють чайна, їдальня, 10 магазинів, з них — 2 продовольчих, взуттєвий, меблевий, книжковий. Тут є ощадкаса і філія зв'язку. При сільському клубові (колишньому польському костелі) вечорами відбувалися концерти, лекції, демонструвалися кінофільми, тут навіть була кімната щастя, в якій проходили урочисті реєстрації шлюбів, новонароджених, та гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, танцювальний, художнього читання і вокальний.

Поворська сільська бібліотека з 1958 року носила почесне звання бібліотеки відмінної роботи і наприкінці 60-х років налічувала у своєму фонді 10 740 книг.[26]

На початку 60-х рр. церкву Покрови Пресвятої Богородиці в Поворську за наказом комуністичної влади розібрали і тільки через 30 років, уже в часи незалежної України у селі було збудовано новий храм. Покрова Пресвятої Богородиці відзначається 14 жовтня. Свято встановлено на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови білу хустку — Покрову — і розкинула її над людьми в церкві, одночасно молячись за їхнє спасіння. Саме ця біла Покрова і стала своєрідним оберегом України та жителів Поворська. Для прихожан села відкриті двері уже двох Свято-Покровських храмів. Свято Покрови є престольним святом села Поворськ.[27]

У 1998 р. Поворськ відзначав свій 500-річний ювілей від дати першої письмової згадки. Цій події були присвячені виставка світлин «Фотографії розповідають», спортивні змагання на сільському стадіоні «Сила молода», екскурсії школярів на сільські підприємства, урочисте засідання в сільському Будинку культури, святковий концерт, тематична сторінка у міськрайонній газеті «Вісті Ковельщини», відкриття музею історії села при місцевій школі, районний фольклорний фестиваль «Народні джерела».[28]

 
Залізнична станція — візитівка Поворська (2008 р.)

Шкільна світлиця приємно дивує кількістю експонатів із життя та побуту селян. Вас «зустрічають» ткацький верстат, ступа, праски, постоли, десятки і сотні інших речей. Особливу увагу привертає одяг початку ХХ століття. Від старовинних рушників віє рідним, теплим і поліським. А ще — вишиванки і картини місцевих художників. Але світлиця — це тільки прелюдія перед входом в головну кімнату, де облаштований музей історії села, що носить звання «зразкового».

В музеї — древні крем'яні знаряддя праці, знайдені на території села, зброя часів Першої світової війни. Багатим матеріалом репрезентований партизанський рух часів Другої світової війни. Особливої уваги заслуговують наукові дослідження на тему: «Історія однієї будівлі». В цій роботі — унікальний матеріал з історії католицького костелу, його переобладнання в радянські часи під клуб. Не забута в музеї історія рідної школи. Окремі експонати просто-таки вражають. Скажіть, де ви ще бачили набір сірникових коробок із зображенням всіх імператорів Росії? Серед колекції грошових знаків є польська купюра, на якій зображений поворський дуб (!). На цьому дереві в Першу світову знаходився спостережний пункт поляків, і біля нього зупинявся знаменитий герой Польщі Юзеф Пілсудський. Дуба знищили «перші совєти», але пам'ять залишилася.

Не забуто знаменитих односельчан і видатних особистостей, що вчились і закінчували Поворську школу. Серед них — мудрий і знаменитий художник із світовим іменем Віктор Крижанівський. Картини із сюжетами на теми дохристиянських богів і вірувань зачаровують. Здається, художнику відкрився Космос, звідки той черпав інформацію. А ще Крижанівський — поет. Не менш знаменитий поворчанин — письменник Йозеф Земба. Живе він в польському Любліні, але пише про своє рідне село цікаві книги. В Києві Поворськ представляє Надія Смолярчук — старший науковий співробітник музею-меморіалу Великої Вітчизняної війни. Випускник школи Володимир Войтович очолює обласну раду Волині і т. д. Словом, є чим пишатись поворчанам.[29]

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1895 осіб, з яких 910 чоловіків та 985 жінок.[30]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1888 осіб.[31]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[32]

Мова Відсоток
українська 98,88 %
російська 0,91 %
білоруська 0,11 %

ПостатіРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

Фото Охоронний номер Найменування пам'ятника Датування Автор Дата спорудження Рішення облвиконкому (адміністрації), постанови Кабінету Міністрів України про взяття пам'ятника під охорону

1

 

437

Пам'ятник землякам

Місцеві майстри

№ 360-р від 4 серпня 1969 р.

2

 

132

Могила розстріляних євреїв

?

?

№ 415-р від 22 червня 1999 р.

ПриміткиРедагувати

  1. Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии. — М., 1900. — С. 55, 56.
  2. Archiwum ksiazat Sanguszkow w Slawucie. T. III. 1432—1534. — Lwow, 1890. — S. 28, 87.
  3. Памятники, изданные временной комиссией для разбора древних актов. Т. 3. — К., 1852. — С. 11, 12, 57, 518.
  4. Теодорович Н. И. Волынь в описании городов, местечек и сел. Т. 5. — Почаев, 1903. — С. 498—499.
  5. Zrodla dziejowe. T. 19. — Warszawa, 1889. — S. 66, 87.
  6. ДАВО. — Ф. 277. — Оп. 2. — Спр. 1317. — Арк. 51.
  7. Памятная книжка Вольнской губернии на 1908 год. — Житомир, 1907. — С. 66.
  8. Теодорович Н. И. Волынь в описании городов, местечек и сел. Т. 5. — Почаев, 1903. — С. 499.
  9. ДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 1109. — Арк. 1-8.
  10. Газета «Радянська Волинь», 5 жовтня 1945 р.
  11. ЦДАВОУ. — Ф. 804. — Оп. 1. — Спр. 15. — Арк. 3.
  12. ДАВО. — Ф. 517. — Оп. 1. — Спр. 17. — Арк. 65-68.
  13. Заболотний І. Червона Волинь. — Луцьк: Волинське обласне видавництво, 1958. — С. 124.
  14. ЦДАГОУ. — Ф. 6. — Оп. 1. — Спр. 627. — Арк. 21, 22.
  15. ДАВО. — Ф. 191. — Оп. 1. — Спр. 264. — Арк. 105—319.
  16. Газета "Комсомольська правда, 21 вересня 1932 р.
  17. ДАВО. — Ф. 1. — Оп. 2. — Спр. 1127. — Арк. 7.
  18. ДАВО. — Ф. Р-4. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 1.
  19. Газета «Радянська Волинь», 4 квітня 1940 р.
  20. Замлинський В. О. Караюча земля. — Львів: Каменяр, 1965. — С. 65.
  21. Бринский А. П. По ту сторону фронта: Воспоминания партизана. — Горький, 1959. — С. 46.
  22. Собесяк Й. Бужани. — Варшава, 1962. — С. 94.
  23. ДАВО. — Ф. Р-164. — Оп. 1. — Спр. 238. — Арк. 26-28.
  24. ДАВО. — Ф. 581. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 1, 3, 4.
  25. ДАВО. — Ф. Р-164. — Оп. 7. — Спр. 106. — Арк. 80.
  26. Історія міст і сіл УРСР: Волинська область. — К., 1970. — С. 367—369.
  27. http://povorskbibl.blogspot.com/2011_10_01_archive.html[недоступне посилання з липень 2019]
  28. http://www.meriaonline.com.ua Архівовано 18 листопад 2010 у Wayback Machine..
  29. Семенюк А. Історію Поворська пишуть душею // Вісті Ковельщини. — 2012. — 18 травня.
  30. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  31. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  32. Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 20 жовтня 2019. 

ПосиланняРедагувати