Плеве В'ячеслав Костянтинович

російський політик

В'ячесла́в Костянти́нович Пле́ве (нар. 8 (20) квітня 1846(18460420)  — пом. 15 (28) липня 1904) — державний і політичний діяч Російської імперії. Міністр внутрішніх справ (1902—1904 роки). Народився у Мещовську, Калузька губернія, в змішаній німецько-російській аристократичній родині. Директор департаменту поліції (1881—1884 роки). Жорстоко придушував селянські рухи в Україні, організовував єврейські погроми, проводив політику русифікації. Убитий есерами в Санкт-Петербурзі.

Плеве В'ячеслав Костянтинович
Pleve.jpg
Народився 8 (20) квітня 1846
Мещовськ, Калузька губернія, Російська імперія
Помер 15 (28) липня 1904 (58 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність політик
Alma mater Юридичний факультет Московського державного університетуd
Посада міністр
Партія Російські збориd
Рід Плевеd
Діти Nikolay Plehved
Нагороди
орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня

ЖиттєписРедагувати

 
Рештки карети Плеве опісля його усунення

Походив з родини німецьких аристократів, зростав у Варшаві. Після навчання на юридичному факультеті в університеті Москви стає помічником обвинувача (1867), служить у міністерстві юстицій на різних посадах. В 1881 бере участь в розслідуванні вбивства Олександра ІІ. Після цього працює в міністерстві внутрішніх справ як директор департаменту державної поліції, також стає головою «Охрани». Стає членом Сенату в 1884, а в 1885 стає заступником міністра внутрішніх справ. З 1899 по 1904 займає пост статс-секретаря Великого князівства Фінського.

В'ячеслав Константинович був в роботі дуже енергійний. Він ліквідував численні революційні та ліберальні групи. Скидається на те, що Плеве не бачив різниці між степенями опозиційності, тому його дії спровокували уніфікацію ідеологічних ворогів в «Освободительное движение», що відіграло важливу роль в революції 1905 року.

В квітні 1902, після вбивства Дмитрія Сипягіна був призначений міністром внутрішніх справ та головою жандармерії. Коли коротка спроба дійти згоди з консервативними земствами провалилась, Плеве розпускає трудові союзи. Того ж року Плеве зустрічається з Теодором Херцлем в Санкт-Петербурзі.

Плеве був очевидною мішенню революціонерів. Він вижив після атаки 1903 року та після двох атак 1904, перед тим як есер Єгор Сазонов (в деяких джерелах — Іван Каляєв) вкинув бомбу в його карету 15 липня 1904 року.

Традиційно вважається, що Плеве «послав» Росію на війну з Японією 1904—1905 років. Одного разу він сказав: «Нам потрібна одна маленька війна, в якій ми переможемо, для того щоб відволікти революцію». Однак, недавні наукові роботи вказують на те, що це була невірна інформація поширена його ворогом Сергієм Вітте.

ПриміткиРедагувати

Література та джерелаРедагувати