Вікіпедія

План ООН по розділенню Палестини

План ООН по розділу Палестини — план, прийнятий 29 листопада 1947 року резолюцією № 181 Генеральної Асамблеї ООН (33 голоси «за», 13 «проти», 10 утримались[1]). Передбачав припинення британського мандату в Палестині до 1 серпня 1948 року і рекомендував створення на її території двох неназваних держав: єврейської і арабської.

Плани розділення Палестини:
1. Спецкомітету ООН по Палестині[en] від 3 вересня 1947 року (див. зелену лінію);
2. Комітету ООН спеціалізованого на палестинському питанні[en] від 25 листопада 1947; У резолюції проголосовано за другу пропозицію.
Дата 29 листопада 1947
Засідання 128
Код A/RES/181(II) (Документ)
Результат голосування
  • 33 за
  • 13 проти
  • 10 утрималися
Результат Ухвалена

Єрусалим і Вифлеєм, згідно з рішенням ООН, повинні були стати територією під міжнародним контролем. Неприйняття плану зі сторони арабської спільноти[2], яке вважало його несправедливим по відношенню до арабів, стало причиною початку Арабо-ізраїльської війни 1947—1949 років[3].

У грудні 1947 року Верховний комісар Палестини надав до міністерства у справах колоній прогноз, що територія, виділена під створення арабської держави, буде внаслідок війни розділена між Сирією (Східна Галілея), Самарією і Юдеєю та Єгиптом.

Складення плану Спеціальним комітетом ООН по Палестині та Комітет ООН спеціалізованого на палестинському питанні ред.

 
     — землі, придбані євреями[en],      — ЄНФ та АЄКП[en] станом на 31 грудня 1944 року (становили 6% загальної земельної площі або 20% орних земель)
 
Карта єврейських поселень в 1947 році

Після закінчення Другої світової війни Єврейське агентство як представник єврейського населення Палестини й далі наполягало на швидкому створенні єврейської держави. Арабська спільнота вимагала створення єдиної незалежної держави, яка через відношення численності була б переважно арабською за складом населення.

Після того як Британії не вдалося знайти прийнятне для обох сторін рішення, питання політичного майбутнього Палестини було передано в ООН. З цією метою при ООН була створена комісія UNSCOP, в яку входили представники різних націй, що повинно було сприяти прийняттю об'єктивного рішення.

В результаті UNSCOP розробив два можливих варіанти вирішення конфлікту. Згідно з першим, передбачалось створення двох незалежних, але з'єднаних економічним союзом держав. При цьому, Єрусалим повинен був стати територією під міжнародним контролем. Альтернативний варіант передбачав створення федерації з єврейською і арабською складовими.

Інші варіанти неможливо було реалізувати:

  • Створення єдиної держави з домінуючою роллю одного з етносів;
  • Створення двох, цілком ізольованих одна від одної, держав;
  • Кантонізація (розділення на рівні окремих сіл/міст).

Більшість країн-членів комісії підтримало перший варіант. Іран, Індія, Югославія підтримали другий варіант, а Австралія утрималась.

Деталі плану ред.

ООН пропонувала міжнародне керування містами Єрусалим і Вифлеєм, через наявність великої кількості релігійних місць. Єврейська держава повинна була отримати побережну рівнину біля міста Хайфа, східну частину Галілеї і Негев.

Близько половини території Палестини в той час нікому не належало (земля перебувала в державному володінні), особливо безплідна пустеля Негев, яка становила третину території країни. Близько 47 % землі належало арабським землевласникам, приблизно 6 % належало євреям.

Голосування в ООН ред.

 
Результати остаточного голосування членів ООН за розділення Палестини:
     Підтримали (33)      Відхилили (13)      Утрималися (10)
     Відсутні (1)      Не члени

За прийняття плану голосували (33): Австралія, Бельгія, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гватемала, Данія, Домініканська Республіка, Ісландія, Канада, Коста-Рика, Ліберія, Люксембург, Нідерланди, Нікарагуа, Нова Зеландія, Норвегія, Панама, Парагвай, Перу, Польща, СРСР (у тому числі Білоруська РСР і Українська РСР), США, Уругвай, Філіппіни, Франція, Чехословаччина, Швеція, Еквадор, Південна Африка.

Проти плану голосували (13): Афганістан, Єгипет, Греція, Індія, Ірак, Іран, Ємен, Куба, Ліван, Пакистан, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина.

Утрималися (10): Аргентина, Велика Британія, Гондурас, Китайська Республіка, Колумбія, Мексика, Сальвадор, Чилі, Ефіопія та Югославія.

Таїланд не брав участі в голосуванні.

Збройний конфлікт ред.

 
Відмінності від плану ООН за підсумками Палестинської війни:
     територія, призначена для майбутньої єврейської держави та на якій 14 травня 1948 року був проголошений Ізраїль
     територія, призначена для майбутньої арабської держави та захоплена Ізраїлем вході війни
     територія, призначена для майбутньої арабської держави та захоплена Єгиптом та Йорданією вході війни
     частина міста зі спеціальним міжнародним режимом[en] Єрусалим, захоплена Ізраїлем вході війни
     частина міста зі спеціальним міжнародним режимом Єрусалим, захоплена Йорданією вході війни


Невдача плану мирного урегулювання викликала початок численних зіткнень між нерегулярними єврейськими і арабськими угрупуваннями[4].

Примітки ред.

  1. ↑ A/RES/181(II) - E. undocs.org (англ.). Процитовано 10 вересня 2017.
  2. ↑ Morris, Benny (2008). 1948: a history of the first Arab-Israeli war (англ.). Yale University Press.
  3. ↑ Hadawi, Sami (1991). Bitter Harvest: A Modern History of Palestine (англ.). Olive Branch Press. ISBN 9780940793767.
  4. ↑ Galnoor, Itzhak (1995). The Partition of Palestine: Decision Crossroads in the Zionist Movement (англ.). SUNY Press. ISBN 9780791421932.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=План_ООН_по_розділенню_Палестини&oldid=41811670