Плав'юк Микола Васильович
Мико́ла Васи́льович Плав'ю́к (англ. Mykola Vasyliovych Plaviuk; 5 червня 1925[3][4][5], с. Русів, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польща, нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна — 10 березня 2012, Гамільтон, Онтаріо, Канада[6][4]) — український політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі (1989—1992), п'ятий Голова Організації українських націоналістів (1979—2012), визначний публіцист, співорганізатор та один з президентів СКВУ. Борець за незалежність України у ХХ столітті[7].
Життєпис
ред.Раннє життя
ред.Народився 5 червня 1925 року в селі Русів, Снятинського повіту, Станиславівського воєводства, Польської Республіки (нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна). Навчався в Русівській публічній загальній та Снятинській середній школах. З 1941 року — у лавах юнацтва Організації українських націоналістів[8][9]. У 1943 році закінчив Снятинську державну торговельну школу. У 1944 році емігрував через Австрію до Німеччини.
Друга світова війна
ред.За дорученням ОУН в березні 1945 року став у ряди 2-ї дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуди, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії. Кінець війни застав в Західній Чехії, де дивізія потрапила до американців. Завдяки цьому знову опинився в Німеччині[10].
В еміграції
ред.У 1946 році закінчив українську гімназію в Мюнхені, де викладав його майбутній тесть професор Володимир Бойко. З 1948 року — член «Пласту», з 1949 — член студентського ідеологічного товариства національного соціалізму «Зарево». Також у 1949 році закінчив Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, отримавши кваліфікацію економіста.
У 1950 році переїжджає до Монреалю, Канада, де стає активним членом української діаспори. У 1954 році закінчує Університет Конкордія. У 1956 році на з'їзді Українського національного об'єднання Канади Миколу Плав'юка було обрано заступником Голови Президії УНО, а в 1959 — Головою цього товариства. Висунув ідею створення громадського об'єднання під назвою Ідеологічно споріднені націоналістичні організації (ІСНО). У 1964 році на установчому з'їзді ІСНО був обраний першим Головою Проводу цього об'єднання.
З 1964 року — член Проводу українських націоналістів. У 1967 році був одним з організаторів першого Світового Конґресу Вільних Українців у Нью-Йорку. У 1973, на другому Світовому конгресі, обраний його першим віце-президентом, у 1978, на третьому з'їзді, став президентом СКВУ[11]. Після смерті Олега Штуля-Ждановича в 1977 році, коли ОУН очолив Денис Квітковський, обійняв посаду заступника Голови ПУН. З 1979 — Голова ОУН. У період з 1979 по 2010 обирався Головою ПУН ще 10 разів.
17—19 червня 1989, на X Сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), був обраний віце-президентом УНР в екзилі, а згодом після смерті Миколи Лівицького, президентом УНР в екзилі[10]. 14]—15 березня 1992 Надзвичайна Сесія Української Народної Ради схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Плав'юком Миколою Васильовичем першому всенародно обраному Президентові України Кравчуку Леоніду Макаровичу. Таким чином, незалежна Україна є прямою правонаступницею Української Народної Республіки[1][12][13].
У «Пласті» займав посади Крайового Коменданта Уладу пластунів-юнаків Канади, заступника Голови Головної Пластової Булави і Головного Булавного Уладу пластунів-сеньйорів. Належав до куреня Лісові Чорти.
18 травня 1993 року Миколі Плав'юку було надано українське громадянство[2]. Також був удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого I (2007)[14] і II (2002)[15] ступенів, та ордена «За заслуги» III ступеня (1996)[16].
Проживав в Києві та Канаді. Помер 10 березня 2012 року у місті Гамільтон, Онтаріо, Канада[6][4][10]. Похований на Цвинтарі святого Володимира у Оквіллі[17].
Сім'я
ред.- Дружина: Бойко Ярослава Володимирівна
- Син: Плав'юк Орест Миколайович
- Син: Плав'юк Нестор Миколайович
- Дочка: Плав'юк Уляна Миколаївна
- Дочка: Плав'юк Оксана Миколаївна
Також має 9 онуків та 4 правнуків.
Нагороди
ред.Україна
ред.- Орден «За заслуги» III ступеня (№ 1140/96 від 29 листопада 1996) — за особистий внесок у розвиток української державності, активну громадську та гуманістичну діяльність[16]
- Орден князя Ярослава Мудрого II ступеня (№ 754/2002 від 22 серпня 2002) — за визначні особисті заслуги перед Україною у становленні її незалежності, збереженні та розвитку традицій державотворення[15]
- Орден князя Ярослава Мудрого I ступеня (№ 498/2007 від 5 червня 2007) — за самовіддане служіння українському народові, визначні особисті заслуги у відродженні незалежності України[14]
- Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого
Пам'ять
ред.- Вулиця Миколи Плав'юка існує в деяких населених пунктах України.
- Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 90 років з дня народження Миколи Плав'юка відзначалося на державному рівні[18].
- У січні 2017 року на фасаді ратуші міста Снятин було відкрито меморіальну дошку. https://galka.if.ua/na-frankivshhini-vidkrili-memorialnu-doshku-ostannomu-prezidentu-unr-v-ekzikli-foto/
Примітки
ред.- ↑ а б 1992: останній президент УНР передає Кравчуку клейноди. Українська правда. 22 січня 2012. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 176/93. Про прийняття до громадянства України Плав'юка М.В. Офіційний портал Верховної Ради України. 18 травня 1993. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ Керівні органи Організації українських націоналістів, Микола Плав'юк народився 5 червня 1925 року
- ↑ а б в Помер останній Президент УНР у екзилі Микола Плав'юк. День. 10 березня 2012. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ за іншими даними, 1927, див. Енциклопедія історії України, 8-й том. — С. 265—266.
- ↑ а б Богдан Червак (11 березня 2012). Ким був для України націоналіст Микола Плав’юк?. Українська правда. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незале... | від 09.04.2015 № 314-VIII. zakon3.rada.gov.ua. Процитовано 27 серпня 2018.
- ↑ Віктор Вербич (18 серпня 2004). Останній президент. Сім'я і дім. Архів оригіналу за 20 червня 2015. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ Ярема Дух (9 квітня 2008). Микола Плав'юк: «Май амбіцію не бути пересічним...». Пластовий портал. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ а б в Помер останній президент УНР (фото). УНІАН. 12 березня 2012. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ Історія СКУ. Світовий Конґрес Українців. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ Михайло Роль. Десятий Президент. Україна молода. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ В Киеве открылся музей Украинской народной республики. Interfax.by. 12 травня 2008. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 4 листопада 2015. (рос.)
- ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 498/2007. Про нагородження М. Плав'юка орденом князя Ярослава Мудрого. Офіційний портал Верховної Ради України. 5 червня 2007. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 754/2002. Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого. Офіційний портал Верховної Ради України. 22 серпня 2002. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1140/96. Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги". Офіційний портал Верховної Ради України. 29 листопада 1996. Процитовано 4 листопада 2015.
- ↑ Цвинтар св. Володимира. Оквілл, Онтаріо. Канада. Ukrainian necropolis in Canada.
- ↑ Політика // Голос України. — Україна : Верховна Рада України, . — С. 4.
Джерела та література
ред.- Плав'юк Микола Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 265—266. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Керівні органи Організації українських націоналістів. Організація українських націоналістів.
- Інтелектуальний календар: 10 березня. Україна Incognita. День.
- Вічна пам’ять Миколі Плав'юку // Слово Просвіти. — Україна : ВТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, .
Література
ред.- Кучерук О. С., Черченко Ю. А. Плав'юк Микола Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 265. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Крушинський В. Плав'юк Микола Васильович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — Київ: Парламентське видавництво, 2011. — С.558 ISBN 978-966-611-818-2
- Микола Плав'юк: Україна - життя моє. -- Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2002. -- ISBN 966-7018-60-1.-- Т.1: Терен В.Від селянського сина -- до державника/ В. Терен, Ю. Хорунжий. -- 352 с.; іл. -- ISBN 966-7018-66-0.
- Павлюк І. Ці три томи — то ми…: [Рецензія на книгу Президента Української Народної Республіки в екзилі М. Плав'юка — «Україна — життя моє. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2002» // Українське слово. — 2003. — 30 жов. — 5 лист.
Посилання
ред.- Плав'юк Микола Васильович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.114-116
- Плав'юк // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Обличчя Незалежності де жила українська незалежність під час окупації СРСР
Попередник Микола Лівицький |
4-й Президент УНР 1989-1992 |
Наступник Леонід Кравчук |
Попередник Денис Квітковський |
5-й Голова ОУН 1979-2012 |
Наступник Богдан Червак |