Печерний монастир села Розгірче

Печерний монастир села Розгірче — скельно-печерний комплекс, унікальна пам'ятка історії та природи. Розташований на південно-східній околиці села Розгірче (Стрийського району, Львівської області), в однойменному урочищі Розгірче, на території створеного 1984 року заповідного урочища «Розгірче».

Печерний монастир села Розгірче
Монастир села Розгірче
Монастир села Розгірче

49°06′50″ пн. ш. 23°41′54″ сх. д. / 49.11389° пн. ш. 23.69833° сх. д. / 49.11389; 23.69833Координати: 49°06′50″ пн. ш. 23°41′54″ сх. д. / 49.11389° пн. ш. 23.69833° сх. д. / 49.11389; 23.69833
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Україна Україна
Львівська область,
Стрийський район,
на південний схід від с. Розгірче
Система Відслонення Вигородського пісковика (Українські Карпати)
Тип пісковики
Висота 443 м над р. м.
Висота відносна до 15 м
Маршрут з міста Стрий
Ідентифікатори і посилання
Печерний монастир села Розгірче. Карта розташування: Львівська область
Печерний монастир села Розгірче
Печерний монастир села Розгірче
Печерний монастир села Розгірче (Львівська область)
CMNS: Печерний монастир села Розгірче у Вікісховищі

«Скельний монастир Розгірче» лежить на висоті 443 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 25 м, що утворились більше 70 млн років тому на дні палеогенового моря. Кам'яний лабіринт відслонення Вигородського пісковика завширшки 50 м тягнеться серед буково-смерекового лісу зі сходу на захід майже на 400 метрів.

Перші згадки про монастир відносяться до другої половини XV століття, ймовірно, був розбудований в XIII–XIV ст. Сучасні дослідження вказують на те, що скелі використовувалися ще з язичницьких часів як місце поселення чи сховок. Сучасний монастир — популярна туристична місцина.

Історія монастиряРедагувати

Скелі використовувалися ще в язичницькі часи, про що свідчать сліди на скелях, а також виявлене тут, у 1990 році, землеробське поселення на городищі, датоване VIII–VII століттями до нашої ери.

За переказами селян, сам монастир був чоловічим. Ймовірно, що його засновниками були монахи, що втікали із поруйнованого в 1200 роках татарами Києва та інших селищ Київської Русі. Ченці, які вижили, дісталися цих земель, осісти, та, як вважають дослідники, знайшли непримітно-важкодоступну місцину та видовбали у скелях свій монастир.

Монахи, в більшості, вели мовчазний спосіб життя, тобто не спілкувалися між собою. На свята до них могли приходити селяни, звичайно ж, з їх дозволу. Ще відомо, що монахи продавали мед з пасіки, що знаходилась недалеко, аби заробити кошти. Довкола монастиря росли ягоди та гриби, якими монахи харчувалися.

Будова монастиряРедагувати

Місце облаштування було дуже зручним та безпечним, адже в той час татари робили набіги на українські села та землі і спалювали їх (не раз таке ставалося із селом Розгірче). Сам скельний масив знаходиться у підніжжі хребта, на його північному схилі, тому монастир, розташований на пагорбі серед лісу і в 200 метрах від південно-східної околиці села, був важкодоступним для нападників.

«Ворота» монастиряРедагувати

Скельний комплекс складається із двох частин - власне основної із приміщеннями у породі та двох менших скель.

Віддалені від головного комплексу на 50 метрів, ці дві скелі утворили вузький прохід у схилі та були такими собі воротами. Поміж тих воріт веде стежка до основної скелі.

Загальний комплексРедагувати

У товщі основного скельного масиву вибито три печери, які розташовані на двох рівнях. На першому — два приміщення, а на другому (до якого ведуть сходи) — одне приміщення. Дослідники вважають нижню велику печеру житловою кімнатою, до якої примикала комора, а верхню печеру — монастирською церквою.

Дослідження комплексуРедагувати

В минулому якихось ґрунтовних досліджень скельного комплексу не відбувалося, тому лише куца згадка про монастир, датована XV століттям, стала відправною точкою для місцевих краєзнавців.

Перші детальні дослідження скель в Розгірчому провели Вагилевич та Карпович (1830 і 1834 роки відповідно), вже на основі їх висновків та знахідок вибудовували гіпотези щодо історії та минулого скель та споруд на них.

А з кінця XX століття українські науковці й краєзнавці розпочали ґрунтовно досліджувати скелі.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

Зовнішні посиланняРедагувати