Петро зі Львова (жемайтський єпископ)

Петро зі Львова (лат. Petrus de Lomberk presbyter Leopoliensis, Petrus de Lambork, electus terre Samaitarum; пом. після травня 1436) — домініканець, капелан і сповідник великого князя литовського й руського Свидригайла Ольгердовича. На думку історика Сергія Полєхова, мав німецьке походження^[1].

За дорученням господаря він в 1434 році навістив з посольством імператора Сигізмунда Люксембурзького, Базельський собор і зрештою Флоренцію, де 20 вересня папа Євгеній IV настановив його єпископом жемайтським, щоправда, титулярним, оскільки жмудини підтримували Свидригайлового суперника. Із понтифіком обговорювалось питання унії Київської митрополії і католицької церкви: в своїх листах Євгеній возносив хвалу наміру київського митрополита Герасима прилучитись до апостольської столиці й навіть особисто явитися в Рим, порадивши найперш скликати собор владик та духовенства для затвердження сього^[2]^[3]^[4].

Петро супроводжував свого сюзерена в поході на Литву, під час якого 23 серпня 1435 р. звернувся з табору в Завілейській землі до самогітських нобілів, закликавши тих добровільно прийняти його та молодшого Ольгердовича. Втім, поразка під Вількомиром поклала край цим намірам^[a]. Востаннє церковник згадується в травні 1436 як посол Свидригайла до лівонського магістра^[1].

Коментар

↑ Сам же лист таки дійшов до адресатів, 1841 року його поміж паперами віленської капітули знайшов Мамерт Гербурт^[5].

Примітки

↑ ^а ^б Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — С. 402, 568. — ISBN 978-5-91674-366-1.
↑ Rimvydas, Petrauskas (2011). Kształtowanie się instytucji dworu wielkoksiążęcego w Wielkim Księstwie Litewskim (koniec XIV — połowa XV wieku). Politeja. 2 (16): 182.
↑ Dundulis, Bronius (1993). Lietuvos kova dėl valstybinio savarankiškumo XV amžiuje. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. с. 145-149.
↑ Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 248. — ISBN 978-5-86007-918-2.
↑ Wołonczewski Maciej, Biskupstwo żmujdzkie, przeł. M. Hryszkiewicz, Kraków: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, nakł. Księgarni Gebethnera i Spółki, 1898, s. 31

[6] Сам же лист таки дійшов до адресатів, 1841 року його поміж паперами віленської капітули знайшов Мамерт Гербурт^[5].

[Полехов-1] а ^б Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — С. 402, 568. — ISBN 978-5-91674-366-1.

[2] Rimvydas, Petrauskas (2011). Kształtowanie się instytucji dworu wielkoksiążęcego w Wielkim Księstwie Litewskim (koniec XIV — połowa XV wieku). Politeja. 2 (16): 182.

[3] Dundulis, Bronius (1993). Lietuvos kova dėl valstybinio savarankiškumo XV amžiuje. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. с. 145-149.

[4] Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 248. — ISBN 978-5-86007-918-2.

[5] Wołonczewski Maciej, Biskupstwo żmujdzkie, przeł. M. Hryszkiewicz, Kraków: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego, nakł. Księgarni Gebethnera i Spółki, 1898, s. 31

[1]

[2]

[3]

[4]

[a]

[5]