Петро (патрикій)

(Перенаправлено з Петро Патрикій)

Петро Патрикій (бл. 500 — 565) — державний діяч, дипломат, історик Візантійської імперії.

Петро
Petrus Patricius
Meister von San Vitale in Ravenna 003.jpg
Народився бл. 500
Фессалоніки або Солахон
Помер 565
Константинополь
Підданство Візантійська імперія
Діяльність дипломат
Відомий завдяки історик
Знання мов середньогрецька
Титул патрикій
глоріосіссімус
Посада магістр офіцій
Термін 539—565 роки
Попередник Василід
Наступник Афанасій
Діти Феодор

ЖиттєписРедагувати

Про походження різняться відомості: згідно з Прокопієм Кесарійським, за походженням він був іллірійцем і народився в Фессалоніках, Феофілакт Сімокатта вказував на походження Петра з Солахона (біля Дари в Месопотамії). Народився близько 500 року. Навчався правництва й красномовства, після чого розпочав юридичну практику в Константинополі, де привернув до себе увагу імператриці Феодори.

536 року разом з Афанасієм відправлено до Італії, де тривала боротьба за владу між Теодата та Амаласунтою, регентшею Аталаріха. По прибуттю до Італії посланці дізналися, що Теодат захопив владу. Під час перемовин у 535 році почався наступ візантійської армії. З огляду на складну ситуацію Петро з Афанасієм зуміли домогтися від Теодата передачі Сицилії під пряме імператорське управління, поступається імперії, обмеження влади короля над Італією, щорічну анини і 3 тисячі вояків до імператорської армії. Також Теодат став погоджуватися на мирну передачу влади Юстиніану I. Проте 536 року Теодат дізнався про невдачі візантійців у Далмації та загибель полководця Мунда, тому арештував візантійських посланців. Петра з Афанасієм було звільнено у червні або липні 539 року новим королем Вітігесом в обмін на остготських посланців до Персії, яких було захоплено візантійцями. По поверненню до Константинополя Петра було призначено магістром офіцій. Незабаром отримав титули патркиія і глоріосіссімуса.

548 року брав участь у дискусії з західними єпископами з питання про Трьох глав. У 550 році відправлено посланцем до Персії. У 551—553 роках відправлявся з посланнями до папи римського Вігілія, противника імператора в конфлікті щодо Трьох глав. Петро також згаданий як учасник Другого Константинопольського собору в травні 553 року.

У 561 році очолював перемовини з перським посланцем Ізедхом Гушнапом у Дарі щодо закінчення лазької війни. За підсумками угоди лазіка залишалася за Візантією, натомість імператор зобов'язався сплачувати Сасанідам компенсацію в 420 лібрів золота. Втім залишалися проблеми щодо приналежності областей Суанії і Амброз. Але перемовини 562 року безпосередньо з шахиншахом Хосровом I. Невдовзі після повернення до Константинополя 565 року Петро помирає.

ТворчістьРедагувати

З його доробку відомі декілька книг, що збереглися частково. «Історичні події» (Ιστορίαι) була присвячена історії перших трьох століть Римської імперії — від смерті Гая Юлія Цезаря в 44 році до н. е. до смерті імператора Констанція II в 361 році. З неї збереглося 17 уривків. Лише тут збереглася інформація про переговори і умови Нісібіського мирного договору з Персією 298 року.

Петру також належить праця «Про цивільній устрій» (грец. Περί πολιτικής καταστάσεως) з історії посади магістра офіцій від її заснування при Костянтині I до правління Юстиніана I. Праця включала список магістрів і опис різних імперських церемоній. Став родоначальником традиції складати твори про імператорські церемонії. Вважається, що відомості з цієї праці увійшли в глави з 84 по 95 першого тому «Про церемонії» імператора Костянтина VII Багрянородного.

Окрему працю присвятив дипломатичним стосункам з Персією, зокрема зберігся звіт про перемовини 561—562 років.

ДжерелаРедагувати

  • Antonopoulos, Panagiotis T. (1985). «Petrus Patricius. Some Aspects of his Life and Career». In Vavřínek, Vladimiŕ. From Late Antiquity to Early Byzantium: Proceedings of the Byzantinological Symposium in the 16th International Eirene Conference. Prague. pp. 49–53.
  • Martindale, John R., ed. (1992). The Prosopography of the Later Roman Empire: Volume III, AD 527—641. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-20160-8.
  • Evans, James Allan Stewart (1996). The Age of Justinian: The Circumstances of Imperial Power. New York: Routledge. ISBN 0-415-02209-6