Петро Парчевський

Петро Парчевський (герб Налеч; 1598 — 6 грудня 1658[2] або 15 лютого 1659[3]) — державний та релігійний діяч, сиґнатор акту Унії Великого князівства Литовського та Шведського королівства.

Piotar Parčeŭski. Пётар Парчэўскі.jpg
1-й єпископ Смоленської єпархії
1 вересня 1636 — 1649
Наступник Францішек Далмат-Ісайковський
24-й єпископ Жмудської єпархії
6 січня 1649 — 1659
Попередник Юрій Тишкевич
Наступник Олександр Казимир Сапіга
Народився 1590
Помер 6 грудня 1658(1658-12-06)[1]
Відомий як католицький священник
Країна Річ Посполита
Освіта Вільнюський університет
Alma mater Віленський університет
Рід Парчевські
Професія священник
Релігія католицтво

ЖиттєписРедагувати

Походив із православної родини. Після переходу в католицизм вступив до Вільнюської семінарії й був відправлений до папської семінарії в Бранево. Продовжив навчання у Віленській академії, де в 1622 отримав ступінь магістра ліберальних наук та філософії. Отримав звання доктора богослов'я, висвячений на священика.

У 1628 став пробстом у Стародубі.

У 1630 призначений адміністратором Смоленської єпархії та Смоленським архідияконом.

Під час Польсько-російської війни (1632—1634) залишився в обложеному Смоленську.

У 1635 Владислав IV Ваза призначив Парчевського першим єпископом Смоленським.

Згодом єпископ Петро поїхав до Риму, аби отримати папське схвалення нової єпархії, яке відбулося 1 вересня 1636. Через кілька днів Парчевського освятив на єпископа кардинал Джованні Баттіста Памфіл, який став папою Інокентієм X у 1644.

На посаді єпископа Смоленського Парчевський збільшив кількість парафій у своїй єпархії та сприяв створенню Смоленського капітулу. Єпископ Петро також провів єпархіальний синод.

У 1649 переведений до Жмудського єпископства і призначений пробстом Гераніонським.

У 1651 відвідав єпархію та єпархіальний синод.

Під шведського військового вторгнення 18 серпня 1655 підписав акт про здачу Великого князівства Литовського шведському королю Карлу X Густаву.

20 жовтня підписав акт Шведсько-литовського союзу в Кейданяї[4].

ПриміткиРедагувати

  1. Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. Hierarchia Catholica medii et recentioris aevi, t. IV, Monasteri 1935, s. 304. (la)
  3. Ks. Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce. Słownik biograficzny. Warszawa 1992, s. 159.
  4. Sławomor Koper, Wielcy zdrajcy. Od Piastów do PRL, Warszawa 2012, s.138.

БібліографіяРедагувати

ПосиланняРедагувати