Пийтерфолво (раніше — Петрове, угор. Tiszapéterfalva) — село в Україні, у Виноградівському районі Закарпатської області. Відстань до обласного центру становить 95 км, до райцентру становить 25 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчих залізничних станцій Вилок та Дяково становить 10 км.

село Пийтерфолво
с. Пийтерфолво. Реформістська церква
с. Пийтерфолво. Реформістська церква
Країна Україна Україна
Область Закарпатська
Район/міськрада Виноградівський
Рада/громада Пийтерфолвівська сільська рада
Код КОАТУУ 2121284101
Основні дані
Засноване 1500
Населення 2016
Площа 9,155 км²
Густота населення 0,22 осіб/км²
Поштовий індекс 90354
Телефонний код +380 3143
Географічні дані
Географічні координати 48°03′42″ пн. ш. 22°56′03″ сх. д. / 48.06167° пн. ш. 22.93417° сх. д. / 48.06167; 22.93417Координати: 48°03′42″ пн. ш. 22°56′03″ сх. д. / 48.06167° пн. ш. 22.93417° сх. д. / 48.06167; 22.93417
Середня висота
над рівнем моря
120 м
Відстань до
обласного центру
95 км
Відстань до
районного центру
25 км
Найближча залізнична станція Вилок, Дяково
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 90354, Закарпатська обл., Виноградівський р-н, с. Пийтерфолво, вул. Раковці, 137; тел. 32-3-38[1]
Сільський голова Товт Валентин Валентинович[1]
Карта
Пийтерфолво. Карта розташування: Україна
Пийтерфолво
Пийтерфолво
Пийтерфолво. Карта розташування: Закарпатська область
Пийтерфолво
Пийтерфолво
Мапа

CMNS: Пийтерфолво у Вікісховищі

Село є адміністративним центром Пийтерфолвівської сільської ради, якій підпорядковані села Пийтерфолво, Тисобикень, Форголань. Чисельність населення становить 2016 осіб.

ТопонімиРедагувати

Свою назву село отримало у XVIII столітті. За легендою угорський король Андре подарував своєму феодалу маєток. Той розділив його між своїми синами — одного звали Петром (село назвали Пийтерфолво, що з угорської перекладається, як «село Петра»), а другому дісталася земля, де росло багато бобів (село назвали Тисобикень або ж «Бобове»).

ІсторіяРедагувати

В урочищі Лаз — поселення ІІ—V століть нашої ери та давнє слов'янське VIII—IX століть. Досліджувалося експедицією УжДУ у 1974 році, відкриті житла і господарсько-виробничі об'єкти.

В урочищі Браунтог, що на південь від Петрового, відкрито багатошарове поселення культур баденської, раннього заліза і римсько-провінційної. Поселення досліджувалося експедицією УжДУ у 1977 році. В урочищі Браунтог — залишки металургійного центру перших століть нашої ери.

В урочищі Чікош Тов, на березі метрвого русла ріки Вапа, розташоване давньослов'янське поселення кінця VIII—початку ІХ століть. Досліджувалося експедицією УжДУ у 1974 році. В урочищі Вапа —неолітичне поселення культури алфелдської мальованої кераміки. В урочищі Четов — поселення давньоруського часу.

Із самого початку — один із центрів дрібнопомісних дворян, саме чисельне дрібношляхтицьке село. Коли Угочанський комітат був поділений на чотири райони, саме Пийтерфолво стало центром одного з них. Відносно досить пізно, лише у другій половині XIV століття, з'являється в історичних документах, але, імовірно, Пийтер є тим самим Петуром, про якого йдеться у «Варадинських регістрах».

Варадинські регістри — це протоколи 1214—1225 років, що містять 339 записів судових дій. Тут виконувався ордал залізом. На суд виносилися не лише карні справи, але й суперечки про маєток, спадщину, борг, особисту свободу.

Ордал — це був обряд латинської церкви. Спочатку священнослужитель виконував дві молитви, далі кропив водою залізо та місце, де мав бути розкладений вогонь для розпечення заліза. Далі відправлялася меса, під час якої прогрівалося залізо. Звинувачений брав голою рукою розпечене залізо і ніс його на означене місце (9 або 12 кроків).

Після цього руку обв'язували і запечатували печаткою капітули. Зазвичай, через три дні руку звинувачуваного розв'язували і, якщо вона не загоїлася, визнавали винним. Вирок смерті виконували відразу. При тому всьому «Варадинські регістри» є дуже важливим історичним джерелом для політичної, економічної та соціальної історії. Так от, в 1220 році на віллі Петур, такий собі Вітун напав на односельчанина Крізіусита. Першого угочанський ішпан послав на «божий суд» випробування вогнем.

Угорський історик Іштван Сабо висловив думку, що Пийтерфолво може носити ім'я того Пийтера, який разом з братами Палом та Іванком біля 1300 року захопив у тисобекенських землевласників землю в урочищі Фончол.

В наступні століття найбільшу трагедію мешканці села пережили в 1717 році, коли татари взяли в полон 177 шляхтичів, із яких 54 стратили. При спогадах про цю подію завжди вказується, кількість тих, хто загинув і тих, хто повернувся.

Історики зафіксували, що під час повернення татар додому із полоненними, на Мараморощині на них був організований напад. Тоді було успішно відбито і визволено 9000 рабів, з них 363 дворян та 498 простолюдинів із комітату Угоча.

Між двома світовими війнами до села належали також заселені за його межами хутори Дєрді, Понца, Сабова, Генція, Комаромі, Мелеша, Естінка, а також водяний млин, олійниця.

Для тих, хто хоче порівнювати ці дані з сучасними, потрібно зробити поправку на те, що в 1921 році до складу Пийтерфолво не входили Тисобикень, Форкошфолво, Тіводорфолво, Форголань.

Реформістська церква збудована у 1700-х роках.

В Пийтерфолві цікавим було релігійне життя. В селі була материнська реформатська церква, яка будувалася в три етапи. На жаль, немає точних даних про перші два етапи. Третій етап закінчився у 1862 році, коли була добудована вежа, цього ж року здійснювалася добудова і реконструкція вже існуючих будівель. У 1928 році споруду церкви знову відновили, і був встановлений великий дзвін, який відлив Егрі Ференц з Малих Геєвців, оскільки старий дзвін був забраний під час першої світової війни у 1914 році.

Після легалізації греко-католицької церкви в селі була зареєстрована її громада. Освячення каменя, хреста та ділянки під будівництво храму провів владика Мілан 23 квітня 2005 року. Проект невеликої базилічної церкви із стрункою вежею виконав виноградівський архітектор Василь Черкун.

Офіційно до Пийтерфолво приєднано Тіводорфолво, але місцеві жителі досі прив'язані до назви села і в неділових розмовах й надалі продовжують називати себе тіводарцями. Що ж представляє собою Тіводорфолво? Розташоване на правому березі Тиси за 28 км від районного центру і 11 км від вилоцького залізничного вокзалу. Назва походить від власного угорського імені Тіводор — одного з перших власників села. Старші люди дотепер згадують про два зниклі села, які були на території Тіводора — Ондрашфолво і Чотовгазо. Колись ці процвітаючі села щезли з історичної мапи. Під час чехословацької влади назва села — Федорово. Тоді в селі діяла реформатська двокласна угорська школа з двома педагогами. В липні 1945 року 70 осіб вивезли у сталінські табори, з них 22 загинули. В селі була римо-католицька церква, яка в ХVІІІ столітті була знищена пожежею. На її місці в 1906 році споруджена реформатська церква в сучасному бароковому стилі. У 1979 році проведений капітальний ремонт святині.

Пийтерфолво має у своєму складі ще один населений пункт — Форкошфолу, який зрісся як з Тисобекенєм, так і з Пийтерфолво. Тут місцеві жителі, також віддають дань традиціям, і, до тепер, називають себе по імені свого села. Невелике поселення, розташоване поблизу Тиси і знаходиться на відстані 25 км від районного центру і 7 км від залізничної станції Вилок. У 1851 році Фийнєш Елек писав: «Форкошфолу — руське село, близько до Тиси, 8 римо-католиків, 114 греко-католиків, 24 реформати, 14 євреїв мешкало в ньому. Ґрунти дуже родючі, у першу чергу, для кукурудзи, луки дуже добрі, дубовий ліс кожний рік приносить великий урожай жолудів. Головні власники: в значній частині з родини Форкошів, далі Довжа, Балог та їх спадкоємці.» Назва села пішла від угорської династії Форкошів (1138—1329), які були власниками села і земель. Село мало хутір Фогарашія. В радянські часи село називали Вовчанське. У 1945 році з села у сталінські табори вивезли 51 особу, 9 із них загинули.

У 1870 році граф Фогараші збудував графську садибу та невелику приватну каплицю. У 1935 році граф продав садибу євреям, а каплицю подарував місцевим греко-католикам. В часи переслідування церкви, там було розташовано склад. У 1990 році поряд спорудили деревяну дзвінницю, каплиця почала діяти. 2006 рокуі місцева греко-католицька громада вирішила розширити споруду шляхом перебудови. У колишній графській садибі Фогарашія відкрився місцевий краєзнавчий музей, а навколо садиби музей під відкритим небом, де можна ознайомитися з життям та побутом затисянських угорців.

У радянські часи головною родзинкою села був парк атракціонів або ж луна-парк, збудований за часів розквіту місцевого колгоспу-мільйонера «Прикордонник», що об´єднав п´ять навколишніх сіл та був на той час потужною агропромисловою корпорацією.

Село також відоме своєю великою картинною галереєю. Голова колгоспу, Герой Соціалістичної праці Антонін Біров, будучи депутатом Верховної Ради УРСР шести скликань та побувавши неодноразово за кордоном, зокрема, у Великій Британії та США, вирішив піднімати культурний рівень селян та у 1986 р. заснував в тодішному Петрово художню галерею. Для створення цього закладу культури запросив на пленер видатних закарпатських художників. Саме портрети місцевих передовиків праці стали першими експонатами новоствореної галереї. Протягом декількох років колекція поповнювалася, й нині вона налічує близько 200 робіт відомих закарпатських митців — Антона Кашшая, Василя Габди, Володимира Приходька, Василя Скакандія, Володимира Микити та багатьох інших, що зберігаються у палаці колишнього міністра сільського господарства Австро-Угорщини Ендре Дьордя.[2]

Нині галерея (директор Іда Борбель) є другою в області за кількістю зібраних картин та поповнює свій художній фонд, переважно, за рахунок щорічних пленерів. Були також значні втрати: через пограбування галереї 2002 року, зникло декілька найцінніших картин, зокрема, роботи Йосипа Бокшая. Протягом 2009—2010 рр. коштом благодійних організацій Угорщини у палаці проведено капітальний ремонт, а саме приміщення галереї обладнано сигналізацією. Урочистості з нагоди завершення ремонтних робіт відбулися у квітні 2010 року, відзначившись виставкою творів мукачівського скульптора Петера Матли.[3]

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1846 осіб, з яких 898 чоловіків та 948 жінок.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 2064 особи.[5]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
угорська 96,08 %
українська 3,47 %
російська 0,30 %
німецька 0,05 %
циганська 0,05 %

Історичні пам'яткиРедагувати

Культові спорудиРедагувати

  • Реформістська церква збудована у 1700-х роках.

Пам'ятки архітектуриРедагувати

  • Палац (замок) Ендре Дьордя (угор. György Endre-kastéi) — двоповерхова вілла з вежею, споруджена 1896 року для літньої резиденції колишнього міністра сільського господарства Австро-Угорщини, члена Академії Наук Угорщини, науковця Ендре Дьордя, уродженця Хуста. Його власник згодом продав палац місцевому заможному єврею. 1944 року в приміщенні розташувалася прикордонна комендатура, а 1948 року колишній палац перетворили на середню школу для навколишніх сіл. У 1960-х роках школу переобладнали на гуртожиток для молодих спеціалістів.[3] У 1986 році була проведена реставрація будівлі та розміщена експозиція картинної галереї. У зібранні галереї налічується близько 170 робіт відомих закарпатських художників, виконаних у різних художніх жанрах. Тут зберігаються роботи й сучасних майстрів, зокрема: «Бабуся» Гаврила Глюка, «Святковий день» Андрія Коцки, «Портрет танцівниці Клари Балог» та «Старий перевал» Федора Манайла; «Ужгородський замок» Йосипа Бокшая. Збірка картинної галереї у Пийтерфолво постійно поповнюється роботами сучасних українських художників.[7]

Меморіали, пам'ятникиРедагувати

КультураРедагувати

Фольклорний гурт «Кокош бондо» з Пийтерфолво є активним учасником музичної частини щорічного Всеукраїнського ярмарку органічних продуктів, що проходить у Києві[8], фестивалю мисливців у виноградівському Перехресті[9] та інших культурних заходах.

СпортРедагувати

У 1980-х роках база сільського стадіону дозволяла проводити серйозні змагання, зокрема у тодішньому Петрово проходила всеукраїнська спартакіада фізкультурно-спортивного товариства «Колос», а місцева жіноча команда пробилася у фінал всесоюзної першості з хокею на траві, що проходив в Алма-Аті.[10]

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Мешкали, працювалиРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Пийтерфолвівська сільська рада
  2. Пийтерфолво — cело з лунапарком, палацем аграрного міністра та картинною галереєю
  3. а б Виноградівщина архітектурна. Частина 2 - Пийтерфолво. zakarpattja.livejournal.com. 10 листопада 2011. Процитовано 30 травня 2020. 
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019. 
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019. 
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019. 
  7. Закарпатське Пийтерфолво має власну картинну галерею. zak.depo.ua. 18 травня 2020. Процитовано 30 травня 2020. 
  8. Третій Всеукраїнський ярмарок органічних продуктів. organic.com.ua. Федерація органічного руху України. Процитовано 30 травня 2020. 
  9. На Закарпатті вперше відбудеться фестиваль мисливців. zak.depo.ua. 8 серпня 2016. Процитовано 30 травня 2020. 
  10. Герой і нашого часу. Антонін Біров шкодує тільки, що не встиг зробити всього задуманого
  11. Меньгерт Акошович Бики: Факты из биографии (рос.)