Перчухі Партизпанян-Барсегян
Перчýхі Партизпаня́н-Барсегя́н (вірм. Պերճուհի Պարտիզպանյան-Բարսեղյան; 1886, Едірне, Османська імперія — 18 травня 1940, Париж, Франція)— вірменська письменниця, педагог, гуманістка, одна з перших трьох жінок, обраних на посаду члена парламенту з утворення Республіки Вірменії в 1919.
| Перчухі Партизпанян-Барсегян | ||||
|---|---|---|---|---|
| зах-вірм. Պերճուհի Պարտիզպանյան-Բարսեղյան | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | зах-вірм. Պերճուհի Պարտիզպանեան | |||
| Псевдонім | Etna і Պերճուհի | |||
| Народилася |
8 липня 1889[1] Пловдив, Князівство Болгарія[2] | |||
| Померла |
19 травня 1940[1] (50 років) XIII округ Парижа, Париж[3] | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Османська імперія.svg){kind=small} Демократична Республіка Вірменія.svg){kind=small} Франція | |||
| Національність | вірмени[4] | |||
| Місце проживання | Париж | |||
| Діяльність | педагог, письменниця, політична діячка, громадська діячка | |||
| Заклад | Міжнародний офіс Нансена, Mariamian-Hovnanian Girl's Schoold, St. Gayane Girls' Schoold і Парламент Вірменії | |||
| Роки активності | з 1902 | |||
| Партія | Дашнакцутюн | |||
| Родичі | Jeanne Barseghiand | |||
| У шлюбі з | Sargis Barseghyand | |||
| Діти | Armen Barseghiand | |||
|
| ||||
 Перчухі Партизпанян-Барсегян у Вікісховищі | ||||
Життєпис ред.
Перчухі Партизпанян народилася в 1886 році в Едірне, Османська імперія.
Разом із сестрою Сатенік вона відвідувала середню школу у Філіппополісі (нині Пловдив) Болгарія[5].
У молодому віці вона надихнулася революційними ідеями Ростома та його дружини Лізи Мелік Шахназарян, які керували там вірменською школою[6].
У 16-річному віці Перчухі Партизпанян повернулася назад в Едірне. Там вона познайомилася з Саргісом Барсегян[7], інтелектуалом та членом Вірменської революційної федерації, відомої також як Дашнакцутюн[8]. Він закликав її заснувати Вірменський жіночий союз (Հայ կանանց միություն) — організацію, яка заохочує інших жінок писати та обговорювати вірменську літературу та прогресивні ідеї[9].
Пізніше Партизпанян поновила навчання в коледжі у Женеві, вивчала літературу та педагогіку. Закінчивши освіту, Перчухі повернулася до Туреччини і почала викладати спочатку у Вані, а потім у Гіресуні[10].
У 1909 році вона вийшла заміж за Саргіса Барсегяна, який став головою Дашнакцутюна в Константинополі[5]. У них народився син.
Саргіс Барсегян був заарештований у березні 1915 року. 30 квітня того ж року страчений державою як одна з перших жертв геноциду вірмен. Після цього Партизпанян-Барсегян із своїм сином втекла до Софії, Болгарія[11]. Незабаром вона оселилась у Тбілісі і продовжила викладати.
Коли Вірменія здобула незалежність від Російської імперії, Партизпанян-Барсегян переїхала до Єревана. Вона разом з іншими членами Дашнакцутюна працювала над тим, щоб нова конституція Республіки Вірменія передбачала загальне виборче право. Письменниця була соціально активною і працювала з іншими жінками, щоб забезпечити догляд за сиротами та біженцями[6].
Коли відбулися перші вибори 23 червня 1919 року, Перчурі Барсегян була однією з трьох жінок, обраних для участі в парламенті з 80 членів. Дві інші жінки — Варвара Саакян та Катаріна Залян-Манукян[11].
З розпадом Республіки Вірменія Партизпанян взяла сина та ненадовго повернулась до Софії. Пізніше вона оселилась в Парижі, де працювала в Міжнародному бюро у справах біженців Нансена [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.] і продовжувала свої літературну діяльність[6].
Померла письменниця 18 травня 1940 року в Парижі, Франція[12].
Творчість ред.
Свою літературну діяльність Перчухі Партизпанян розпочала ще в студентські роки. Навчаючись у Женеві, письменниця видавала свої праці під псевдонімом Etna[9][11]. Навіть наприкінці свого життя вона працювала у літературному напрямі, зокрема опублікувала свої спогади у «Խանձուած օրերը» («Дні лиха») як серію в американському журналі Хайренік між 1938 і 1939 роками[13]. Її син переклав «Дні лиха» французькою мовою та опублікував їх у Марселі у 2004 році[14].
Твори Перчухі Партизпанян, а особливо її «Дні лиха», є вагомими репрезентаціями історичного міжвоєнного періоду в боротьбі Вірменії та ролі жінки, яка відігравала захист нації та людей у їх прагненні до незалежності[15].
Вибрані твори ред.
- Збірка оповідань «Кінець шторму» («Փոթորիկէն վեր»).
- Поема «Моя Батьківщина» («Հայրենիքս»)
- Новели «Арпік» (« Արփիկը»), «Один кільцевий ланцюжок» («Օղակ մը շղթայէս»)
Примітки ред.
- ↑ а б https://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjItMDgtMjUiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MjYzNzg2O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=-1592%2C-358&uielem_islocked=0&uielem_zoom=186&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F
- ↑ https://www.editionsparentheses.com/IMG/pdf/p122_jours_de_cendres_a_istanbul.pdf
- ↑ https://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjItMDgtMjUiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MjYzNzg2O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=-1067%2C-165&uielem_islocked=0&uielem_zoom=168&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F
- ↑ Krikorian A., Heratchian H. Le dictionnaire biographique: Arméniens d'hier et d'aujourd'hui — Maisons-Alfort: 2021. — P. 107. — ISBN 978-2-905686-93-0
- ↑ а б Truvants Anoush. Тут рік тому…\\Jamanak Gazetesi. — Стамбул, 2018.
- ↑ а б в Авраамян Сіма. Кілька думок про сторіччя Республіки // Горизонт щотижня. — Монреаль, 2018.
- ↑ Абрамян Сіма. Кілька думок про сторіччя Республіки // Горизонт щотижня. — Монреаль, 2018.
- ↑ Берберян Назарет. Шлях Вірменської революційної федерації та Дашнаццютюна. — Буенос-Айрес, 2015.
- ↑ а б Жіночі депутати республіканського парламенту: 1918—1920. — Алеппо, 2018.
- ↑ Мінасян Едік Гарегін, Мінасян Татевік Едік. жінки в роках героїчної боротьби в 19 та на початку 20 століття. — Єреван: Видавництво Єреванського державного університету, 2016.
- ↑ а б в Бадалян Лена. Жіноче виборче право: Вірменська формула//Чай Хана. — Тбілісі, 2018.
- ↑ Сантріан Ваник. Тиха пам'ять, яка пронизує клітини//Hayastani Hanrapetutyun — Єреван, 2016, с. 170/
- ↑ Сантріан Ваник. Тиха пам'ять, яка пронизує клітини//Hayastani Hanrapetutyun — Єреван, 2016.
- ↑ Yerkir Media. — Єреван, 2016
- ↑ Сантріан Ваник. Тиха пам'ять, яка пронизує клітини//Hayastani Hanrapetutyun — Єреван, 2016
Посилання ред.
• Yerkir Media. — Єреван, 2016.
• Жіночі депутати республіканського парламенту: 1918—1920. — Алеппо, 2018 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.].
Джерела ред.
- Авраамян Сіма. Кілька думок про сторіччя Республіки // Горизонт щотижня. — Монреаль, 2018 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.].
- Бадалян Лена. Жіноче виборче право: Вірменська формула//Чай Хана. — Тбілісі, 2018.
- Берберян Назарет. Шлях Вірменської революційної федерації та Дашнаццютюна. — Буенос-Айрес, 2015 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.].
- Хабешян Вахе. Голоси минулого: уривки з творів вірменських революціонерів//Асоціація Хайнерік. — Уотертаун, 2014. ISBN 978-1-940573-09-0.
- Мінасян Едік Гарегін, Мінасян Татевік Едік. жінки в роках героїчної боротьби в 19 та на початку 20 століття. — Єреван: Видавництво Єреванського державного університету, 2016 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.]. ISBN 978-5-8084-2167-7.
- Сантріан Ваник. Тиха пам'ять, яка пронизує клітини//Hayastani Hanrapetutyun — Єреван, 2016 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.].
- Truvants Anoush. Тут рік тому…\\Jamanak Gazetesi. — Стамбул, 2018 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.].
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |