Вікіпедія

Перета Тереза Семенівна

Пере́та (Барано́вська) Тере́за Семе́нівна (27 жовтня 1934 — 27 листопада 2020[1]) — акторка театру і кіно, провідна актриса Івано-Франківського національного академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка, Заслужена артистка України (1984), Народна артистка України (2009).

Перета Тереза Семенівна
Народилася 27 жовтня 1934(1934-10-27)
Померла 27 листопада 2020(2020-11-27) (86 років)
Країна  Україна
Національність українка
Діяльність мисткиня
Нагороди
Народний артист України Заслужений артист України

Дитинство і юність ред.

Народилася 27 жовтня 1934 р. в селі Літчани Волинської області в багатодітній та багатонаціональній сім'ї. Батько був музикантом-самоучкою, який знав нотну грамоту, та грав на скрипці, духових інструментах, керував духовим оркестром в селі. Саме від нього дочка успадкувала любов до прекрасного.


1939 року Тереза разом із батьками переїжджає жити до міста Острожець, Рівненської області.

Тринадцятирічною вона вперше побачила виставу у Волинському обласному академічному музично-драматичному театрі міста Луцьк — за п'єсою Вадима Собка «За другим фронтом». Професійну гру акторів Тереза запам'ятала на все життя.

В 1950 році закінчила 7 класів Острожецької школи із Похвальною грамотою. В тому ж році переїхала разом із батьками до районного центру Мізоч, де продовжувала навчання в Мі́зоцькій середній школі. Тереза дуже добре вчилася, брала активну участь в різноманітних гуртках, які організовувались в школі, в концертах, любила танцювати…[2]

Тереза Семенівна згадує вчительку англійської мови Мізоцької середньої школи — Галину Чижик, колишню актрису, яка організувала в школі драматичний гурток і навчала акторської майстерності своїх вихованців. Тереза грала головні ролі у шкільних виставах, які ставили на сцені Мізоцького Будинку культури. Перша в житті роль — роль головної героїні, нареченої американського льотчика капітана Вальтера Кідда у виставі Б. Лавреньова «Голос Америки» принесла юній акторці перше визнання, та окреслила шлях у майбутню професію[3].

По закінченні Мізоцької середньої школи Тереза Барановська вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, який закінчила в 1958 році. Ще під час навчання в інституті в 1956 році Тереза Семенівна Барановська вийшла заміж за Пилипа Терентійовича Перету. У подружжя було двоє дітей.

Професійна діяльність ред.

По закінченні інституту була прийнята в трупу Сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії імені М. С. Щепкіна. Її першою роллю на великій сцені була роль героїні Си-Фин у виставі «Тайфун» китайського драматурга Цао-Юа.

Деякий час працювала в Артемівському українському музично-драматичному театрі на Донбасі, а з вересня 1963 року — в Івано-Франківському музично-драматичному театрі ім. І. Франка, де дебютувала в ролі Олени в «Камінній душі» Гната Хоткевича.

У 1984 році за багаторічну успішну акторську роботу була удостоєна звання «Заслужена артистка України».

В 2001 році Тереза Перета (Барановська) стала лауреатом Премії імені Василя Стефаника, а в 2002 році на Всеукраїнському театральному фестивалі в Тернополі, отримала диплом за краще виконання жіночої ролі — ролі бабусі у виставі «Дерева вмирають стоячи» іспанського драматурга А. Касона.


25 грудня 2009 року Указом Президента України Терезі Переті присвоєно почесне звання «Народна артистка України»[4].

Вона присвятила сцені більшу половину свого життя, та зіграла більше 150 ролей.

Найбільш знакові ролі ред.

  • Лебідкіна — «Пізня любов» О. Островського;
  • Катерина — «Сестри Річинські» І. Вільде;
  • Ганка — «Безталанна» І. Карпенко-Карий;
  • Мавра — «У неділю рано зілля копала» В. Василько;
  • Хівря — «Сорочинський ярмарок» М. Старицький;
  • Мати Івана — «Тіні забутих предків», інсценізація І. Бориса;
  • Комариха — «Весілля в Малинівці» Л. Юхвид, О. Рябов;
  • Тьотя Діна — «Севастопольський вальс» К. Лістов;
  • Василуца — «Каса Маре» І. Друце;
  • Марфа — «Жіночий бунт» Є. Птичкін, К. Васильєв;
  • Тетяна — «Суєта» І. Карпенко-Карий;
  • Люсі — «Далі — тиша» В. Дельмар;
  • Бернарда — «Дім Бернарди Альби» Г. Лорка;
  • Анастасія — «Цвіт папороті» Р. Федоріва;
  • ристина Петрівна — «Додому повернулись моряки»;
  • Тісбе — «Анжело — тиран Падуанський» В. Гюго;
  • Надія Іванівна — «Рим-17, до запитання»;
  • Горди́ля — «Циганка Аза» М. Старицького;
  • Мати — «Затюканий апостол»;
  • Ольга — «Заспівай-но пісню, діду» А. Бархоленко;
  • Донна Марія — «Іспанці» М. Лєрмонтова;
  • Бабуся — «Дерева помирають стоячи» А. Карсона.

27 березня 2017 року в Міжнародний день театру Тереза Семенівна виступила на сцені Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка із промовою-підсумком своєї творчої праці.

Література ред.

  • Пальчевська О. Сцена — її життя // Нове життя. — 2018. — 23 березня. — С. 4.

Посилання ред.

Джерела ред.

  1. ↑ Олександр Костинюк (28 листопада 2020). Померла Народна артистка України Тереза Перета (ua) . «Галка». Процитовано 28 листопада 2020.
  2. ↑ Проценко В., Черниш Л. Незраджена мрія юності: знамениті земляки // Мізоцький промінь.- 2014.- жовтень.- С. 6.
  3. ↑ Тереза Перета (Барановська) у передачі "Світлиця Надії" 2010 02 27. YouTube. Оксана Пальчевська. 15 березня 2018. Процитовано 6 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  4. ↑ https://www.facebook.com/groups/1801882070059877/Фейсбук група Мізоцька міська бібліотека

Примітки ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Перета_Тереза_Семенівна&oldid=42297706