Відкрити головне меню

Передменструа́льний синдро́м, також синдром предменструальної напруженості, предменструальна хвороба, циклічний синдром (ПМС) — складний циклічний симптомокомплекс, що виникає у деяких жінок дітородного віку у лютеїнову фазу менструального циклу[1] чи в дні, що безпосередньо передують менструації (за 2—10 днів до неї), і характеризується психоемоційними, вегетосудинними і обмінно-ендокринними порушеннями, котрі негативно позначаються на звичному для жінки стилі життя та погіршують його якість[2][3].

Передменструальний синдром
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 N94.3
DiseasesDB 10513
MedlinePlus 001505
eMedicine article/953696
MeSH D011293
Клінічні форми ПМС у різні вікові періоди

Певну роль у прояві симптомів ПМС відіграють провокуючі фактори, такі як пологи і аборти, стреси, інфекційні захворювання[4]. Точна причина розвитку синдрому досі не досліджена[5].

Головною метою лікування синдрому є нормалізація функцій гіпоталамуса, а також усунення супутніх жіночих захворювань, інфекцій та токсикозу. Основними методами лікування симптомокомплексу є фармакотерапія, гормональна терапія та немедикаментозне лікування.

Історична довідкаРедагувати

На сьогодні точно невідомо, коли виникли вчення про передменструальний синдром. Ще римський лікар Соран Ефеський припускав, що недомагання жінок до менструації залежать від місцевості, де проживають жінки, а античний медик Гален говорив про зв'язки хворобливого стану за кілька днів до циклічних кровотеч з фазами Місяця. Перші наукові дослідження про циклічність коливання деяких фізіологічних параметрів виконані Олександром Репрєвим та Дмитром Оттом. В 1931 році Роберт Т. Франк в статті «Гормональні причини передменструальної напруженості» (The hormonal causes of premenstrual tension) дав офіційне визначення стану як медичного синдрому — «передменструальна напруженість» (англ. premenstrual tension), а також сформулював і пояснив деякі з причин порушень. На його думку, частина досліджених ним симптомів була зумовлена зниженням сироваткового рівня прогестерону. Через 10 років Льюїс Грей описав психосексуальні розлади під час ПМС. З того часу захворювання вважається нозологічною одиницею, що ввійшла в класифікацію хвороб 10-го перегляду ВООЗ[6].

З часом увага до проблеми симптомокомплексу зростає. Це можна пояснити зростанням частоти захворювання і соціально-економічними втратами після масового залучення жінок у виробництво, оскільки близько в 5 % випадків симптоми носять яскраво виражений характер і спричиняють зниження працездатності і рівня сімейної та соціальної адаптації[6].

За гіпотезою австралійського біолога Майкла Гіллінгса існування ПМС обгрунтовується з точки зору природнього відбору: в цьому нервозному і дратівливому стані зростають шанси на розставання жінки з безплідним партнером, що є еволюційною перевагою, завдяки якій ПМС зберігся у популяції[7].

Частота поширенняРедагувати

До 80 % жінок дітородного віку повідомляють про наявність деяких симптомів, що передують менструації. Ці симптоми кваліфікуються як ПМС у 20-30 % жінок та є важкими у 3-9 %[8].

Частота передменструального синдрому залежить від віку: чим він вищий — тим частіший ПМС, від 25 до 90 %. У віці від 19 до 29 років ПМС спостерігається у 20 % жінок, після 30 років синдром зустрічається приблизно у кожної другої. Після 40 років частота сягає 55 %. Були також зареєстровані випадки ПМС у дівчат одразу по настанню менархе.

ПричиниРедагувати

Крім цього, частіше ПМС спостерігається у емоційно лабільних жінок з нестачею маси тіла та інтелектуальними навантаженнями. Певну роль у прояві симптомів ПМС відіграють провокуючі фактори, такі як пологи і аборти, стреси, інфекційні захворювання[4]. ПМС частіше зустрічається у жінок з порушеннями центральної нервової системи, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи і може спостерігатись як при овуляторному циклі (при котрому яйцеклітина виходить з яєчника в порожнину тіла), так і при ановуляторному (цикл, при котрому вихід яйцеклітини відсутній)[4][6][9].

На сьогодні етіопатогенетичні механізми синдрому вивчені недостатньо. Існує ряд гіпотез, що пояснюють появу симптоматики ПМС, проте наразі чіткого патофізіологічного і біохімічного обгрунтування її виникнення немає. Нині вченими розглядаються декілька теорій етіології передменструального синдрому[10]:

  • гормональна гіпотеза;
  • алергічна гіпотеза;
  • теорія «водної інтоксикації»;
  • теорія гіперадренокортикальної активності і збільшення альдостерону;
  • теорія психосоматичних порушень.

Фактори ризикуРедагувати

Виділяються наступні основні фактори ризику розвитку передменструального синдрому[3]:

Клінічні ознаки та класифікаціяРедагувати

Передменструальний синдром характеризується багатоманіттям симптоматики.

Наразі відомо день більше 200 симптомів ПМС, однак найбільш розповсюдженими вважаються дратівливість, напруженсть і дисфорія[1].

Він може проявлятися в ряді таких порушень, як (причому у кожної жінки набір симптомів індивідуальний)[9]:

  • психо-емоційні симптоми (наприклад, дратівливість, депресія, плаксивість, агресивність);
  • вегето-судинні симптоми (головний біль, нудота, блювання, біль у серці);
  • обмінно-ендокринні симптоми (нагрубання молочних залоз, набряки, свербіж, підвищення температури тіла).

У залежності від переважання тих чи інших симптомів виділяють чотири основні клінічні форми та атипову форму синдрому[12]:

  • Нервово-психічна (найпоширеніша форма, біля 43 % пацієнток з ПМС, середній вік 33±5 роки) — переважають такі симптоми як дратівливість, депресія, слабкість, плаксивість, агресивність. У молодих жінок переважає депресія, а в перименопаузальному віці виявляється агресивність[9], а також підвищена чутливість до запахів та звуків, оніміння кінцівоку, нагрубання молочних залоз і метеоризм. Відмічено, що якщо у молодих жінок за даної форми ПМС переважає депресія, то в перехідному віці превалює агресивність. В ранньому репродуктивному віці дана форма реєструється у 18 %, в активному репродуктивному — у 69 %, в пізньому — у 40 % жінок, що страждають на передменструальний синдром[3][12].
  • Цефалгічна (більше 20 % пацієнток) — розвивається пульсуючий головний біль з іррадіацією в очні яблука. Головні болі зазвичай пульсуючі, смикаючі, починаються у скроневій долі, супроводжуються нудотою, блюванням. Артеріальний тиск при цьому не змінюється. Приблизно у третини пацієнток з даною формою спостерігається депресія, біль в області серця, підвищена пітливість, оніміння рук; а також дратівливість, запаморочення, підвищена чутливість до запахів та звуків, нагрубання молочних залоз. Характерне важке протікання з постійними рецидивами. Найчастіше зустрічається у пацієнток раннього (≈ 32 %) і пізнього (20 %) репроддуктивного віку[3][12].
  • Набрякова (20 % пацієнток) — виражене нагрубання й болючість молочних залоз, набряклість обличчя, гомілок, пальців рук, здуття живота, свербіння шкіри, пітливість та слабкість. У багатьох жінок відмічається пітливість, підвищена чутливість до запахів[9]; в більшості жінок з ПМС в лютеїнову фазу спостерігається затримка рідини в організмі до 500—700 мл. Дана форма ПМС найбільш розповсюджена серед жінок раннього репродуктивного віку (≈ 46 %), а найрідше зустрічається у пацієнток активного репродуктивного віку (≈ 6 %)[3][12].
  • Кризова (найрідкісніша форма) — характеризується симпато-адреналовими кризами, що починаються з підвищення артеріального тиску, потім виникає страх смерті, відчуття здавлення за грудиною і пошвидшеного серцебиття, оніміння кінцівок. Зазвичай кризи найчастіше виникають у вечірній чи нічний час і можуть бути викликані стресовими ситуаціями, втомою, інфекційними захворюваннями. Часто можуть завершуватись рясним сечовиділенням[9]; Такі кризи можуть бути результатом тривалих стресів, втоми, інфекцій. Дана форма є найважчим проявом ПМС. Спостерігається у 4 % пацієнток раннього репродуктивного віку, у 12,5 % активного фертильного віку та у 20 % пізнього[3][12].
  • Атипова форма включає в себе гіпертермічну форму (підвищення температури тіла в другу фазу циклу і її зниження з початком менструації), гиперсомнічну форму (сонливість у другу фазу циклу), офтальмоплегічну форму мігрені (одностороннє закриття ока, а також геміпарез у лютеїнову фазу), а також циклічні алергічні реакції (включають язвений гінгівіт і стоматит, блювоту, бронхіальну астму, іридоцикліт, менструальну мігрень)[2].

Крім того, передменструальний синдром розділяють на стадії[2]:

  • компенсована (симптоми з віком не прогресують і з настанням менструації припиняються);
  • субкомпенсована (важкість ПМС з віком погіршується, а симптоми зникають лише по завершенню менструації);
  • декомпенсована (симптоми ПМС продовжуються протягом кількох днів по завершенню менструації, а проміжки між їх припиненням и появою з віком скорочуються).

У залежності від вираженості клінічних ознак (кількості, тривалості та інтенсивності сипмтомів) ПМС підрозділяють на легкий і важкий ступені[13]:

  • легкий ступінь: спостерігається 3—4 симптоми за 2—10 днів до менструації,
  • важкий ступінь: спостерігається 5—12 симптомів за 3—14 днів до початку менструації[12].

Тяжкою формою ПМС є передменструальний дисфоричний розлад.

ПрогнозРедагувати

ПМС в основному є стійким діагнозом: жінки, вразливі до нього, переживають одні й ті ж симптоми з однаковою інтенсивністю близько кінця кожного циклу роками. Лікування окремих симптомів зазвичай ефективне.

Навіть без лікування, симптоми схильні згасати у пременопаузі. Попри це, жінки з ПМС чи ПДР мають вищу вірогідність значних симптомів, асоційованих з менопаузою, таких як приливи.

ПрофілактикаРедагувати

Профілактика передменструального синдрому полягає в перебудові стилю життя на здоровіший. Необхідно виключити стресові ситуації, різкі зміни клімату, аборти і застосування комбінованих оральних контрацептивів. Позитивно впливає регулярне виконання різноманітних аеробних вправ, сеанси релаксації, медитації чи йоги. Крім того, суворо не рекомендується вживання кофеїну, алкоголю, а також бажано вживати їжу невеликими порціями протягом всього дня, аби виключити тривалі відтинки часу без їжі. Бажано слідкувати за прийомом вітамінів, так, для профілактики дратівливості і втомлюваності рекомендуться приймати 100 мг вітаміну В6, 400 мг магнію і 1000 мг кальцію, а вітамін E може бути корисним для молочних залоз[14].

ЛікуванняРедагувати

Існує безліч підходів та методик для лікування ПМС. Серед них дієта, здоровий спосіб життя, зміна обстановки і інші способи регулювання стану здоров'я. Медичні заходи зводяться головним чином до застосування гормонів і антидепресантів.

  • Відновна терапія, що включає встановлення і підтвердження стану пацієнтки, а також складання точної та повної рекомендації, є суттєвою частиною терапії, спрямованої на допомогу у відновленні контролю над її життям. Крім того, деякі дослідження показали, що оздоровча аеробіка теж може бути корисною. Помічено, що деякі симптоми ПМС зменшуються, якщо дотримуватися здорового способу життя: скоротити вживання кофеїну, цукру і натрію, при цьому збільшивши прийом харчової клітковини і отримання повноцінного відпочинку і сну.
  • Застосування гормонів і антидепресантів.
  • фітотерапiя

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Dickerson, Lori M., Pamela J. Mazyck and Melissa H. Hunter (April 2003). «Premenstrual Syndrome» (American Academy of Family Physicians) 67 (8): 1743–52. PMID [pmid:12725453 12725453].
  2. а б в Кулаков В. И. Клинические рекомендации. Акушерство и гинекология. Выпуск 2. — Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2008. — С. 368—377. — 543 с. — 3000 екз.
  3. а б в г д е Татарчук Т. Ф., Сольский Я. П. Эндокринная гинекология. — Киев: Заповгг, 2003. — С. 111—146. — 300 с. — ISBN 966-7272-48-6.
  4. а б в Под ред. проф. Прилепской В. Н. Поликлиническая гинекология. — Москва: МЕДпресс -информ, 2005. — С. 302—325. — 640 с. — ISBN 5-98322-104-3.
  5. Джон О. Шордж, Эррол Р. Норвитц. Наглядные акушерство и гинекология = Obstetrics and Gynaecology at a Glance. — Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2003. — С. 11. — 144 с. — 3000 екз. — ISBN 5-9231-0255-2.
  6. а б в Серов В. Н., Прилепская В. Н., Овсянникова Т. В. Гинекологическая эндокринология. — Москва: МЕДпресс-информ, 2004. — С. 209—235. — 528 с.
  7. Австралийский биолог объяснил необходимость ПМС — МедНовости — MedPortal.ru. Перевірено 20-07-2018.
  8. Biggs, WS; Demuth, RH (15 October 2011). «Premenstrual syndrome and premenstrual dysphoric disorder». American Family Physician. 84 (8): 918–24. PMID 22010771.
  9. а б в г д Савельева Г. М, Бреусенко В. Г. Гинекология. — Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2004. — С. 83—87. — 480 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-9231-0330-3.
  10. Радзинский В. Е. Руководство к практическим занятиям по гинекологии. — Москва: Медицинское информационное агентство, 2005. — С. 142—149. — 520 с. — 3500 екз. — ISBN 5-89481-304-2.
  11. Ellen B. Gold, Craig Wells, Marianne O'Neill Rasor The Association of Inflammation with Premenstrual Symptoms. Перевірено 20-07-2018.
  12. а б в г д е Сметник В. П., Тумилович Л. Г. Неоперативная гинекология. — Санкт-Петербург: СОТИС, 1995. — Т. I. — С. 129—138. — 224 с. — 2500 екз. — ISBN 5-85503-090-3.
  13. Кулаков В. И., Прилепская В. Н., Радзинский В. Е. Руководство по амбулаторно-поликлинической помощи в акушерстве и гинекологии. — Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2007. — С. 751—757. — 1078 с. — 2000 екз. — ISBN 978-5-9704-0500-0.
  14. Premenstrual Syndrome --> Prevention. Перевірено 20-07-2018.
  15. Роль магнію в розвитку передменструального синдрому. Архів оригіналу за 30 грудень 2008. Процитовано 24 грудень 2010. 

ПосиланняРедагувати