Пенджикент – місто у Республіці Таджикистан, адміністративний центр Пенджикентської нохії Согдійської області. До 1953 року – селище.

Пенджикент
тадж. Панҷакент
Основні дані
39°30′11″ пн. ш. 67°36′54″ сх. д. / 39.50306° пн. ш. 67.61500° сх. д. / 39.50306; 67.61500Координати: 39°30′11″ пн. ш. 67°36′54″ сх. д. / 39.50306° пн. ш. 67.61500° сх. д. / 39.50306; 67.61500
Країна Таджикистан Таджикистан
Адмінодиниця Согдійська область
Столиця для Пенджикентська нохія (Райони Таджикистану)
Засновано V ст до н. е.
Статус міста 1953
Населення 40 тис. осіб (2013)
Висота НРМ 900 м  м
Телефонний код (992) 3475
Часовий пояс UTC+5
Номери автомобілів 02РТ
GeoNames 1220798
OSM 3279374 ·R (Согдійська область)
Поштові індекси 735500
Міська влада
Мапа
Мапа
Пенджикент. Карта розташування: Таджикистан
Пенджикент
Пенджикент
Пенджикент (Таджикистан)


CMNS: Пенджикент у Вікісховищі

Географія ред.

Місто розташовано у долині річки Зеравшан, у 68 кілометрах на південний схід від Самарканда, і в 320 кілометрах на південний захід від Худжанда.

Клімат ред.

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується вологим континентальним кліматом з теплим літом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 22.8 °C (73 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -1.6 °С (29.1 °F).[1]

Клімат Пенджикента
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середня температура, °C −1,6 −0,4 4,9 11,2 15,6 20,5 22,8 21,1 16,4 10,4 5,5 1,4 10,7
Норма опадів, мм 53 53.2 85 94 62.6 11.1 6 2.6 4.6 31.8 33.9 48.7 486.5
Днів з опадами 10,7 11,3 13,5 12,1 9,3 3,1 2,3 1,2 1,7 5,6 7,5 9,6 87,9
Вологість повітря, % 66.1 66.9 64.4 60.9 53.8 42.3 41.3 42.1 45.3 55.1 59.1 64.4 55.1
Джерело: Weatherbase

Промисловість ред.

У Педжикенті розташовано виноробний, цегляний, молочний, тютюново-ферментаційний, консервний завод, м’ясокомбінат, рисомельний комбінат.

Населення ред.

Населення Педжикента станом на 1974 рік становило 16 тис. мешканців, станом на 2010 рік населенням міста складало станом на 2013 рік – 40 тисяч.

Культура ред.

Освітні заклади ред.

У місті знаходиться педагогічне училище, історико-краєзнавчий музей.

Пам’ятки архітектури ред.

На південно-східній околиці сучасного Педжикента знаходяться руїни согдійського міста – давнього Пянджикента – унікальна пам’ятка домусульманської культури Середньої Азії. Його дослідження почалось ще в 1946 році. Місто існувало з 5 до середини 8 століття. У 1-й чверті 8 ст. Пянджикент був зруйнований арабськими завойовниками, а через деякий час занепав[2][3].

Саразм — поселення IVII тисячоліть до н.е. поблизу Пенджикента із збереженими храмами вогню, громадськими і житловими будівлями, культовими і палацовими спорудами. Загальна площа поселення перевищує 100 гектарів. Саразм був центром стародавнього рудовиробництва, золото і срібло, яке було виготовлено в місті експортувалось у країни Середнього і Близького Сходу та Західної Індії. При розкопках в Саразмі був знайдений палацовий комплекс площею понад 250 квадратних метрів[4].

На окраїні сучасного Пенджикента розташована середньовічна цитадель оточена житловими будівля з настінними розписами, недалеко від центру городища є некрополь. Це місце називається Кайнар за назвою джерела. Але найбільше прославилось городище давнього Педжикента живописними стінними розписами, які збереглися попри понад 1300-річне знаходження в завалах.

У гірському поселенні Мазорі Шариф знаходиться мавзолей Мухаммада Башоро – знавця хадисів (розповідей про вчинки і висловлювання пророка Мухаммада і його послідовників). Портал мавзолею серед написів має точне датування – 743 рік Хіджри, що відповідає 1342-1343 рокам.

Мавзолей засновника класичної таджицької поезії Абу-Абдулло Рудакі був збудований у 1958 році. Це пов’язано з тим, що до кінця не була вивчена біографія поета і відповідно не було досліджено місце його поховання. Відомо, що Рудакі останні дні свого життя провів у бідності і помер у 941 році у рідному поселенні Панджруд недалеко від Пенджикента.

На деякій відстані від Пенджикента розташований архітектурний комплекс Хазраті-Бобо (кишлак Чорку, м. Ісфара). Звідси ще одна його назва – мавзолей Чорку. У комплекс входять культові споруди різного часу будівництва, головним з яких є мавзолей святого, якого місцеве населення називає по різному «Хаст-і-Подшох», «Хаст-і-Амір», «Амір Хамза Сохібкірон»

Примітки ред.