Вікіпедія

Пекло Монсу Дезідеріо

Пекло Монсу Дезідеріо (фр. Les Enfers ) — фантазійний твір неаполітанських художників, котрі працювали під спільним псевдонімом у першій половині 17 ст.

«Пекло»
фр. Les Enfers
Творець: Монсу Дезідеріо
Час створення: 1622 р.
Розміри: 175 x 113 cм
Матеріал: олія на полотні
Жанр: міфологічний живопис[1] і сакральне мистецтво
Зберігається: Безансон, Франція
Музей: Музей красних мистецтв (Безансон)

Привабливість страхітливого ред.

Стиль бароко народився в Італії у 16 ст. Прискорення історичного процесу і трагічні події обумовили також появу маньєризму, кризового стилю доби. Обидва стилістичні напрямки співіснують у часі разом із пізнім середньовіччям і збагачують один одного.

Маньєризм (на відміну від ренесансу) мав могутній потяг до негармонійних, страхітливих форм і деталей та мав відверто тривожний, драматичний характер. Тому цілком логічним було запозичення страхітливих і трагічних рис із мистецтва доби середньовіччя. Найчастіше компромісні форми (старого і нового ) виникали у майстрів Північного Відродження ( Ієронімус Босх, Пітер Брейгель старший), у маньєристів Франції і Нідерландів.

Бароко, незважаючи на прагнення насолоджуватися життям та його дарунками, чимало запозичило з маньєризму. Постійною складовою бароко був потяг до незвичного, екзотичного, дивацького, утаємниченого. Не цуралась барокова стилістика і драматичних, трагічних сюжетів, потягу до екстазів і чогось страхітливого. Привабливість страхітливого відбилась навіть у створенні колекцій кістяків людей і творин (в європейських університетах та в багатих оселях колекціонерів) та в побудові дивацьких, відверто незвичних павільйонів у барокових садах (сад Бомарцо, Італія).

Потяг до незвичного і страхітливого підживлювали також історії про далекі мандри та покинуті міста в пустелях, лісових хащях, у далеких країнах[2]. Мотиви покинутих міст, утаємничених і непривітних для відвідувачів, стануть головними в творчості Монсу Дезідеріо [2].

Галерея картин Монсу Дезідеріо ред.

 
«Фантазійне поруйноване місто», Мец, Франція.

Опис твору ред.

Художники ставлять глядача перед черговим небаченим містом, цього разу це «Пекло». Ліворуч на узвищі розташовані дві постаті з ознаками царської величі, можливо, це цар підземного світу Плутон та його дружина Прозерпіна. Неподалік пишний фасад ( портал ?) фантастичної споруди з декількома атрибутами смерті. В декорі присутні скульптури (серед них і сама Смерть з косою), карниз із кістками та черепами, колони і склепіння. Використана схема барокового надгробка з алегоричними скульптурами, пишними деталями і картушами. Для підсилення страхітливого враження художники кинули до підмурків і кістяк померлого коня.

В глибині композиції за велетенською аркою — розташований пагорб, з котрого падають і сиплються у провалля численні людські фігури, малі, наче комахи. Подібні зображення були відомі з пізнього середньовіччя. На новому етапі їх використовували майстри відродження ( Альбрехт Дюрер, «Страта десяти тисяч мучеників» , 1507-1508 рр.) і художники пізнього маньєризму. Монсу Дезідеріо, навпаки, дегероїзував натовп грішників і їх смерть та перебування у Пеклі не викликає жалю чи співчуття автора.

Художники-автори змагаються у зображенні катувань грішників, де подано декілька цих засобів.

Художники майже не подають пекельних вогнів (вони ледь помітні). Але всі сцени залиті фантастичним і страхітливим світлом, котре підсилює запаморочливе враження і пригнічений настрій картини.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Joconde — 1975.
  2. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 5 липня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела ред.

  • Гос.Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Л., «Аврора», 1976
  • Monsù Desiderio: i documenti sui pittori fiamminghi e lorenesi a Napoli tra Cinquecento e Seicento. Napoli : Isituto Banco di Napoli — Fondazione, [s.d.]
  • Sluys F. Didier Barra et François de Nomé, dits Monsu Desiderio. Paris: Éditions du Minotaure, 1961
  • Seghers P. Monsù Desiderio ou le Théâtre de la fin du monde. Paris: Robert Laffont, 1981
  • Nappi M.R. François de Nomé e Didier Barra: l’enigma Monsù Desiderio. Milano: Jandi Sapi, 1991
  • Onfray M. Métaphysique des ruines: la peinture de Monsu Desiderio. Bordeaux: Mollat, 1995
  • Monsú Desiderio, enigma: un fantastique architectural au XVIIe siècle. Woippy: Editions Serpenoise; Metz: Musées de la Cour d' Or, 2004.
  • Кайуа Р. В глубь фантастического. Отражённые камни. Спб: Изд-во Ивана Лимбаха, 2006 (по Указателю)

Посилання ред.

Див. також ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пекло_Монсу_Дезідеріо&oldid=39207452