Патріарх (християнство)

Патріа́рх (дав.-гр. Πατριάρχης — перший серед батьків; від ἀρχή — верховний та πατήρ — батько) — вищий титул голови самостійної (автокефальної) Церкви в Православ'ї, ряді Східних докалхідонських церков та помісної (самоуправної) у східних Церквах, з'єднаних з Римським престолом.

Icon 02044 Patriarh Ioakim Moskovskij 1620-1690. Neizv. hud. XVII v. Rossiya.jpg

У Старому Заповіті патріархами називаються вожді племен. У Новому Заповіті ця назва відноситься до всіх синів Якова, до Давида і Аврама. В юдаїзмі у 1-5 ст., після падіння Єрусалима, так йменувалися голови юдейських общин в Іранській та Римській державах, осідок яких був відповідно у Вавилоні та Тиберіаді. У християнстві в 4 ст. титул П. вживався як почесне ім'я найшанованіших єпископів і митрополитів. У 5 ст. патріарх отримав статус найвищої посади в церковній ієрархії. Вирішальне значення в формуванні та визначенні кордонів церков мав поділ Римської імперії на округи (дієцезії) та провінції (єпархії), що до певної міри збігався з національними межами. Відповідно в кордонах дієцезій формувалися великі об'єднання громад. Права більших митрополитів — Риму, Олександрії, Антіохії та ін. закріпив Перший Вселенський Собор (325), а Другий Вселенський Собор (381) надав Константинопольському престолові перевагу честі перед іншими, але після Риму. Вперше патріархами йменовано єпископів Риму, і Константинополя, Олексадрії, Антіохії, Єрусалиму в канонах Четвертого Вселенського Собору (451). Інші екзархи Сходу — Кесарії Кападокійської (Понту), Ефезу (Азії), Гераклеї (Фракії) тоді ж були підпорядковані Константинопольському престолові, а примаси Заходу — Медіолану, Аквілеї, Равени, Карфагену та ін. — з часом підпали під владу Риму і втратили свій надєпископський статус. Сьогодні патріархами є голови Російської, Сербської, Румунської, Болгарської, Грузинської православних автокефальних церков, голови давньосхідних дохалкідонських (монофізитських і нестеріанських) церков, голови східних церков (Коптійської, Сирійської, Халдейської, Вірменської), з'єднаних з Римським престолом.

Глава Української Православної Церкви мав права і привілеї надєпископської гідності (екзарха, примаса), але традиційно іменувався митрополитом. Наприкінці 16 ст. дебатувалася можливість переїзду Константинопольського Патріарха в Україну, а в 17 ст. за митрополитів Петра Могили та Велямина Рутського обговорювався проект поставлення Патріархату в Києві.

У 19 ст. Ватикан і уряд Австро-Угорщини двічі (1843, 1888) дискутували про утворення патріахату для всіх грекокатоликів імперії, що викликало опір уряду Угорщини та Угорського єпископату. Митрополит А. Шептицький з ідеєю підпорядкування греко-католиків Київському патріархові пов'язував відновлення церковної єдності в Україні. 11.11.1963 митрополит Йосиф Сліпий у виступі на Другому Ватиканському Соборі (1963–1965) задекларував патріаршу гідність голови УГКЦ. 23.12.1963 Східна Конгрегація підтвердила, що митрополит Львова є Верховним архієпископом, а декрет про Східні Католицькі Церкви, прийнятий на другому Ватиканському Соборі, зрівняв у правах і почестях верховного архієпископа з Патріархом.

12.7.1975 у Римі під час літургії в базиліці Св. Петра митрополита Й. Сліпого іменовано «Патріархом Йосипом», що не було підтверджено Римським престолом. Львівський синод УГКЦ (16—31 травня 1992) звернувся до Папи Івана-Павла II з проханням, щоб він «здійснив постанови другого Ватиканського Собору і створив Києво-Галицький Патріархат для Української Греко-Католицької Церкви».

Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор (14—30 жовтня 1921) Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) встановив титул «Митрополит Київський і всієї України». Голова Директорії УНР С. Петлюра 19.12.1921 висловився за необхідність патріаршого престолу в Києві як завершення єрархічної структури УАПЦ.[1]

Всеукраїнський Собор УАПЦ 5-6. червня 1990 р. обрав першим Патріархом Київським і Всієї України Мстислава Скрипника, інтронізація якого відбулася у Софіївському соборі 18 листопада 1990.

Після смерті Патріарха Мстислава в 1993 р., Собор УАПЦ 7 вересня 1993 обрав Патріархом Київським і Всієї України Дмитра (Ярему).

Собор УПЦ КП 21 жовтня 1993 обрав Патріархом Київським і Всієї України Володимира Романюка.

Після смерті Патріарха Володимира в 1995 р. Собор УПЦ КП 22 жовтня 1995 обрав Патріархом Київським і Всієї України Філарета (Денисенка).

Західний патріархРедагувати

У богословській та іншій науковій літературі періоду раннього Нового часу титул "Західного патріарха" (лат. Patriarcha Occidentis; грец. Πατριάρχης τῆς Δύσεως) в основному використовувався як позначення юрисдикції єпископа Риму над Латинською церквою в захід. З 1863 по 2005 рік титул «Західний патріарх» був доданий до списку папських титулів в «Annuario Pontificio», який у 1885 році став напівофіційним виданням Святого Престолу. Це було зроблено без історичного прецеденту або богословського обґрунтування: Церковна посада як така не існувала, за винятком випадків як труїзм: Римський патріарх для Латинської Церкви був єдиним патріархом і єдиним апостольським престолом на "заході" .

Назва не була включена в Annuario 2006 року. 22 березня 2006 р. Папська рада з пропаганди християнської єдності запропонувала пояснення рішення про видалення назви. У ній зазначалося, що титул "Патріарх Заходу" став "застарілим і практично непридатним для використання", коли термін "Захід" включає Австралію, Нову Зеландію та Північну Америку, крім Західної Європи, і що "безглуздо наполягати на його збереженні" враховуючи, що з часу Другого Ватиканського Собору Латинська Церква, для якої «Захід» є еквівалентом, була організована як ряд єпископських конференцій та їх міжнародних груп [18].

Хоча формулювання "Патріарх Заходу" більше не використовується, Папа в цій ролі видає Кодекс канонічного права для Латинської церкви. Під час Синоду єпископів на Близькому Сході в 2009 році Папа Римський Бенедикт XVI виступив як патріарх Латинської церкви разом з іншими патріархами, але без латинського патріарха Єрусалиму, хоча він був присутній на тому самому Синоді.[2]

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Симон Петлюра: Статті, листи, документи (Українською). Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США. 1956. с. 400–403. 
  2. Meeting of the Eastern Catholic Patriarchs and Major Archbishops with Pope Benedict XVI. Society of St. John Chrysostom. 20 September 2009. Процитовано 30 September 2017.