Патристика

Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого отцями церкви. У теології — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників I—VIII століть (патрологія при цьому розглядається як наука про патристику, що включає також відповідні філологічні, джерелознавчі, текстологічні, історичні аспекти).

У філософії

Філософія Середньовіччя не тільки започатковується в античному світі, а й має в його межах свою класику — і саме нею є патристика. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень 1-8 століть, коли їхні представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин Аврелій захищали християнську доктрину від філософії язичників, юдейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З 3 століття патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обґрунтування християнського віровчення.

У теології

В теології патристика є частиною догматики (часто як історія догми) чи патрології (як один з об'єктів дослідження). Іноді патристика ототожнюється з патрологією. У Православній Церкві поширене (однак не загальноприйняте) розуміння патристики (і, відповідно, патрології) не як класичного періоду розвитку богословської думки, а як сукупності богословських учень взагалі, тобто без завершення періоду у 8 столітті. Тому у православній літературі можна іноді зустріти терміни «давньоруська патристика», «румунська патристика», «патристика 19 століття» і под. Це робиться з метою підкреслення єдності і тяглості богословської думки в Церкві.

Особливості і розвиток

Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед — з філософією гностицизму). Починаючи з 3 століття, патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Патристикою людина тлумачиться як Божа істота, чия істинна і первісна сутність була викривлена після гріхопадіння. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога (богопізнання), спонукання рухатися цим шляхом задля досягнення єдності з Богом (теозис), що єдине може повернути людину до її первісного «негріховного» стану.

Представники

• Юстин Філософ
• Тертуліан
• Августин Аврелій
• Климент Александрійський
• Іриней Ліонський
• Василій Великий
• Григорій Богослов
• Григорій Ниський
• Максим Сповідник
• Йоан Золотоустий
• Йоан Дамаскин

Див. також

• Патрологія
• Грецька патрологія (серія)
• Латинська патрологія (серія)

Джерела

• Філоненко М. Патристика // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

Література

• Ю. Іщенко. Патристика // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 470. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• О. Сирцова. Патристика в українській культурі // ФЕС, с.471

Посилання

• Патристика // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 192-193.
• Патристика // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 382. — 552 с.