Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого Отцями церкви. У теології — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників IVIII століть (патрологія при цьому розглядається як наука про патристику, що включає також відповідні філологічні, джерелознавчі, текстологічні, історичні аспекти).

У філософії ред.

Філософія Середньовіччя не тільки започатковується в античному світі, а й має в його межах свою класику — і саме нею є патристика. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень ІVIII століть, коли їхні представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Аврелій Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, юдейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З III століття патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обґрунтування християнського віровчення.

У теології ред.

В теології патристика є частиною догматики (часто як історія догми) чи патрології (як один з об'єктів дослідження). Іноді патристика ототожнюється з патрологією. У православній церкві поширене (однак не загальноприйняте) розуміння патристики (і, відповідно, патрології) не як класичного періоду розвитку богословської думки, а як сукупності богословських учень взагалі, тобто без завершення періоду у VIII столітті. Тому у православній літературі можна іноді зустріти терміни «давньоруська патристика», «румунська патристика», «патристика XIX століття» і под. Це робиться з метою підкреслення єдності і тяглості богословської думки в Церкві.

Основні представники ред.

Особливості і розвиток ред.

Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед — з філософією гностицизму). Починаючи з III століття, патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Патристикою людина тлумачиться як Божа істота, чия істинна і первісна сутність була викривлена після гріхопадіння. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога (богопізнання), спонукання рухатися цим шляхом задля досягнення єдності з Богом (теозис), що єдине може повернути людину до її первісного «негріховного» стану.

Ключові фігури ред.

Див. також ред.

Джерела ред.

  • Філоненко М. Патристика // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

Література ред.

Посилання ред.