Відкрити головне меню

Патомський кратер — конус з роздроблених вапнякових брил на схилі гори Патомського нагір'я в Бодайбинському районі Іркутської області Росії, за 350 км від районного центру Бодайбо[1]. Діаметр конуса 160 м, висота 40 м, висота центрального малого конуса — 15 м. Виявлений 1949 року радянським геологом Вадимом Вікторовичем Колпаковим[2].

Патомський кратер
59°17′04″ пн. ш. 116°35′22″ сх. д. / 59.28444° пн. ш. 116.58944° сх. д. / 59.28444; 116.58944
Тип вулкан і кратер
Країна Flag of Russia.svg Росія
Місце знаходження Росія Росія
Гори Патомське нагір'я
Висота відносна 40 м
Діаметр кратера 80 м
Патомський кратер. Карта розташування: Росія
Патомський кратер
Патомський кратер

Patomsky crater.jpg

Зміст

НазваРедагувати

Серед місцевого населення кратер носить назву «Гніздо вогняного орла»[3][2]. Кратер відомий також під назвами: «Конус Колпакова», «Джебульдинський кратер», «Явальдинський кратер»[1].

ОписРедагувати

Патомський кратер, унікальний за своїми характеристиками геологічний об'єкт, являє собою кільцеву структуру (76 м у діаметрі) центрального типу з насипним конусом висотою 40 м, складений вапняками та іншими гірськими породами (пісковиками, метаморфізованими сланцями, польовошпат-карбонатними і кварцовими жилами). Сам кратер розташований серед теригенно-карбонатних порід маріїнської свити протерозою. Конус увінчується пласкою вершиною, яка являє собою кільцевий вал. У центрі воронки гірка висотою до 12 м. Загальний об'єм конуса оцінюється в 230—250 тис. м³, маса — близько 1 млн тон.

Кільцева структура з чітко вираженою зональністю відзеркалює послідовне утворення його головних структурних елементів:

  1. зовнішній схил конуса,
  2. кільцевий вал,
  3. кільцевий рів,
  4. центральна гірка.

Під час картування кратера встановлено, що найбільш піднесена його частина — кільцевий вал — розділена неглибоким зниженням у рельєфі на дві частини. На ранньому етапі утворився внутрішній вал, складений сильно вивітреними сірими вапняками. Серед цих вапняків зустрічаються поодинокі брили метаморфізованих сланців і пісковиків, часто кварцитовидих. На них ростуть окремі модрини. Зовнішній, більш молодий, кільцевий вал складний темно-сірими масивними кристалічними вапняками, що слабо зазнали процесів вивітрювання, і на ньому модрини відсутні. Становлення Патомського кратера, мабуть, завершилося формуванням центральної гірки, яка в районі її вершини представлена масивними кристалічними вапняками, мінімально заторкнута процесами вивітрювання.

ДослідженняРедагувати

Уперше кратер був виявлений під час геологічного картографування Патомського нагір'я 1949 року радянським геологом Вадимом Вікторовичем Колпаковим[2].

У 1963 році комісія з метеоритів Сибірського відділення АН СРСР направила на Патомський кратер експедицію, яка виконала ряд цікавих комплексних досліджень.

2006 року до кратера була здійснена наукова експедиція Санкт-Петербурзького інституту геохімії РАН, що здійснила гравіметричні, геоелектричні вимірювання, зробила відбір гірських порід.

У період 2005-2010 років було зроблено кілька спільних експедицій на Патомський кратер з ініціативи газети «Комсомольська правда» і голови Ради Федерації Росії С. М. Миронова[4].

2010 року в Санкт-Петербурзькому державному гірничому інституті була проведена науково-практична конференція з проблеми Патомського кратера, на якій всі експерти відкинули метеоритну гіпотезу.

ГенезисРедагувати

Геолого-геохімічні дослідження в складі комплексних експедицій 2006, 2008 і 2010 років свідчать про ендогенні причини утворення кратера, які, очевидно, пов'язані з розвитком глибинного магматичного процесу з надходженням глибинного потоку газових і флюїдних компонентів[4].

Встановлено, що еруптивний матеріал у вигляді брил пісковиків і сланців серед вапняків, виведений на сучасну поверхню, був інтенсивно карбонатизований. В результаті в теригенних породах утворилась мінеральна асоціація карбонатних мінералів: кальцит, сидерит, анкерит, флюорит. Виявлення в межах кратера окремих брил терригенних порід з аномальними геохімічними характеристиками дає можливість припускати існування на глибині субвулканічного магматичного тіла, яке визначило речовинні особливості гірських порід Патомського кратера[5].

Оцінка вікуРедагувати

Так як вік кратера має принципове значення, 2008 року В. І. Вороніним з Сибірського інституту фізіології і біохімії рослин Сибірського відділення РАН був зроблений масовий відбір спилів найбільш солідних за віком модрин як за декілька метрів від зовнішнього осипу кратера, так і на схилах кратера. В результаті дендрохронологічного аналізу обґрунтований висновок, що близько 500 років тому в процесі формування насипного конуса і активного зрушення ґрунту стався масовий вивал дерев і з'явилося нове покоління модрин з віком 400—480 років. Таким чином, період утворення кратера можна віднести до кінця XV — початку XVI століть[2].

На зовнішньому осипу кратера і ранньому кільцевому валу найбільш старі дерева з'явилися приблизно 250—300 років тому. Досліджувані дерева зафіксували у власних річних кільцях катастрофічну подію 1841—1842 років, що викликало різні пошкодження. Можна припустити, що час утворення пізнього кільцевого валу припадає на ці роки. Цілком обґрунтованим є висновок, що до цього часу був вже сформований ранній кільцевий вал кратера, на породах якого виросло дерево з віком 236 років. Оскільки на центральній гірці дерева значно молодше (71 рік), цілком логічно припустити, що вона завершувала повне формування насипного конуса[2].

Підтверджується висновок геологів, що кратер формувався протягом тривалого часу, і окремі катастрофічні події, пов'язані з різними етапами ендогенної активності і становлення кратера, зафіксовані дендрохронологією[5]

Метеоритна гіпотезаРедагувати

Передбачувана раніше першовідкривачем Вадимом Колпаковим, а пізніше й геологом Олександром Портоновим, метеоритна гіпотеза походження Патомського кратера не підтверджується проведеними комплексними дослідженнями[2]. Згідно метеоритної гіпотези конус мав утворитися під час зіткнення із Землею надщільного метеориту на швидкості 1,5 км/с. Інші версії пов'язували його з одним з уламків Тунгуського метеориту.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • (рос.) Антипин В. С., Федоров А. М. Патомский кратер в Восточной Сибири — современный вулкан. // Институт геохимии им. А. П. Виноградова СО РАН, Иркутск.
  • (рос.) Антипин В. С., Арсентьев А. Н., Воронин В. И. и др. Экспедиционное обследование Патомского кратера. // Избранные проблемы астрономии. Материалы научно-практической конференции «Небо и Земля», посвященной 75-летию астрономической обсерватории ИГУ. Иркутск, 2006. — С. 163—168.
  • (рос.) Антипин В. С., Федоров А. М. Происхождение Патомского кратера (Восточная Сибирь) по геолого-геохимическим данным // Доклады Академии наук, 2008. Т. 423. № 3. — С. 361—366.
  • (рос.) Воронин В. И. Предварительные результаты дендрохронологического анализа спилов лиственницы даурской, отобранных в районе Патомского кратера // Избранные проблемы астрономии. Материалы научно-практической конференции «Небо и Земля», посвященной 75-летию астрономической обсерватории ИГУ. Иркутск. 2006. — С. 169—176.
  • (рос.) Колпаков В. В. Загадочный кратер в Патомском нагорье // Природа, 1951. № 1-2. — С. 58-61.
  • (рос.) Моисеенко А. Н., Язев С. А. Загадка Патомского кратера. — С-Пб.: Питер, 2010. — 256 с. ISBN 978-5-49807-623-2.
  • (рос.) Портнов А. М. Кратер на Патомском нагорье // Природа, 1962. № 11. С. 102—103.
  • (рос.) Портнов А. М. Патомский кратер — след Тунгусского явления? // Земля и Вселенная, 1993. № 1. — С. 77-81.

ПосиланняРедагувати