Патагонські Анди

Патагонські Анди — південна частина Анд, розташована на території Чилі й Аргентини, на південь від 39° південної широти (тобто району затоки Релонкаві та озера Алуміне). Висота 2—3 тис. м, найбільша — 4058 м (гора Сан-Валентин). У північній частині сильна сейсмічність і активний вулканізм, тут розташовані такі діючі вулкани як Яйма, Осорно, Корковадо та інші. Клімат помірний, дуже вологий (до 5000 мм і більше опадів на рік) і прохолодний. В горах значне заледеніння, зокрема залишки Патагонського щита, загальною площею близько 20 тис. км². Між головними хребтами розташовано багато великих кінцевих льодовикових озер, таких як Янкіуе, Науель-Уапі тощо. Північна частина вкрита хвойними вічнозеленими лісами, на вологих західних схилах переважно листяні ліси, на східних — мішані.

Патагонські Анди
Patagonia Mountain Range.png

48°00′ пд. ш. 72°00′ зх. д. / 48.000° пд. ш. 72.000° зх. д. / -48.000; -72.000Координати: 48°00′ пд. ш. 72°00′ зх. д. / 48.000° пд. ш. 72.000° зх. д. / -48.000; -72.000
Країна Flag of Argentina.svg Аргентина і Flag of Chile.svg Чилі
Тип Кордильєри
матеріал метаморфічні гірські породи
Висота 4058 м
Ідентифікатори і посилання
Патагонські Анди. Карта розташування: Аргентина
Патагонські Анди
Патагонські Анди
Патагонські Анди (Аргентина)
Iconos de la energia.JPG
Argentinosaurus.jpg

РельєфРедагувати

Патагонські Анди характеризуються глибоким ерозійним розчленовуванням густої мережі повноводних річок, льодовиками та тектонічною активністю. Центральна (Патагонська) кордильєра має середню висоту близько 3000 м, на півночі вона досягає 2058 м (гора Сан-Валентин). Через значне заледеніння протягом плейстоцену і під тиском льоду південної частини Центральної долини Чилі вона занурилась нижче рівня океану і перетворилась на систему меридіональних проток, а напівзатоплений Чилійський прибережний хребет став ланцюжком островів. Долини, утворені льодовиками, зайняті фіордами, що далеко врізаються в гори. Кристалічні і метаморфічні породи Центральної Кордильєри роздроблені незліченними зсувами, що утворили майже ізольовані масиви. На півдні, де структури Антарктанд (продовження Центральної кордильєри в складках Землі Греяма) причленяються до системи головних Анд, надзвичайно активні тектонічні рухи. В результаті тут часті землетруси і безліч діючих вулканів. Повноводні річки отримують рясне дощове і льодовикове живлення. Їхні верхів'я розітнули впоперек Центральну Кордильєру і перехопили стік більшості великих патагонських озер — Буенос-Айрес, Сан-Мартін тощо. Озера підгачуються зі сходу моренами, по яких і проходить міжокеанський вододіл.

КліматРедагувати

Опади в Патагонських Андах рясні і рівномірні, температури дуже рівні і низькі, проте на рівні океану завжди вищі. Центральна кордильєра є головною перешкодою на шляху сильних західних вітрів, що несуть вологу з величезної акваторії південної частини світового океану. Навіть на узбережжі випадає 2000—3000 мм опадів на рік, а на схилах гір — до 6000 мм. Кількість дощових днів у році понад 300. Середні температури січня на узбережжі від 9° до 14 °C, на висоті 1200—1300 м вони опускаються до 0 °C, а гори вкриті вічними снігами. З 46°30' пд. ш. два великі льдовикові щити (між 465 і 51°30' пд. ш.) займають площу понад 20 тис. км². Якщо літні температури у Патагонських Андах відносно низькі, то зимові дуже високі (середня температура липня від 7,5 °C на півночі до 3 °C на півдні), річна амплітуда середніх місячних температур становить всього 8 °C.

Жива природаРедагувати

Вічнозелені ліси проникають тут у дуже високі широти, це є результатом постійної низької хмарності (85— 90 %), великої вологості повітря (близько 80 %), відсутності морозів і високої температури поверхні. На півночі Патагонських Анд ці ліси представлені гірським вологим лісом (напівгілеєю). У нижньому поясі (до 500—600 м над рівнем моря) в ній панують субтропічні вічнозелені дерева: аекстоксікон (Aextoxicon punctatum), літре (Lithraea caustica), лінге (Persea lingue), канело (Drimys winteri), арраян (Luma apiculata) з дошкоподібним корінням, як у дерев вологого тропічного лісу, вічнозелені буки (Nothofagus dombeyi і Nothofagus nitida). Доповнюють схожість з тропічним лісом деревоподібні папороті, і в'юнкі бамбуки, густі мережі ліан і безліч епіфітів. Вище 500 м переважають нотофагуси, до яких приєднуються хвойні: реліктовий гігант фіцройя (Fitzroya cupressoides) висотою до 60 м, саксеготея (Saxegothea conspicua), пільгеродендрон (Pilgerodendron uviferum), австроцедрус (Austrocedrus chilensis) і подокарпус (Podocarpus). Верхній пояс утворює криволісся з літнезелених буків (Notktfagits pumtiiv, N. aniarrtica і N. procera). У північній частині Патагонських Анд і на східних схилах випадає більше 4000 мм опадів. Там також поширений гірський вологий ліс, але з більшою домішкою хвойних і листяних рослин. Південну частину Патагонських Анд на заході займають низькорослі (до 10—12 м) вологі субантарктичні ліси. У них зникають більшість лавролистих, ліани, деревоподібні папороті, квіткові епіфіти, все частіше вкраплюються ділянки боліт і торф'яників, і переважають листопадні буки і хвойні. Проте і тут ще зустрічаються канело і вічнозелений бук (Nothofagus betuloides). Верхній пояс криволісся починається з 300—500 м, альпійські луки зникають, до вічних снігів підступають плями торф'яників. Гори тут вищі й монолітніші, ніж на півночі, тому на континентальніших східних схилах зі стійким сніжним покривом цілком панують ліси з листяних буків з домішкою хвойних. Як і на заході помірного поясу інших материків, у лісах патагонських Анд формуються бурі, часто опідзолені, ґрунти.

У густих лісах багато тварин — як і на більшій частині Патагонії мешкає кульпео (магеллановий собака), нутрія, видра тощо, ендемічні олені гаемал (що зображений на гербі Чилі) і пуду, велика кількість ендеміків серед птахів. Мала доступність цієї ділянки Анд, віддаленість від економічних центрів Чилі й Аргентини та відсутність розвіданих мінеральних ресурсів зумовили відносну непошкодженість природних ландшафтів, украй слабку освоєність і вивченість цього району дотепер.

ПосиланняРедагувати