Відкрити головне меню

'Паризька мирна угода 1814 року — мирна угода між учасниками Шостої антифранцузької коаліції (Великою Британією, Австрією, Росією та Пруссією) з одного боку, й Людовіком XVIII — з іншого. Підписано у Парижі 30 травня. Пізніше до угоди долучились Швеція, Іспанія та Португалія. В літературі іноді фігурує як за 'Перший Паризький договір на противагу Другому Паризькому договору від 20 листопада 1815 р.   

Зміст

Умови угодиРедагувати

Угода передбачала збереження за Францією кордонів, що існували станом на 1 січня 1792 року, з додаванням лише частини герцогства Савойського, колишніх папських володінь Авіньйону та Веннесіу, а також невеликих смуг землі на північному та східному кордонах, що раніше належали австрійським Нідерландам й різним німецьким володінням (між іншим, чисто німецьке містечко Саарбрюккен, з багатими вугільними копальнями), разом близько 5 тис. км² й понад 1 млн жителів.

Франції поверталась більша частина колоніальних володінь, втрачених нею під час Наполеонівських війн. Швеція та Португалія повернули Франції всі її колонії; Англія утримала за собою лише Тобаго та Сент-Люсію у Вест-Індії, а також Сейшельські Острови і острів св. Маврикія в Індійському океані, але повернула Іспанії острів Гаїті. Франції було дозволено зберегти всі захоплені нею витвори мистецтв, за винятком трофеїв, знятих з Бранденбурзьких воріт у Берліні та викрадень, зроблених у Віденській бібліотеці. До виплати контрибуції її зобов'язано не було.

Голландія відновила незалежність й була повернута Оранському дому. Швейцарію було оголошено незалежною. Італія, за винятком австрійських провінцій, мала складатись із незалежних держав. Німецькі князівства об'єднувались у союз. Було оголошено свободу судноплавства Рейном та Шельде. Франція, за особливою угодою з Англією, зобов'язалась знищити торгівлю рабами у своїх колоніях. Нарешті, було постановлено, що представники всіх держав, що брали участь у війні, зберуться у двомісячний термін на конгрес до Відню для розгляду невирішених питань. Таємні статті угоди додавали, що «союзники» розподілять спірні території приватною угодою між собою і лише відзвітуються про це на затвердженні конгрессу; було також визначено, що Австрійські Нідерланди будуть долучені до Голландії, а Австрія, натомість, отримає Венецію та Ломбардію. Франція завчасно зобов'язалась підкоритись усім рішенням Віденського конгресу.

Відновив Князівство Монако в попередніх кордонах, які існували під французьким протекторатом[1].

ПриміткиРедагувати

  1. Кривонос Р.А. Князівство Монако в європейській системі міжнародних відносин [Електронний ресурс] // Міжнародні відносини. Серія «Політичні науки». – № 14. – 2017. – Режим доступу: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/pol_n/article/view/3074.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати