Відкрити головне меню

Паралати, царські скіфи (грец. Παραλάται (βασιλήια Σκύθαι)) — назва скіфської етногрупи, яка відома нам виключно з «Історії» Геродота.[1]

Паралати

За Геродотом (Іст., IV, 6)[2] паралати були нащадками легендарного молодшого сина першолюдини Таргітая Колаксая, та були складовою етносу скіфів-сколотів, і, судячи з опису, паралати і скіфи-царські — це одна група скіфів (хоча сам Геродот про це не пише). Ані в повідомленнях Плінія, ані у Діодора Сицилійського (інформація яких щодо скіфів, наймовірніше, мала боспорське походження) паралатів не згадано.

За Геродотом, скіфи-царські мали наступні кочові володіння:

«За Герром простягається країна, що називається царською … на півдні сягають (сягяє) аж до Тавріки, а на схід — до рову, що як я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до гавані на Маєтідському озері, що називається Кремни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаіда…» (Гер., IV, 20)[3]

Варто звернути увагу на наступне:

«пов'язування представників будь-якого соціального прошарку до певної території проживання можливе лише в тих випадках, коли соціальний та етнічний розподіл деякою мірою збігається, тобто коли, наприклад, будь-яке підкорене плем'я отримує у структурі суспільства статус нижчої соціальної категорії; приклади такої ситуації в давнину відомі… є певні підстави припускати наявність її і у Скіфії.»[4]

Етимологія назви:

  • грец. Παραλάται < скіф. *paralatā- < авест. *paradāta- — укр. призначений (за законом) очолювати (почесний титул володарів в Авесті).[5]

Окремої уваги заслуговують дослідження філологами характерних особливостей скіфської мови, які дають підстави для наступного припущення:

«Наразі можна говорити про наявність у скіфській [мові] цілої низки інновацій, що дають змогу відрізнити її від інших західно- та східноіранських мов (за виключенням хіба що бактрійської), та постулювати існування вже в давнину південносхідноіранської мовної підгрупи.»[6]

Враховуючи наведене, можливо припустити наступне.
Паралати (скіфи-царські) — назва соціального прошарку[7] та військово-політичної верхівки скіфо-сколотського об'єднання,[8] βασιλειον γένος скіфо-сколотської орди, рід/плем'я сакралізованих царів-жерців з «…космологічними функціями, подібними до функцій інших сакральних представників „центру світу“ (світове дерево, світова гора, божество, трон тощо)»[9] який, ймовірно, сформувався на основі однієї з етнічних складових скіфського загалу ще до сер. VII ст. до н. е. (беручи до уваги згадку Колаксая у Алкмана (грец. «ίππος… Κολαξαίος»)[10]).

Антропонім paralata-/ paradāta- в епіграфіціРедагувати

*Paradāta- — антропонім, відомий з арамейських надписів Персеполя.[11]

Примітки. Джерела. ПосиланняРедагувати

  1. (рос.) В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947.
  2. Ήρόδ., IV, 6
  3. Ήρόδ., IV,20.
  4. (рос.) В. Я. Петрухин, Д. С. Раевский. Очерки истории народов России в древности и раннем Средневековье. М.: Знак, 2004.
  5. (рос.)ВИТЧАК К. Т. СКИФСКИЙ ЯЗЫК: ОПЫТ ОПИСАНИЯ. Вопросы языкознания № 5, 1992г
  6. (рос.) С. В. Кулланда. Скифы: язык и этнос. ВЕСТНИК РГГУ № 2 (63). Москва. 2011
  7. (рос.) Ж. Дюмезиль. Скифы и нарты. Наука, 1990.
  8. (рос.) Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г.
  9. (рос.) Топоров В. Н. Мировое дерево. Универсальные знаковые комплексы. Том 1. М.: Рукописные памятники Древней Руси. 2010.
  10. (рос.) А. И. Иванчик. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII — VII вв. до н. э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва, Берлин, «Палеограф», 2005
  11. (рос.)Тохтасьев С. Р. Проблема скифского языка в современной науке. Ethnic Contacts and Cultural Exchanges North and West of the Black Sea from the Greek Colonization to the Ottoman Conquest. Edited by Victor Cojocaru. Iani, 2005.

ДодатковоРедагувати