Паньківський Костянтин Федорович
Кость Панькі́вський (14 квітня 1855, с. Ришкова Воля, Ярославський повіт, Австрійська імперія — 16 листопада 1915, Київ, Російська імперія) — український громадський діяч, журналіст і видавець. Член управи товариств «Просвіта», «Руська Бесіда», «Руського Товариства Педагогічного».
| Костянтин Федорович Паньківський | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | Кость Паньківський |
| Народився | 14 квітня 1855 с. Ришкова Воля |
| Помер | 16 листопада 1915 (60 років) м. Київ |
| Країна |  Австрійська імперія Австро-Угорщина |
| Діяльність | громадський діяч, журналіст і видавець |
| Галузь | журналістика[1], видавнича справа[1], освіта[d][1], економіка[1] і філантропія[1] |
| Alma mater | Q11710598?[2] |
| Знання мов | українська[1], німецька і польська |
| Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
| Посада | директор музеюd |
| У шлюбі з | Осипою (з Федаків) Паньківською[3] |
| Діти | Кость, Степан, Марія[3] |
| Нагороди |  |
Життєпис
ред.
Навчався в університетах Львова і Відня. Брав активну участь в українському студентському русі. Був адміністратором і редактором відділу новин газети «Діло». В 1888–1906 — управитель інституту святого Миколая для учнів. Член управи товариств «Просвіта», «Руська Бесіда», «Руського Товариства Педагогічного», з 1904 — директор музею «Просвіти». Після заснування «Просвіти» у Києві (1906) передав для її бібліотеки близько 1500 томів різноманітної літератури. Редагував журнали «Письмо з Просвіти», «Читальня», «Зоря», «3еркало» (1891–1893), «Батьківщина» (1897), «Дзвінок» (1899–1900). Видавав книжкову серію «Дрібна бібліотека». Підтримував тісні зв'язки з Б. Грінченком, П. Грабовським, М. Драгомановим, С. Єфремовим, М. Коцюбинським, А. Кримським.
Паньківський був одним із зачинателів кооперативного руху в Галичині, з 1898 року — директор «Крайового Союзу Кредитового» (Центробанку). Засновник і певний час редактор фахового журналу «Економіст».
Під час російської окупації Галичини у 1914—1915 роках Паньківський перебував у Львові. В червні 1915 року за наказом російського генерал-губернатора Г. Бобринського разом з іншими відомими представниками української інтелігенції та греко-католицького духовенства був депортований до Києва, де й помер 16 листопада того ж року.
Родина
ред.- Дружина: Осипа (з Федаків) Паньківська — вчителювала у львівській школі імені Пірамовича, в українській школі вправ при Державній учительській семінарії м. Львова. Була членкинею багатьох жіночих гуртків товариства «Просвіта»[3].
- Старший син: Паньківський Кость — голова УНР у вигнанні.
- Молодший син: Паньківський Степан — вояк Легіону Українських Січових Стрільців, який під час Листопадового чину у Львові 1 листопада 1918 року з групою стрільців УСС встановив на міській ратуші синьо-жовтий український прапор. Вояк Української Галицької армії.
- Донька: Паньківська Марія.
- Брат: Паньківський Северин Федорович — український актор.
Відзнаки
ред.У 1908 році Кость Паньківський був нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа[4].
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ https://dlibra.kul.pl/dlibra/publication/68788/edition/59825/content
- ↑ а б в Ганна Гульчій Не жди, а служи // Голос Народу. — № 4 (1445). — 2014. — 25 січня. — С. 6.
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918. — Wien, 1918. — S. 203. (нім.)
Джерела
ред.- Інститут історії України
- Кострова М. Видавничі проекти Костя Паньківського // Записки ЛНБ імені Василя Стефаника НАН України. — 2008. — Вип. 1 (16). — С. 107—126.
Посилання
ред.- Паньківський Кость // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1291. — 1000 екз.