Відкрити головне меню

Панчук Олег Ельпідефорович

Панчук Олег Ельпідефорович
Народився 17 липня 1932(1932-07-17) (87 років)
м. Чернівці
Діяльність хімік, викладач університету
Alma mater Чернівецький державний університет
Сфера інтересів неорганічна хімія
Заклад Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор хімічних наук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Панчу́к Оле́г Ельпідефо́рович (17 липня 1932, Чернівці) — український вчений, хімік. Доктор хімічних наук (1988), професор.

БіографіяРедагувати

Олег Ельпідефорович Панчук народився 17 липня 1932 року в місті Чернівцях у родині службовця. У 1954 році закінчив з відзнакою хімічний факультет Чернівецького державного університету. Того ж року поступив на аспірантуру, де під керівництвом професора А. В. Памфілова у 1958 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Вплив нафталінсульфокислот на блиск електролітичних шарів нікелю». Працював науковим співробітником, у 1961 році став асистентом, у 1964 році — доцентом кафедри неорганічної хімії Чернівецького університету. У 1988 році захистив докторську дисертацію на тему «Спрямоване легування CdTe». Того ж року був обраний завідувачем кафедри неорганічної хімії Чернівецького університету.

З 1989 по 1997 рік обіймав посаду декана хімічного факультету.

Почесний Голова Товариства «Український Народний дім в Чернівцях».

РодинаРедагувати

О. Е. Панчук є двоюрідним онуком Ольги Кобилянської. Його мати — прийомна донька та племінниця О. Кобилянської — Галина-Олена (по чоловікові Панчук). Батько, Ельпідефор Панчук, був першим директором Літературного музею О. Кобилянської.

Наукова діяльністьРедагувати

Основний напрям діяльності — хімія неорганічних сполук та напівпровідників.

О. Е. Панчук є автором 120 наукових праць та 5 авторських свідоцтв. Під його керівництвом було захищено 2 докторські та 4 кандидатські дисертації.

Викладає у Чернівецькому національному університеті, читає курси «Неорганічна хімія», «Дефекти в напівпровідниках», «Фізико-хімія напівпровідників», «Історія хімії».

ДжерелаРедагувати