Пандульф IV (князь Капуанський)

Пандульф IV
	Імператор Генріх ІІ ув'язнює Пандульфа IV
Народився	10 століття
Помер	1050; Капуя, Провінція Казерта, Кампанія, Італія
Титул	Prince of Capuad, Prince of Capuad і Prince of Capuad
Батько	Пандульф II
Брати, сестри	Марія (герцогиня Амальфійська) і Ландульф V
Діти	Марія (герцогиня Гаетанська), Пандульф VI і Sichelgaita di Capuad
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Пандульф IV (†1049/1050) — князь Капуї впродовж трьох різних термінів (1016—1022), (1026—1038), (1047—1049/1050). За жорстокість і віроломство отримав від сучасників прізвисько «Вовк з Абруццо»^[1].

Передумови ред.

На початку XI ст. на півдні Італії склалась складна і заплутана політична ситуація. Апулія, Калабрія і Неаполітанське герцогство ще з часів готських війн Юстиніана вважались васалами Східної імперії (Візантії), тоді як лангобардські князівства Південної Італії (Беневенто, Салерно і Капуя) з часів італійських походів і перемоги над лангобардами Карла Великого перебували у васальних відносинах із Західною імперією (Священною римською імперією)^[2]. Вплив як Східної, так і Західної імперій на політичні утворення у Південній Італії був радше умовний і їх формальні васали користувались значним ступенем автономії в господарських, військових та політичних питаннях, що сприяло виникненню на цій території перших в історії середньовічної Європи фактично незалежних морських торгових республік, таких як Амальфі і Гаета. До цього додавався вплив римських понтифіків і наявність різноманітних загонів найманців - від арабів з сусідньої Сицилії до норманів з Північної Європи і варягів з Візантії.

В 1109 році лангобарди, що мешкали на території візантійської Апулії, підняли на чолі з Мелусом з Барі^[en] повстання проти візантійської зверхності. Лангобардські князівства південної Італії таємно підтримували своїх повсталих у Апулії співвітчизників, проте не надавали їм відкритої допомоги. Намагаючись знайти собі спільників у боротьбі з візантійцями, повсталі лангобарди Мелуса запросили в Південну Італію для допомоги перший відомий загін норманських найманців на чолі із Райнульфом Дренготом, які відтоді вже не сходять зі сторінок історії Південної Італії і з часом повністю захоплять її на свою користь^[2].

У 1018 візантійський катапан Василь Боіоанн (грец. Βοϊωάννης, лат. Boioannes) розгромив під Каннами.повсталих лангобардів та їх норманських союзників^[1]. Завдяки цій перемозі позиції Візантії у південній Італії значно підсилились і лангобардські князі були змушені визнати її зверхність, зрадивши тим самим свої васальні обов'язки перед імператором Священної Римської імперії. Серед цих князів Пандульф IV, князь Капуї, був найбільш запопадливим до візантійців.

Перше правління (1016—1022) ред.

З 1016 по 1022 Пандульфа IV правив князівством Капуя разом зі своїм кузеном Пандульфом II.

Початок правління Пандульфа IV збігся з черговим повстанням апулійських лангобардів на чолі з Мелусом. Після поразки повсталих при Каннах в жовтні 1018 року, Пандульф IV оголосив про свою лояльність Візантії і надіслав до Константинополя символічні ключі від своєї столиці. На початку 1021 року Пандульф і його брат Атенульф, абат Монте-Кассіно, пропустили візантійські війська через свої території і дозволили їм заарештувати і стратити одного з ватажків лангобардського повстання — Даттуса, що був зятем Мелуса і особистим другом папи Бенедикта VIII^[1].

Розгніваний папа зажадав від імператора Генріха II відновити спокій в Південній Італії і покарати Пандульфа і Атенульфа. У грудні 1021 Генріх II виступив в італійський похід. Частина його армії під командуванням архієпископа Кельнського Пілгріма пішла вздовж західного узбережжя Італії, а сам імператор рухався уздовж Адріатичного моря. При наближенні армії Пілгріма Атенульф, абат Монте-Кассіно, втік зі свого монастиря і вирушив на кораблі до Константинополя. Раптова буря потопила корабель, що було сприйняте сучасниками як справедливого покарання.

Загін під керівництвом Пілгріма обложив Капую. У 1022 незадоволені мешканці міста і норманські найманці відкрили ворота міста, Пандульфа IV було захоплено в полон і вивезено до Німеччини, де він пробув у в'язниці два роки.^[3]. Новим князем Капуанським став Пандульф V, граф Теано.

Друге правління (1026—1038) ред.

Південна Італія і князівство Капуя за часів правління Пандульфа IV

Після смерті Генріха ІІ, новий імператор Конрад II звільнив Пандульфа в 1024 на прохання салернського князя Гваймара III, який був одружений на сестрі Пандульфа^[3]. Пандульф, Гваймар і ватажок норманських авантюристів Райнульф Дренгот взяли Капую в облогу у 1025 році. Пізніше до них приєднався візантієць Василь Боіоанн з могутнім військом. У 1026, після 18 місяців облоги, Капуя впала і Пандульф IV відновив свою владу в князівстві.

У 1027 Пандульф захопив сусіднє неаполітанське герцогство і змістив з престолу неаполітанського дуку Сергія IV. В 1029 році Сергій IV повернув собі владу за допомогою норманського війська на чолі з Райнульфом Дренготом, який в подяку за допомогу отримав від Неаполя графство Аверське. Таким чином нормандські найманці отримали перше земельне володіння у Південній Італії. У 1032 Пандульф IV переміг свого іншого сусіда — гаетанського герцога Іоанна V і захопив Гаету. Саме тоді його стали називати «Вовк з Абруццо». Реванш за поразку 1029 року від Неаполя Пандульф IV взяв в 1034 році. Йому вдалося інспірувати повстання у підлеглому Неаполю Сорренто, в результаті якого Сорренто проголосив свою незалежність. Овдовілий Райнульф Дренгот в черговий раз перейшов на сторону Пандульфа, і приголомшений таким віроломством Сергій IV пішов у монастир^[3].

Салернський Гваймар IV (племінник Пандульфа IV по матері) з 1036 року розпочав війну проти Вовка з Абруццо. Війна йшла з перемінним успіхом і тоді Гваймар IV звернувся до західного імператора Конрада II і східного імператора Михаїла IV Пафлагонського із закликом врегулювати спірні територіальні питання на півдні Італії. Візантійці були зайняті підготовкою до походу проти арабів в Сицилію і не відповіли на заклик. Конрад ІІ здійснив в 1038 році похід в Італію і перебуваючи у Трої наказав Пандульфу IV, зокрема, повернути викрадену з монастиря Монте-Кассіно власність. Пандульф IV надіслав Конраду своє прохання про мир, передав в подарунок імператору 300 фунтів золота та запропонував йому в заручники своїх дочку та сина. Імператор погодився, проте заручники утекли до батька, який заховав їх у віддаленому замку Сант'Агата-де'-Готі^[1]. Тоді імператор захопив Капую, передав князівський титул Гваймару та визнав Аверсу графством, підлеглим Салерно. Пандульф IV утік до Константинополя, проте був там ув'язнений^[1].

Третє правління (1047—1050) ред.

Скориставшись заклопотаністю візантійської армії боротьбою з арабами в Сицилії, апулійські лангобарди за підтримки норманських найманців в 1040 році знову підняли повстання проти Візантії. Салернський князь Гваймар IV, який отримав перед ти від західного імператора Капуанське князівство Пандульфа, відкрито підтримав повсталих і завчасно прийняв титул герцога Апулії і Калабрії (на той час візантійських територій). У відповідь на цей крок Гваймара, імператор Михаїл IV Пафлагонський звільнив Пандульфа з ув'язнення.

В 1042 році Пандульф повернувся до Італії і наступні п'ять років вів війну з Гваймаром, в результаті якої вчергове захопив Капую під свій контроль. У 1047 імператор Генріх III знову визнав Пандульфа IV князем Капуї^[4]. Після смерті Пандульфа IV 19 лютого 1049/1050 року Капуанське князівство успадкував його син Пандульф VI.

Спадщина ред.

Нащадки «Вовка з Абруццо» виявились слабкими правителями і вже в 1058 році лангобарди втратили князівство Капуя назавжди. Стародавнє лангобардське князівство захопив нормандець Річард Дренгот, племінник Райнульфа Дренгота — колишнього найманця і спільника Пандульфа IV^[4].

Примітки ред.

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Paul Brown (2016).
↑ ^а ^б Norwich, John Julius (1967).
↑ ^а ^б ^в McKitterick, Rosamond; Fouracre, Paul; Luscombe, David (1995)
↑ ^а ^б Norrwich, John Julius (1970)

Джерела ред.

Brown, Paul (2016). Mercenaries to Conquerors: Norman Warfare in the Eleventh and Twelfth Century Meditteranean. Pen & Sword Military, Barnsley ISBN 9781473828476
Chalandon, Ferdinand (1907). Histoire de la domination normande en Italie et en Sicilie. Paris.
Gwatkin, H.M., Whitney, J.P. (ed) et al. (1926).The Cambridge Medieval History: Volume III. Cambridge University Press.
Matthew, Donald. The Norman Kingdom of Sicily (Cambridge Medieval Textbooks). Cambridge University Press, 1992.
McKitterick, Rosamond; Fouracre, Paul; Luscombe, David (1995). The New Cambridge Medieval History: Volume 4, c.1024-c.1198: Cambridge University Press
Norwich, John Julius (1967).The Normans in the South 1016—1130. London: Longmans.
Norrwich, John Julius (1970). The Kingdom in the Sun 1130—1194. London: Longmans

Посилання ред.

Королівські титули
Попередник: Ландульф II	князь Капуанський 1016—1022	Наступник: Пандульф V
Попередник: Пандульф V	князь Капуанський 1026—1038	Наступник: Гваймар
Попередник: Гваймар	князь Капуанський 1047—1050	Наступник: Пандульф VI

Це незавершена стаття про особу Італії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про шляхту (дворянство).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[:0-1] а ^б ^в ^г ^д Paul Brown (2016).

[:2-2] а ^б Norwich, John Julius (1967).

[:1-3] а ^б ^в McKitterick, Rosamond; Fouracre, Paul; Luscombe, David (1995)

[:3-4] а ^б Norrwich, John Julius (1970)

[1]

[2]

[3]

[4]