Пайтакаран

ашхар Великої Вірменії

Пайтакаран (вірм. Փայտակարան) — одинадцята, найсхідніша провінція Великої Вірменії[1], розташована в нижній течії Аракса і Кури, на узбережжі Каспійського моря. Головне місто — Пайтакаран.

ЕтимологіяРедагувати

На думку азербайджанської історикині Сари Ашурбейлі, назва «Пайтакаран» складається з двох компонентів: пайтак — перекручене перське пайтахт — «столиця» й Аран — місцева назва Албанії. Пайтакаран означає столиця Арана, так називалася область і її головне місто в Мільському степу в IV—VII ст.[2].

Роберт Г'юсен наводить етимологію, що складається з вірменського та іранського елементів — p'ayt «дерево» і garān «гори», пов'язуючи з наявністю лісів у провінції[3].

На думку Анаїт Периханян[en], термін складається з двох елементів payt і karan, перший з яких є самоназвою каспського племені, а другий означає «край, берег, межа, область» (сер.-перс. karān «край, кінець, межа» і парф. karān «бік, напрямок, край»)[3].

Всі назви областей Пайтакарана мають, імовірно, іранське походження. Частина цих топонімів, можливо, мають зв'язок з особливим релігійним значенням Пайтакарана в періоди правління Аршакідів і Сасанідів[3].

ІсторіяРедагувати

 
Пайтакаран на карті провінцій Великої Вірменії.

В античний періодРедагувати

Античним авторам ця провінція відома під давнішою назвою «Каспіана». До II ст. до н. е. провінція входила до складу Мідії Атропатени, потім була приєднана до вірменської держави першим царем Великої Вірменії Арташесом I[3].

Близько 59 р. до н. е. римський полководець Гней Помпей Великий передав Пайтакаран до складу Кавказької Албанії[4], однак пізніше Вірменія повернула його собі.

Від 387 року н. е. під час розділення Вірменії між Сасанідським Іраном і Римською імперією, провінцію було включено до складу Кавказької Албанії.[5]

 
Пайтакаран на карті Великої Вірменії, Лондон, 1736 р.

Вірменський географ VII ст. Ананія Ширакаці описує провінцію так:

  Пайтакаран, на схід від Уті, на Араксі, має 12 областей, якими володіє нині Атрпатакан: 1. Хракот-Перож, 2. Варданакерт, 3. Єотнпоракіан-Багінк, 4. Ротібага, 5. Баганрот, 6. Ароспіжан, 7. Гані, 8. Атлі, 9. Багаван, 10. Спандаран-Перож, 11. Ормізд-Перож, 12. Алеван. Виробляє незліченну кількість бавовни і самородний ячмінь.[6]  

В цій провінції зазнав мученицької смерті онук Григорія Просвітителя Григоріс[3].

Вірменський історик III—IV ст. Агафангел Вірменський згадує «Пайтакаран, царствене місто вірменське»[7]. На думку Роберта Г'юсена Пайтакаран був «поза будь-яких сумнівів невірменським за етнічним складом населення». Площа Пайтакарана становила 21000 км2[8].

Після Великої ВірменіїРедагувати

На думку Мамед-заде, на місці столиці Пайтакарана в арабський період лежало місто Байлакан, а нині там городище Орен-Калу[9].

В ісламський період область відома як «область чи країна Гуштасфі», що пов'язано з ім'ям згаданого в Авесті царя Віштаспа. Так, за повідомленнями Хамдаллах Казвини, який жив у XIII—XIV ст.[3],

  Гуштасфі - це провінція, розташована біля берегів Каспійського моря, і вона була заснована царем Гуштасбом ібн Лухрасбом. Він прорив великий канал від річки Кури до Аракса, завдяки якому відводяться води по малих каналах у села вздовж берегів.  
  населення області Гуштасфі розмовляє пехлевійським діалектом, близьким до мови Гіляна.  

В даний час територія розділена між Азербайджаном і Іраном.

ПравителіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Cyril Toumanoff. Studies in Christian Caucasian History. — Georgetown University Press, 1963. — С. 129.

    The south-eastern group was comprised of the provinces of Otene or Uti, Arts'akh, Caspiane or P'aytakaran, and, between the last two and west of them, Siunia or Siunik'; the south-western group contained the provinces of Tayk' and of Upper Armenia.

    Анания Ширакаци. Армянская география
  2. С.Ашурбейли. Государство Ширваншахов, Баку, 2006 (на азерб. и на русск.), стр. 364. Архів оригіналу за 2016-03-05. Процитовано 2015-02-16. 
  3. а б в г д е Пайтакаран, область Гуштасфі та гора Сабалан у вірменських та в інших літературних джерелах (етимології назв і походження традиції)
  4. Redgate, Anna Elizabeth. The Armenians (Peoples of Europe). Cornwall: Blackwell Publishers, 1998, ISBN 0-6312-2037-2.
  5. «Очерки по истории и культуре Кавказской Албании» К. В. Тревер. Але Кіракос, як і Мойсей Каланкатуйський, помиляється, вважаючи, що Пайтакаран належить у 30-х роках IV ст. Албанії, тоді як приєднання його мало місце пізніше, після мирного договору 387 року.
  6. Анания Ширакаци. Армянская география
  7. Халатьянц Г. А., Армянский эпос в Истории Армении Моисея Хоренского. — М., 1896, Том 1, стр.188
  8. Еремян С. Т., Армения согласно «Географии» 7-го века, Ереван, 1963г. (вірменською — Երեմյան Ս.Տ., Հայաստանը ըստ «Աշխարհացոյց»-ի, Երևան, 1963).
  9. К. М. Мамед-заде. Строительное искусство Азербайджана, стр., 25

ПосиланняРедагувати