Павлуцький Дмитро Іванович

Дмитро Іванович Павлуцький (? — 25 березня 1747, гирло річки Орлова, поблизу Анадирского острогу) — російський драгунський майор, керівник військових каральних експедицій на Чукотку.

Павлуцький Дмитро Іванович
Народився 18 століття
Тобольськ, Російська імперія
Помер 21 березня 1747(1747-03-21)
Чукотський автономний округ, Росія
·загиблий у бою
Поховання Якутськ
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність мандрівник-дослідник, офіцер

БіографіяРедагувати

Народився, ймовірно, у Тобольську, в дворянській сім'ї з білорусько-литовським корінням. Його прадід Ян Павлуцький поступив на службу до московського царя після Смути (1598—1613 років), направлений був на службу до Тобольська, де в 1622—1624 роках провів перший перепис населення[1].

У 1727 році Дмитро Павлуцький в чині капітана драгунського полку з загоном у 400 козаків був відправлений на Чукотку з так званою місією: «відшукання нової земельки та заклику в підданство немирних іноземців», в складі експедиції Афанасія Шестакова, але через розбіжності, що виникли між ними, відокремився від неї[2].

Після загибелі в березні 1730 в Битві на річці Егач командира експедиції, А. Шестакова, був призначений керівником експедиції з присвоєнням військового звання майор.

Здійснив численні каральні походи проти місцевих жителів Чукотки та Камчатки — чукчів, коряків, ітельменів, в яких відзначився надзвичайною жорстокістю, використовуючи деструктивну тактику: масових убивств, спалювання поселень, конфіскації стад північних оленів, захоплення у заручники жінок та дітей[3]. Головним лиходієм і збірним образом росіян у чукотському фольклорі був «Якунін», одним з головних прототипів якого став Дмитро Павлуцький. Мешканці Чукотки зображували Якуніна (Павлуцького), як — лихого ворога з «кресальним луком» (кременевою рушницею), який жорстоко вбиває чоловіків та жінок, розрубуючи їх сокирою.

У вересні 1730 Павлуцький прибув в Анадирський острог, в якому перезимував і в 1731 році здійснив каральний похід на Чукотський півострів проти чукчів з метою «захисту» коряків, які прийняли російське підданство.

У тому ж 1731 році був направлений на Камчатку для придушення повстання ітельменів, яке виникло через примушування місцевими козаками корінного населення до рабства.

Після декількох перемог над чукчами Павлуцький у 1732 році, на чолі загону з 225 козаків і сотні аборигенів, пішов проти коряків у районі річки Гижиги. Численні поселення були спалені а всі мешканці були вбиті. У деяких боях коряки вбивали всіх небоєздатних членів своїх родин, а потім захищалися до останньої людини. Коли Павлуцький повернувся назад до Якутська, чукчі та коряки знову повстали. У 1733—1739 роках очолював козацтво на Камчатці, де вживав заходів для поширення землеробства і скотарства серед корінного населення камчадалів.

У 1739—1742 роках був призначений воєводою в Якутську, в 1742 році сенатським указом знову направлений в Анадир.

Здійснив каральні походи на Чукотський півострів у 1744 році та до Чаунської губи в 1746 році. Складав карти місцевості.

14 березня 1747 року, під час чергової каральної експедиції проти чукчів, зазнав нищівної поразки у битві на річці Орловій, під час якої була вбита більша частина його загону і він самий[4].

Похований у Якутську.

РодинаРедагувати

Дружина Павлуцького Анна Пилипівна проживала у Якутську. Відомий російський ботанік, етнограф, географ, дослідник Сибіру та Камчатки Степан Крашенінніков був одружений на його племінниці[5].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Филь С. Г. // Казаки «Литовского списка», (рос.)
  2. Зуев А. С. // Поход Д. И. Павлуцкого на Чукотку в 1731 г. // Межвуз. сб. науч. тр. / Под ред. В. И. Шишкина; Новосибірський державний університет. — Новосибірськ, 2001. — С. 3–38. (рос.)
  3. Зуев А. С. «Немирных чукчей искоренить вовсе…» (рос.)
  4. Зуев А. С. Русская политика в отношении аборигенов крайнего Северо-Востока Сибири (XVIII в.) Вестник НГУ. Серия: История, филология. Т. 1. Вып. 3: История / Новосиб. гос. ун-т. Новосибирск, 2002. C. 14-24. (рос.)
  5. Павлуцкие — потомки «конкистадора» Чукотки. (рос.)

ПосиланняРедагувати