Павлов Микола Володимирович

Микола Володимирович Павлов (нар. 22 травня 1982 року, Полтава) — російський волейболіст українського походження, діагональний нападник, майстер спорту РФ міжнародного класу. Володар призу Андрія Кузнецова сезону 2013/2014, з 2007 року — громадянин Росії.

Павлов Микола Володимирович
Загальна інформація
Громадянство  Україна
 Росія
Народження 22 травня 1982(1982-05-22) (41 рік)
Полтава, Українська РСР, СРСР
Зріст 196 см
Вага 93 кг
Спорт
Країна Україна
Вид спорту волейбол[1]
Команда Топ Воллейd
Участь і здобутки
CMNS: Павлов Микола Володимирович у Вікісховищі
Нагороди
Спортивні медалі

Біографія ред.

Микола Павлов починав займатися волейболом у Полтаві у тренерів Владислава Агасьянца і Тетяни Бужинської. У 1999 році виступав за юніорську збірну України, яка посіла 5-е місця на чемпіонаті Європи в Польщі і чемпіонаті світу в Саудівській Аравії. До 2005 року грав у харківській «Юракадемії», ставши дворазовим володарем Кубка України і дворазовим віце-чемпіоном країни. У Харкові закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого.

У 2005 році у складі національної збірної України грав на фінальному турнірі чемпіонату Європи. У тому ж році продовжив клубну кар'єру в Росії, ставши гравцем московського «Променя».

Після закінчення сезону-2005/06 «Промінь» розформували, і Павлов разом із групою гравців столичної команди і її тренером Павлом Борщем перейшов до новосибірського «Локомотива». У сезоні-2006/07 «Локомотив», який проводив перший сезон у Суперлізі після повернення з вищої ліги «А», зайняв 10-е місце. 29 квітня 2007 року в Новосибірську в зустрічі турніру за 9-12-е місця проти «Нафтовика Башкортостану» Павлов набрав 39 очок, встановивши рекорд чемпіонату за результативністю за матч.

Влітку 2007 року Павлов прийняв російське громадянство[2] і до 2011 року продовжував залишатися одним з лідерів «Локомотива».

У чемпіонатах країни 2007-2010 років він входив до трійки кращих за результативністю за сезон. У грудні 2010 року виграв Кубок Росії і титул найціннішого гравця «Фіналу чотирьох» у Новосибірську.

У 2011-му став найкращим подаючим.

У 2011 році увійшов до заявки збірної Росії на Світову лігу, 20 травня в Міличі зіграв у товариському матчі зі збірною Польщі,[3] разом з командою готувався до турніру Світової ліги, однак при неможливості включати в заявку на матчі двох натуралізованих гравців і травмі зв'язуючого Сергія Макарова головний тренер довірив місце в складі Олександру Бутько, у минулому зв'язуючому збірної Білорусії.[4]

У сезоні-2011/12 Павлов виступав за московське «Динамо» і став володарем Кубка Європейської конфедерації волейболу.[5] Разом з «Динамо» також завоював срібну медаль російського чемпіонату.

У травні 2012 року підписав контракт із «Губернією». У сезоні-2012/13 команда зайняла 4-е місце в першості Суперліги. Павлов став другим за результативністю гравцем турніру і отримав виклик в збірну країни.[6]

7 червня 2013 року в Калінінграді Павлов провів перший офіційний матч за національну команду Росії. Виходив у стартовому складі в усіх матчах Світової ліги 2013 року, набирав у середньому більше 20 очок за гру. Нагороджений призом найціннішому гравцеві турніру.[7] У тому ж сезоні в складі збірної Росії виграв чемпіонат Європи і срібло на Великому чемпіонському Кубку.

У березні 2014 року Павлов вдруге в кар'єрі грав у вирішальних матчах Кубка Європейської конфедерації волейболу.[8] У тому ж сезоні став найрезультативнішим гравцем чемпіонату Росії (528 очок в 28 матчах) і отримав приз Андрія Кузнєцова.[9]

У сезоні 2014/15 Павлов, через низку травм, грав за «Губернію» нерегулярно. У 2015 році не виступав за збірну.[10]

У серпні 2015 року перейшов з «Губернії» в італійську «Латину».[11]

Після сезону в Італії повернувся в Росію і знову став гравцем новосибірського «Локомотива».[12]

З січня 2020 року виступав за словацький «Пр'євідза».[13] Завоював Кубок країни і провів 6 матчів в рамках національного чемпіонату, який був зупинений після першого раунду плей-офф без визначення переможця в зв'язку з поширенням коронавирусной інфекції COVID-19.

У липні 2020 року оголосив про завершення ігрової кар'єри і перейшов на роботу на посаді спортивного директора новосибірського «Локомотива».[14]

Досягнення ред.

У збірній РФ ред.

  • Переможець Світової ліги (2013).
  • Чемпіон Європи (2013).
  • Срібний призер Всесвітнього Кубка чемпіонів (2013).

У клубах ред.

Індивідуальні ред.

  • Найцінніший гравець (MVP) фіналу Кубка Європейської конфедерації волейболу (2012).
  • Кращий діагональний чемпіонату України (2002/03).[15]
  • MVP і кращий нападаючий «Фіналу чотирьох» Кубка Росії (2010).
  • MVP фіналу Кубка Словаччини (2020).
  • MVP «Фіналу шести» Світової ліги (2013).

Примітки ред.

  1. CEV database
  2. «В сборной России почти все диагональные — украинцы». «Спорт-Экспресс». 10 березня 2008. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 13 лютого 2013.
  3. Udany debiut Anastasiego - Polska wygrała z Rosją (пол.). Siatka.org. 20 травня 2011. Архів оригіналу за 17 лютого 2013. Процитовано 13 лютого 2013.
  4. Александр Бутько: «Почти шесть лет ждал своего шанса». «Новые Известия». 17 серпня 2011. Архів оригіналу за 13 серпня 2014. Процитовано 13 лютого 2013.
  5. Отхлебнули из Кубков. «Российская газета». 3 квітня 2012. Процитовано 13 лютого 2013.
  6. Долгожданные и неожиданные. «Чемпионат.com». 31 травня 2013. Архів оригіналу за 1 вересня 2013. Процитовано 23 липня 2013.
  7. Николай Павлов признан MVP Мировой лиги, Дмитрий Мусэрский — лучший блокирующий. «Sports.ru». 22 липня 2013. Архів оригіналу за 1 вересня 2013. Процитовано 22 липня 2013.
  8. Golden Set brings CEV Cup to PARIS Volley!. Сайт Европейской конфедерации волейбола. 29 березня 2014. Архів оригіналу за 2 травня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  9. «О Париже предпочитаю не вспоминать». «Спорт-Экспресс». 7 червня 2014. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 9 квітня 2021.
  10. «На скамейке я, как лев в клетке». «Советский спорт». 6 березня 2015. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 13 серпня 2015.
  11. Диагональный Павлов стал игроком «Латины». «Чемпионат.com». 12 серпня 2015. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 9 квітня 2021.
  12. В «Локомотиве» — Николай Павлов!. ВК «Локомотив». 1 червня 2016. Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 2 червня 2016.
  13. Профиль на Svf-web.dataproject.com (словац.). Процитовано 25 січня 2020.
  14. Павлов завершил карьеру и стал спортивным директором «Локомотива». «Бизнес Online». 13 липня 2020. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 19 липня 2020.
  15. Гегемония по-харьковски: «Локомотив» — чемпион, «Юракадемия» — вторая. «Овертайм». Архів оригіналу за 17 лютого 2013. Процитовано 13 лютого 2013.

Література ред.

Посилання ред.