Павлов Карпо Олександрович

Павлов Карпо Олександрович (1895, Смоленськ — 17 травня 1957, Москва) — керівний працівник репресивно-злочинних органів та організацій ВЧК, ГПУ, НКВД СРСР, в 1937–1939 рр. — Директор (начальник) ГУ СДС «Дальстрой», генерал-полковник (1945).

Павлов Карпо Олександрович
Народився 1895
Смоленськ, Російська імперія
Помер 18 травня 1957(1957-05-18)
Москва, СРСР
Поховання Ваганьковське кладовище
Військове звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Партія КПРС
Нагороди
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного Прапора
Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)

БіографіяРедагувати

Народився в 1895 році в сім'ї залізничного робітника. Освіту здобув у смоленському ремісничому училищі (1913), після чого працював слюсарем, електромонтером, наглядачем телеграфу в телеграфній конторі.

У травні 1915 року призваний в армію, монтер телеграфної роти у фортеці Свеаборг.

З серпня по грудень 1917 року — комісар телеграфу ст. Бєлоостров Фінляндської залізниці, телефоніст на Петроградській телефонній станції, комісар телеграфу Наркомату шляхів сполучення РРФСР, а з травня по липень 1918 року — поч. зв'язку штабу Урало-Оренбурзького фронту.

Член РКП(б) з вересня 1918 року.

Робота в органахРедагувати

У липні 1918 року переведений на роботу в органи ВЧК: був комісаром-слідчим прифронтової ЧК 2-ї совіцької армії, слідчим, заст. начальника і начальником слідчих частин у Самарській, Казанській, Уфімській, Омській та інших ЧК, заст. начальника особливого відділу і завідувачем слідчою частиною ОВ 5-ї армії. З вересня 1921 очолював слідчо-оперативні частини в Іркутській, Новомиколаївській, Башкирській, Гомельській ЧК (ГПУ).

З 5 липня 1923 року — начальник Гомельського губвідділу ГПУ, з 22 листопада 1924 року — начальник Ставропольського окружного відділу ГПУ, з 17 березня 1928 року — начальник Чеченсько-Грозненского об'єднаного відділу ГПУ, з 10 листопада 1929 року — начальник Донського окружного відділу ГПУ, з 1 жовтня 1930 — начальник Шахтинського і з 31 березня 1931 — П'ятигорського оперативного сектора ГПУ.

З 8 вересня 1932 року — 2-й заст. повпреда ОГПУ (з липня 1934 — заст. начальника Управління НКВД) по Східно-Сибірському краю. З 17 грудня 1934 року — начальник УНКВД Красноярського краю.

З 17 жовтня 1936 року — заст. начальника УНКВД Азово-Чорноморського краю, з 29 червня по 20 жовтня 1937 року — нарком внутрішніх справ Кримської АРСР.

В центральному апаратіРедагувати

У листопаді 1937 року переведений в центральний апарат НКВД і призначений заст. директора державного тресту «Дальстрой». Після арешту в Москві директора «Дальбуду» Е. П. Берзіна c 19 грудня 1937 старший майор держбезпеки К. О. Павлов стає директором тресту (з 08.06.1938 р — начальником ГУ СДС НКВС СРСР) «Дальстрой». Одночасно з Павловим в «Дальстрой» прибула група кадрових чекістів із запасу НКВС СРСР, замість однодумців Берзіна на керівних посадах тресту.

З призначенням Павлова на посаду керівника «Дальбуду» в тресті закінчується період відносного «берзінського лібералізму» і починається жорстока, нелюдська експлуатація ув'язнених, що отримала назву «гаранінщина» — по імені начальника УСВИТЛа того часу — полковника С. М. Гараніна.

Під час повені в серпні 1939 за наказом Павлова по всій довжині мосту через р. Колиму були поставлені навантажені машини, які своєю вагою допомогли вистояти дерев'яним конструкціям під напором потоку води. Ув'язнені і вільнонаймані були перекинуті на боротьбу з повінню і на відновлення руху по трасі.
Здоров'я самого начальника Дальбуду виявилося підірвано, так як він два дні перебував на мосту під проливним дощем, і на початку вересня Павлов поїхав через хворобу на лікування у Москву.

11 жовтня 1939 К. А. Павлов залишає посаду начальника «Дальбуду» .

21 травня 1940 Павлов призначений заст. начальника Управління гірничо-металургійної промисловості ГУЛАГ НКВС СРСР.

З 19 серпня 1940 по 26 лютого 1941 року — начальник Управління з будівництва заводів і гірничо-рудних підприємств чорної металургії ГУЛАГу. У той же період, з серпня 1940 по лютий 1941 — заст. начальника ГУЛАГ НКВС СРСР.

З липня 1941 року — заст. начальника, а з 23 серпня 1941 року — начальник створеного в системі НКВС СРСР Головного управління оборонних робіт (ГУОБР, Главоборонстрой), згодом (15.10.1941) переданого до складу Наркомату оборони СРСР.

23 травня 1942 Павлов повернувся в систему НКВС і став начальником Головного управління будівництва шосейних доріг (Гушосдор) НКВС СРСР.

9 липня 1946 К. А. Павлов був звільнений з посади, і в листопаді (вересні?) 1946 звільнений у відставку через хворобу і відправлений на пенсію.

Однак, через півтора року, 11 березня 1948 міністр внутрішніх справ СРСР С. Н. Круглов призначив К. А. Павлова начальником будівництва Волго-Донського каналу, але вже 18 березня 1949 Павлова вдруге відправляють на пенсію.

18 травня 1957, незабаром після XX з'їзду КПРС, розпочатої кампанії з викриття культу особи і за півтора тижні до ліквідації «Дальбуду», К. А. Павлов застрелився. Похований на Ваганьковському кладовищі в Москві.

ПосиланняРедагувати