Павличенко Людмила Михайлівна
Людмила Павличенко (уроджена Бєлова) (12 липня 1916, Біла Церква, нині Київська область — 10 жовтня 1974, Москва) — радянська снайперка часів Другої світової війни, героїня Радянського Союзу. Особисто застрелила щонайменше 309 військовослужбовців противника, є найуспішнішою жінкою-снайпером в історії.
| Людмила Павличенко | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Майор | ||||||||
 | ||||||||
| Загальна інформація | ||||||||
| Народження |
12 липня 1916 Біла Церква, | |||||||
| Смерть |
10 жовтня 1974 (58 років) Москва, РРФСР, СРСР (інсульт) | |||||||
| Поховання | Новодівичий цвинтар | |||||||
| Національність | Українка | |||||||
| Alma Mater | Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1945) і КНУ імені Тараса Шевченка | |||||||
| Військова служба | ||||||||
| Роки служби | 1939-1953 | |||||||
| Приналежність |
 СРСР | |||||||
| Вид ЗС |
 Радянська армія | |||||||
| Рід військ | Снайпер | |||||||
| Формування | 25-та стрілецька дивізія | |||||||
| Війни / битви |
Друга Світова війна: Оборона Одеси Оборона Севастополя | |||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||||
| ||||||||
 Павличенко Людмила Михайлівна у Вікісховищі | ||||||||
Життєпис Редагувати
Людмила Бєлова народилася 12 липня 1916 року в місті Біла Церква (нині Київська область, Україна, тоді Київська губернія, Російська імперія) у сім'ї петроградського слюсаря, комісара полку під час Громадянської війни, Михайла Бєлова та Олени Трохимівни Бєлової (1897—1972)[1].
До 14 років навчалася в школі № 3, потім родина переїхала до Києва. Після закінчення дев'ятого класу Людмила працювала шліфувальницею на заводі «Арсенал» й одночасно навчалася в десятому класі, здобуваючи середню освіту. У 1937 році вступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалася планерним і стрілецьким видами спорту. Успішно захистила дисертацію про Богдана Хмельницького.[2]
У 1932 році вийшла заміж за Олексія Павличенка, народила сина Ростислава (1932—2007). Шлюб невдовзі було розірвано. Німецько-радянська війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. З перших же днів війни Людмила Павличенко добровольцем іде на фронт.
Лейтенант Павличенко воювала у стрілецькій Чапаєвській дивізії. Брала участь у боях у Молдові, в обороні Одеси та Севастополя. До липня 1942 року на рахунку Павличенко було вже 309 німецьких солдатів та офіцерів (зокрема 36 снайперів супротивника).[3] Крім того, за період боїв Л. М. змогла навчити велику кількість снайперів.
Вийшла вдруге заміж за снайпера Леоніда Кіценка, з яким була знайома ще до війни в Києві. 4 березня 1942 року Кіценко загинув у Севастополі[1].
У червні 1942 року поранена. Незабаром її направили з делегацією до Канади та США. Під час поїздки вона була на прийомі в Президента США Франкліна Рузвельта. Американський співак у стилі кантрі — Вуді Гатрі — написав про неї пісню «Miss Pavlichenko».[4]
З 1943 року Павличенко не брала участі в бойових діях, була інструктором школи «Постріл» під Москвою, дослужилась до майора. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1943 року Людмилі Павличенко надано звання Героя Радянського Союзу.
Після війни в 1945 році закінчила Київський університет. Мешкала та працювала в Москві. Готувала до друку спогади про Другу світову війну («Героическая быль. Оборона Севастополя. 1941—1942 гг.» (Москва, 1958, 1960).
Працювала у штабі Військово-морського флоту СРСР. Вийшла заміж за Константина Івановича Шавирєва. Працювала в радянському комітеті ветеранів війни.
Померла Людмила Павличенко 10 жовтня 1974 року в Москві. Похована 27 жовтня 1974 року в Москві на Новодівочому цвинтарі (колумбарій. 119 секція, ніша в третьому рядку знизу)[5].
Нагороди Редагувати
- Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (медаль № 1218)
- Два ордени Леніна.
- Медалі.
Вшанування пам'яті Редагувати
Іменем Людмили Павличенко було названо судно Міністерства рибного господарства. Судно було спущено на воду в 1976 році, у 1996 році судно було продано Туреччині на брухт[6].
На честь Л. Павличенко названо вулиці в містах Біла Церква та Севастополь. На вулиці в Білій Церкві стоїть школа № 3, у якій навчалася Павличенко. У цій школі й дотепер існує музей Людмили Павличенко, створений за часів СРСР.
У кінематографі Редагувати
Про Людмилу Павличенко було знято біографічний фільм «Незламна» (рос. «Битва за Севастополь»), спільного українсько-російського виробництва. Фільм був випущений у кінопрокат в обох країнах 2 квітня 2015 року. Міжнародна прем'єра відбулася двома тижнями пізніше на Пекінському Міжнародному кінофестивалі.
Твори Редагувати
- Павличенко Л. М. «Героическая быль: оборона Севастополя 1941 — 1942 г.г.» — М. : Государственное Издат. Политической Литературы, 1958. — 70 с. (рос.)
Виноски Редагувати
- ↑ а б Правофланговые Комсомола [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Women and War: A Historical Encyclopedia from Antiquity to the Present [Архівовано 9 грудня 2014 у Wayback Machine.] by Arthur Bernard Cook, ABC-CLIO, 2006, ISBN 1-85109-770-8/ISBN 978-1-85109-770-8, page 457
- ↑ Снайперы ВОВ — Лучшие снайперы Второй мировой. Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 5 вересня 2009.
- ↑ Песня американского певца Вуди Гарти о Людмиле Павличенко [Архівовано 22 липня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)(англ.)
- ↑ Павличенко Людмила Михайловна (1916—1974) [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Фото и история корабля. Архів оригіналу за 5 січня 2010. Процитовано 30 серпня 2010.
Посилання Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Павличенко Людмила Михайлівна |
- Газета АКБ Промінвестбанк — Всевидющий снайпер
- Поїздка до Вашингтону [Архівовано 11 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Жіноче обличчя героїзму. До 100-річчя від дня народження Л. Павличенко (1916—1974) // Дати і події. [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] — 2016, друге півріччя : календар знамен. дат № 2(8) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 15-18.