Відкрити головне меню

Павленко Віктор Олексійович

Павленко Віктор Олексійович (10 листопада 18861932) — український громадсько-політичний і військовий діяч. Генерал-хорунжий армії Української Народної Республіки.

Віктор Олексійович Павленко
Павленко Віктор.jpg
Віктор Павленко
Народження 10 листопада 1886(1886-11-10)
Російська імперія
Смерть 1932(1932)
СРСР
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Повітряний флот УНР
Освіта Чугуївське військове училище
Звання Imperial Russian Army LtCol 1917 h.png Підполковник

12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (1920)
Командування командувач авіацією Армії УНР
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Георгіївська зброя

БіографіяРедагувати

Народився у 1888 році на Кубані. Закінчив Юнкерське піхотне училище (1909), Качинська авіаційна школа. З 1914 по 1917 підполковник авіації царської армії, командував повітряною охороною ставки Верховного головнокомандуючого — імператора Миколи II в м. Могилеві.

У травні 1917 делегат Першого Всеукраїнського військового з'їзду, на якому був обраний до складу Українського Генерального Військового Комітету та Ради Військових Депутатів (які ввійшли до Української Центральної Ради). У листопаді — грудні 1917 начальник Київського Військового Округу (КВО). В листопаді 1917 — сформував дві сердюцькі дивізії (бл.12 тис. чоловік; командир — полковник Ю.Капкан та генерал О. Греков), чим було покладено початок створенню гвардійських частин української армії. Ініціатива Павленка зазнала нищівної критики зі сторони соціалістичне настроєних керівників Генерального Секретаріату Військових Справ УНР. Незабаром Павленка звинуватили у намаганні створити регулярну українську армію, яка «була досі і буде надалі знаряддям пануючих класів в їх боротьбі проти селянства і робітництва». В кінці грудня 1917 — усунений з посади начальника КВО, а сформовані ним частини демобілізовано.

З квітня 1918 — очолив військово-повітряні сили Української Держави. За сприяння гетьмана він створив 16 авіаційних загонів загальною чисельністю близько 500 літаків. Його заходами було створено кадрові авіаційні загони при українських корпусах.

У 1918 році — член українського військового Товариства «Батьківщина»[1].

З листопада 1918 — грудня 1920 — командуючий авіацією Армії УНР. Сформував чотири авіаційні полки, ескадру бомбовозів, почав створювати авіаційну школу. На початку літа 1919 — авіація УНР та ЗУНР складалася з 22 літаків. З 1919 по 1921 був начальником запілля Армії УНР і віце-міністром військових справ. У 1920 отримав військове звання генерал-хорунжого Армії УНР.

У 1921 створив у м. Бидгощі (Польща) авіаційну школу, в якій навчалось 50 українських військових авіаторів. З 5 серпня — 15 листопада 1921 — виконував обов'язки військового міністра УНР. З 1921 по 1926 перебував в еміграції.

В 1926 повернувся на Кубань. З 1926 по 1932 працював сторожем у колгоспі. У 1932 помер під час голодомору на Кубані.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати