Відкрити головне меню

П'єр Жуль Сезар Жансен (фр. Pierre Jules César Janssen; 22 лютого 1824, Париж — 23 грудня 1907, Медон) — французький астроном, член Паризької АН (1873), член Лондонського королівського товариства (1875), директор обсерваторії в Медоні.

П'єр Жуль Сезар Жансен
фр. Pierre Jules César Janssen
Jules Janssen 3.jpg
Ім'я при народженні фр. Pierre Jules César Janssen
Народився 22 лютого 1824(1824-02-22)[1][2][3]
Париж, Франція[4]
Помер 23 грудня 1907(1907-12-23)[1][3] (83 роки)
Медон[4]
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність астроном
Галузь астрономія
Знання мов французька[1]
Заклад Паризька обсерваторія
Членство Лондонське королівське товариство, Французька академія наук, Société Philomathique de Paris[d], Бюро довгот, Société française de photographie[d], fédération photographique de France[d], Національна академія деї Лінчеї і Російська академія наук
У шлюбі з Henrietta[d]
Нагороди
IMDb nm1715062

У 1852 закінчив Паризький університет, потім викладав у ліцеї, працював домашнім учителем. У 1862 обладнав власну невелику обсерваторію в Парижі, в якій почав спостереження Сонця. У 1865 був призначений професором фізики в Архітектурну школу. У 1876 став директором новоствореної астрофізичної обсерваторії в Медоні, яку очолював до останніх днів життя. У 1893 заснував обсерваторію на горі Монблан для вирішення задач астрофізики, земної фізики і метеорології, був її директором.

Піонер застосування фотографії та спектроскопії в астрономії, зокрема при вивченні Сонця. У 1862 почав вивчати темні смуги змінної інтенсивності в спектрі Сонця, відкриті Девідом Брюстером у 1833; показав, що вони утворюються в земній атмосфері при проходженні сонячного світла через неї. Зробив кілька експедицій в Альпи (1864, 1888, 1890) для спостереження телуричних ліній і ототожнення породжуючих їх компонентів атмосфери — водяної пари і кисню. Запропонував метод визначення хімічного складу атмосфер планет за лініями і смугами поглинання, що з'являтимуться в спектрі відбитого від них сонячного світла; в 1867 отримав таким чином перші свідчення наявності водяної пари в атмосфері Марса.

Під час спостереження сонячного затемнення 18 серпня 1868 в Індії незалежно від Нормана Лок'єра відкрив метод, що дозволяє спостерігати сонячні протуберанці поза затемненням; тоді ж уперше побачив жовту лінію у випромінюванні протуберанців, відсутню в спектрі якого-небудь земного елемента і приписану згодом Лок'єром новому елементу — гелію. Запропонував конструкцію спектрогеліоскопа — прилада, що дозволяє отримувати монохроматичні зображення Сонця. Першим почав регулярне фотографування Сонця. Створив атлас фотографій поверхні Сонця, отриманих ним у Медонській обсерваторії протягом 1876–1903 років. Якість цих фотографій залишалося неперевершеною до самого останнього часу, коли Сонце було сфотографовано за допомогою телескопів, піднятих на повітряних кулях у стратосферу.

Жансен був ентузіастом астрономічних спостережень з повітряних куль. Неодноразово підіймався на них для спостережень Сонця, метеорних потоків.

Брав участь у багатьох експедиціях для спостережень сонячних затемнень, а також у кількох експедиціях з вивчення магнітного поля Землі (у Перу та на Азорських островах).

Член багатьох академій і наукових товариств, у тому числі Лондонського королівського товариства (з 1875) і Петербурзької АН (з 1904). Паризька АН та Французьке астрономічне товариство заснували медалі ім. Жансена, що присуджуються за досягнення в галузі астрофізики. Також на його честь названо місячний кратер Жансен.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати