П'єр Жуль Сезар Жансен

французький астроном

П'єр Жуль Сезар Жансен (фр. Pierre Jules César Janssen; 22 лютого 1824, Париж — 23 грудня 1907, Медон) — французький астроном, член Паризької АН (1873), член Лондонського королівського товариства (1875), директор обсерваторії в Медоні.

П'єр Жуль Сезар Жансен
фр. Pierre Jules César Janssen
Jules Janssen 3.jpg
Ім'я при народженні фр. Pierre Jules César Janssen
Народився 22 лютого 1824(1824-02-22)[1][2][…]
Париж, Франція[4]
Помер 23 грудня 1907(1907-12-23)[1][3][5] (83 роки)
Медон[4]
Поховання
Країна Flag of France.svg Франція[7]
Діяльність астроном, фотограф
Галузь астрономія
Знання мов французька[1]
Заклад Паризька обсерваторія
Членство Лондонське королівське товариство, Французька академія наук, Société Philomathique de Parisd, Bureau des longitudes, Société française de photographied, Fédération photographique de Franced, Національна академія деї Лінчеї, Російська академія наук і Національна академія наук США
Посада президент компаніїd і голова
У шлюбі з Henrietta[d]
Нагороди
кавалер ордена Почесного легіону

медаль Румфорда (1876)

премія Лаланда (1868)

почесний член Королівського товариства Единбургаd

іноземний член Лондонського королівського товариства[d]

IMDb nm1715062

У 1852 закінчив Паризький університет, потім викладав у ліцеї, працював домашнім учителем. У 1862 обладнав власну невелику обсерваторію в Парижі, в якій почав спостереження Сонця. У 1865 був призначений професором фізики в Архітектурну школу. У 1876 став директором новоствореної астрофізичної обсерваторії в Медоні, яку очолював до останніх днів життя. У 1893 заснував обсерваторію на горі Монблан для вирішення задач астрофізики, земної фізики і метеорології, був її директором.

Піонер застосування фотографії та спектроскопії в астрономії, зокрема при вивченні Сонця. У 1862 почав вивчати темні смуги змінної інтенсивності в спектрі Сонця, відкриті Девідом Брюстером у 1833; показав, що вони утворюються в земній атмосфері при проходженні сонячного світла через неї. Зробив кілька експедицій в Альпи (1864, 1888, 1890) для спостереження телуричних ліній і ототожнення породжуючих їх компонентів атмосфери — водяної пари і кисню. Запропонував метод визначення хімічного складу атмосфер планет за лініями і смугами поглинання, що з'являтимуться в спектрі відбитого від них сонячного світла; в 1867 отримав таким чином перші свідчення наявності водяної пари в атмосфері Марса.

Під час спостереження сонячного затемнення 18 серпня 1868 в Індії незалежно від Нормана Лок'єра відкрив метод, що дозволяє спостерігати сонячні протуберанці поза затемненням; тоді ж уперше побачив жовту лінію у випромінюванні протуберанців, відсутню в спектрі якого-небудь земного елемента і приписану згодом Лок'єром новому елементу — гелію. Запропонував конструкцію спектрогеліоскопа — прилада, що дозволяє отримувати монохроматичні зображення Сонця. Першим почав регулярне фотографування Сонця. Створив атлас фотографій поверхні Сонця, отриманих ним у Медонській обсерваторії протягом 1876–1903 років. Якість цих фотографій залишалося неперевершеною до самого останнього часу, коли Сонце було сфотографовано за допомогою телескопів, піднятих на повітряних кулях у стратосферу.

Жансен був ентузіастом астрономічних спостережень з повітряних куль. Неодноразово підіймався на них для спостережень Сонця, метеорних потоків.

Брав участь у багатьох експедиціях для спостережень сонячних затемнень, а також у кількох експедиціях з вивчення магнітного поля Землі (у Перу та на Азорських островах).

Член багатьох академій і наукових товариств, у тому числі Лондонського королівського товариства (з 1875) і Петербурзької АН (з 1904). Паризька АН та Французьке астрономічне товариство заснували медалі ім. Жансена, що присуджуються за досягнення в галузі астрофізики. Також на його честь названо місячний кратер Жансен.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати