Відкрити головне меню

Ощів

село в Горохівському районі Волинської області України

О́щів — село в Україні, в Горохівському районі Волинської області. Населення становить 480 осіб. У селі діють неповна середня школа, клуб, фельдшерсько-акушерський пункт, с/г підприємство.

село Ощів
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Горохівський
Рада/громада Терешківцівська сільська рада
Код КОАТУУ 0720887703
Основні дані
Засноване 1545
Населення 480 (2011 р.)
Площа 9,22 км²
Густота населення 52,06 осіб/км²
Поштовий індекс 45724
Телефонний код +380 3379
Географічні дані
Географічні координати 50°31′50″ пн. ш. 24°53′00″ сх. д. / 50.53056° пн. ш. 24.88333° сх. д. / 50.53056; 24.88333Координати: 50°31′50″ пн. ш. 24°53′00″ сх. д. / 50.53056° пн. ш. 24.88333° сх. д. / 50.53056; 24.88333
Середня висота
над рівнем моря
204 м
Місцева влада
Адреса ради 45724, Волинська обл., Горохівський р-н, с. Терешківці, тел. 91-1-72
Карта
Ощів. Карта розташування: Україна
Ощів
Ощів
Ощів. Карта розташування: Волинська область
Ощів
Ощів
Мапа

Ощів у Вікісховищі?

Зміст

Географічне місцезнаходження та історія заснуванняРедагувати

 
Річка Утятин узимку

Село Ощів розташоване на території Терешківцівської сільської ради Горохівського району Волинської області на південному сході Волині на схід від районного центру - міста Горохова.

Через село протікає річка Утятин. Береги осушені і використовуються під пасовища. Ґрунти піщані, супіщані і підзолисті. На підвищених місцях піщаних ґрунтів насаджені хвойні ліси, особливо на крутих схилах у напрямку Звинячого та Ярівки.

Назва села походить від прізвища родини Ощівських. Уперше в історичних документах Ощів згадується в 1545 році, коли воно належало Іванові та Михайлу Ощівським:

«Ощів село Володимирського повіту, Скобелецької волості, за від Володимира, на схід від Горохова».

Наприкінці ХVІІ століття в селі було 89 хат, 603 жителів, церква дерев'яна, 2 млини. Протягом ХVІ — ХVІІ століть Ощів переходить з покоління в покоління у володіння російських поміщиків Сурмєнєвих.

У лютому 1862 року на підставі Маніфесту про скасування кріпосного права в Російській імперії 81 жителя села перевели в категорію тимчасовозобов'язаних.[1]

Перша світова війна і міжвоєнний періодРедагувати

Під час Першої світової війни 60% чоловічого населення мобілізували до Російської армії, для потреб фронту реквізували більш як половину коней і возів. Населення евакуювали до Катеринославської губернії.

Після Ризького договору село відійшло під владу Польської Республіки.

У північній частині Ощева польська адміністрація створила колонію - осадник, - де жили етнічні поляки. Заможні поляки наймали працювати на своїх господарствах місцевих жителів.

У цей час частина жителів села, продавши своє господарство, із сім'ями емігрувала до Канади й Аргентини.[1]

Село під час радянсько-німецької війни (1941-1944)Редагувати

У день нападу військ Третього Рейху на Радянський Союз, 22 червня 1941 року, у селі Ощів загинули Уліян Мазарчук, Ілля Грищук, Іван Злотко, від розриву бомби на шкільному подвір'ї загинула вчителька історії Агафія Вержанська.

Під час радянсько-німецької війни на каторжні роботи до Німеччини були вивезені Степан Новосад, Іван Шкамарда, Лідія Сербалюк, Степан Новосад, Петро Новосад, Іван Жук, Петро Новосад, Марія Марчук, Василь Шкамарда.

Звільнення села відбулося у ході Львівсько-Сандомирської операції улітку 1944 року військами 1-го Українського фронту. Лінія прориву на Рава-Руському напрямку проходила через села Красів, Звиняче, Ощів, Терешківці, Пустомити.

Про початок наступу-прориву розповідали учасники цих подій Петро Шакула, Микола Капецяк, Іван Кухта:

«Хоч як таємно готувався наступ, гітлерівці все ж дізналися про нього. У ніч з 12 на 13 липня генералу Пухову повідомили: на світанні противник почав відхід на другу лінію оборони. Зі штабу армії почали надходити розпорядження та накази. Тут, у районі станції Звиняче та села Ощева були споруджені міцні укріплення».[2]

Війська Третього Рейху залишили територію села 14 липня 1944 року.

Репресії проти жителів Ощева - членів підпілля ОУН і воїнів УПАРедагувати

Утвердження влади більшовиків в Україні поклало початок репресіям проти членів Організації українських націоналістів. У 40-х роках ХХ століття за належність до націоналістичного підпілля заарештували жителів Ощева Марію Остапчук (Карпунь), Івана Давидова, Івана Зозулю, Івана Їжевського, Василя Зозулю, Семена Максимчука, Дмитра Мурахевича, Єлизавету Мурахевич, Ганну Давидову, Олексія Дубовика, Катерину Дубовик (Грім), Дем'яна Зозулю, Олену Зозулю, Федора Мурахевича.

Іван Зозуля (Демків), Іван Давидов, Іван Їжевський, Василь Зозуля не раз були присутні на прийнятті присяги вояками УПА у сусідньому селі Ярівка. Вони тільки що переписали у записні книжечки 10 заповідей. Під час обшуку в Івана Зозулі знайшли записну книжечку з цими заповідями, решту активістів видав енкаведист. Їх заарештували і відправили у Луцьку тюрму, де після важких тортур і знущань вони були розстріляні.[1]

Марію Карпунь засудили за статтями 54-І (а) та 54-ІІ на 15 років каторги і 5 років позбавлення прав. Покарання відбувала у тайшетських таборах, згодом у Маріїнську. По дорозі туди Марія зустрілася із Марією Грушевською - дружиною Голови УЦР, відомого українського історика Михайла Грушевського. Потім в'язнів направили етапом в Дудінку. Після неї - в Норильськ. Марія Карпунь - учасник Норильського повстання.

Катерину Грім у 1946 році засудили до 25 років каторжних робіт та 5 років позбавлення прав. Через тиждень після суду етапом її та інших каторжан відправили до Іркутської області в місто Тайшет.[3]

Сім'ї Дмитра і Єлизавети Мурахевичів з дочками Євгенією і Тетяною, Дем'яна і Олени Зозулів були вивезені в Іркутську область Східного Сибіру. Ганна Давидова була вивезена в Архангельську область на 11 років заслання.[1]

Радянізація. Формування органів місцевої владиРедагувати

 
Голова сільської ради Василь Карпунь

У 1939 році після "возз'єднання" західних земель із Східною Україною, в Ощеві були створені перші органи місцевої влади. Приміщення сільської ради було в хаті вивезеного в Сибір Степана Марчука. Першим головою було обрано Степана Демчука, пізніше — Лук'яна Карпуня. Потім приміщення сільської ради було перенесено в село Терешківці.

У 1974 році, коли колгосп імені Матросова приєднали до артілі «Шлях Леніна», то і сільську раду також було перенесено у село Вільхівка.

З 1977 по 1993 роки головою сільради працював Василь Карпунь, який перед цим працював на керівних посадах. В 1993 році села Ощів і Терешківці були від'єднанні від Вільхівської сільради, утворилася нова Терешківцівська. Її головою став Василь Карпунь і пропрацював ним до виходу на пенсію у 1996 році. За сумлінну працю нагороджений багатьма грамотами, медаллю «За доблесну працю». Також Терешківцівську сільську раду очолювали Ганна Притолюк (1996-2006), Тамара Войтович (2006-нинішній час).[1]

Процес колективізації у селіРедагувати

Разом із створенням органів місцевої влади, в селі в 1940 році було створено колгосп імені Молотова. Селяни неохоче йшли в колективне господарство. В людей забирали коні, вози, реманент. Перед радянсько-німецькою війною головою колгоспу був С. Вращук.

У 1948 році знову було створено колгосп імені Молотова, головою якого було обрано Івана Драпчинського, потім Василя Сивокобильського.

У 1951 році колгосп було укрупнено і з'єднано з терешківцівсьським імені Сталіна. Головою було обрано Павла Новосада, а пізніше Петра Загоруйка. Укрупненій артілі було присвоєно ім'я Матросова.

У 1974 році колгосп ім. Матросова було приєднано до артілі «Шлях Леніна», де головою працював Василь Жигун. Колгосп став великим багатогалузевим господарством.

У 1983 році господарство ім. Матросова було роз'єднано від колгоспу «Шлях Леніна» і утворено колгосп ім. Карла Маркса, головою якого було обрано Михайла Трачевського. За період його господарювання зросла матеріально — технічна база господарства, землеробство було поставлено на наукову основу. Внаслідок цього господарство значні кошти виділило і на закінчення будівництва школи, будівництво медичного пункту, відновлення храму. Було закінчено прокладання дороги з твердим покриттям.

 
Зав ФАПом села Ощів Валентина Карпунь

Пізніше, за роки розбудови незалежності України, господарство реорганізовується у приватно-орендне підприємство «Райдуга» на чолі із Заслуженим працівником сільського господарства України Михайлом Трачевським. У 2013 році ПОСП "Райдуга" влилося у ТзОВ "Волинь-нова" (керівник - Іван Мисевич).

За роки незалежності в селі ефективно почали працювати одноосібні фермерські господарства.[1]

Інфраструктура. Сучасне селаРедагувати

Жителів села обслуговує фельдшерсько-акушерський пункт, яким у різний час керували Валентина Карпунь (понад 50 років), Наталія Сенюта та Ольга Сушицька. У селі також функціонує неповна середня школа (директор - Наталія Притолюк), клуб (завідувач - Микола Ващук), два бари-магазини, місцевий Хрестовоздвиженський храм.

Станом на 01.01.2011 року в селі Ощеві проживають 489 мешканців. Серед них чоловіків — 263, жінок - 226.

Один учасник бойових дій, воїн-інтернаціоналіст Віталій Зілюк; один ліквідатор аварії на ЧАЕС — Федір Солтис.[1]

Історія місцевої школиРедагувати

 
ЗОШ І-ІІ ступеня села Ощів

За переказами старожилів, у селі здавна діяла церква, і саме при ній діти навчалися грамоти. Пізніше, приблизно у середині XIX століття, була відкрита школа, у якій навчалися тільки хлопчики. А з 1891 року, за свідченням архівних матеріалів, у церковно-приходській школі навчалися і хлопці, і дівчата. Ця школа діяла до початку першої світової війни, під час якої село зазнало великих руйнувань. Жителі повернулися з евакуації у 1918 році і відновили школу.

20-30 роки увійшли в історію нашого краю як період нищення української школи, оскільки територія перебувала під владою Польщі. А тому відповідно до ухваленого 3 серпня 1924 року закону «Про державну мову управління в органах самоврядування» у школі запроваджувалося викладання польською мовою. Учителями працювали лише поляки.

Коли в село прийшла радянська влада, поляки виїхали, у тому числі й учителі.

Коли нацисти захопили село, навчання у школі припинилося, а саме приміщення школи було спалене. У 1944 році навчання відновилося у приватній польській хаті у надзвичайно складних умовах. Не було паперу, зошитів, книжок, учням бракувало одягу, взуття, шкільного приладдя, проте школу відвідувало понад 30 дітей віком від 7 до 11 років. Згодом директором школи було призначено Діну Ліщук, яка до цього працювала у селі Озерці. Зруйновану під час війни школу було відновлено на новому місці — перевезено у центр села. Були відкриті нові класні кімнати, з кожним роком зміцнювалася матеріально-технічна база школи.

У 50-60 роках у школі навчалося 130—140 учнів із сіл Ощів і Терешківці. У цей час вже гостро ставилося питання про виконання закону про загальнообов'язкове навчання.

У 1960 році Ліщук Діна Никифорівна померла. Директором школи було призначено Петра Костюка. Старе приміщення школи вже не відповідало вимогам освітніх завдань, а тому за ініціативи профспілкової організації школи, зокрема тодішнього голови профкому Василя Дубінського, було проведено батьківські збори, на яких було вирішено добудувати школу. Значну допомогу в цьому питанні надав виконком сільської ради, а також правління колгоспу імені Матросова. Були виділені кошти на два каркасні будинки, які були об'єднані в побудові і дали чотири класні кімнати. Оформлено також і спортивний майданчик.

 
Заслужений вчитель України Ганна Бабій

У 1960 році на посаду вчителя історії було призначено Бабій Ганну Федорівну — творчу й неординарну особистість, яка у 1978 році була удостоєна високого звання Заслужений учитель України.

Значну роль у ліквідації неписьменності та розвитку освіти жителів Ощева відігравала відкрита при денній загальноосвітній спочатку вечірня, а згодом філіал заочної школи, директором якого була Галина Кос.

Розв'язання завдань навчально-виховного процесу у 60-х роках вимагало зміцнення матеріально-технічної бази школи, а саме розширення її приміщення. Тому було вирішено розпочати добудову нового корпусу до вже діючих чотирьох класних кімнат. Із цією метою було проведено збори всіх жителів села. Будівництво необхідно було вести господарським способом, тому що вільної підрядної організації на той час не було. Батьки по черзі ходили на будівельні роботи. Таким чином було споруджено підвальне приміщення і перший поверх нового корпусу школи. У цей час у школі відбулися певні кадрові зміни. Оскільки Петро Костюк з 1968 по 1973 рік працював завідуючим Горохівського районного відділу освіти, на посаді директора школи працювала Ганна Бабій, активна позиція якої, в тому числі й депутатська діяльність у Волинській обласній раді, допомогли знайти підрядчика на завершення розпочатого будівництва — Горохівську міжколгоспну будівельну організацію. Повністю школа була збудована у 1978 році. Матеріально-технічна база з добудовою школи значно поліпшилась: були відкриті предметні кабінети, бібліотека, їдальня.

 
Директор школи Наталія Притолюк

Оскільки у 1978 році Петро Костюк вибув на Львівщину, директором школи було призначено Олександра Панасюка, який працював лише два роки, а його наступником став В'ячеслав Проскуровський, який працював з 1980 по 1986 рік. З 1986 року директором школи призначено Андрія Годлевського, а заступником директора — Феодосія Снітка. Працюючи над проблемним питанням школи, директор і завуч шукали найефективніші шляхи його вирішення. У колективі школи створено необхідні умови для самоосвіти кожного вчителя, його професійного росту у міжатестаційний період. Вибрано оптимальну структуру методичної роботи: творчі групи класних керівників, учителів початкових класів, гуманітарних та природничо-математичних дисциплін. Дирекцією школи було розроблено спеціальну програму вивчення готовності вчителя до саморозвитку, впровадження інновацій та виявлення чинників, що стимулюють амовдосконалення.

Дирекція школи чітко спрямовує роботу з молодими спеціалістами, організацію наставництва у школі, проведення різноманітних практичних занять, взаємовідвідування уроків. Новий зміст вкладається у проведення всіх форм методичної роботи, використання сучасних технологій, оформлення навчальних кабінетів. 22 квітня 2011 року помер багаторічний директор Ощівської школи Андрій Годлевський.

Нині у школі молоде й ініціативне керівництво, творчий тандем однодумців — директор Наталія Притолюк та заступник директора Галина Рафалович. Школа щорічно займає найвищі позиції у районному рейтингу навчальних закладів І-ІІ ступеня.[4]

Історія Хрестовоздвиженського храмуРедагувати

Книга «Дев'ятсотліття православ'я на Волині», видана 1892 року, розповідає цікаву історію чудотворної ікони Божої Матері з Ощівського храму:

«В селі Ощеві в самостійній Богоявленській церкві є благодатна ікона Божої Матері, яку надзвичайно шанують місцеві і жителі навколишніх сіл. Ікона ця, безперечно, давня, писана оригінально і художньо, розміщена на верхньому місці».

Очевидно, це була спускна ікона зверху іконостасу. Про походження цієї святині є перекази, що вона була подарована церкві якоюсь місцевою володаркою, яка завдяки старанній молитві сама відчула на собі благодатну допомогу Божої Матері, тому й передала ікону в дарунок церкві. Існують також перекази про зцілення недужих перед цим святим образом. Довгий час у церкві зберігалася милиця із написом «1772 рік» як речовий доказ зцілення одного кульгавого чоловіка, який тут після щирої молитви позбувся недуги.

У 1908—1910 роках поряд зі старовинною дерев'яною церквою жителі села на кошти пана Сурмєнєва почали будувати нову, цегляну. Храм був освячений у 1911 році як Богоявленський.

У ході воєнних операцій Першої світової війни село було повністю зруйноване і спалене, зазнала великих ушкоджень і церква, яку німецькі солдати перетворили на склад зброї та боєприпасів. Саме тоді безслідно зникла чудотворна ікона Божої Матері.

Після Першої світової війни місцевими жителями біля пошкодженої кам'яної церкви було побудовано дерев'яну, в яку перенесли усі вцілілі ікони та іконостас, і богослужіння продовжувалося у ній до п'ятдесятих років ХХ століття. У часи войовничого атеїзму ця дерев'яна церква була закрита і зруйнована, а покалічена війною цегляна так і стояла пусткою, доки хтось із партійного керівництва не додумався зробити тут склад отрутохімікатів.

Як тільки наприкінці 80-х років минулого століття жителі села відчули свіжий вітер суспільно-політичних змін, відразу постало питання про відбудову знівеченого храму. За відносно невеликий час — протягом приблизно двох років - сільська церквиця постала в оновленій красі. Ініціатором, натхненником, будівничим і першим старостою відродженої святині був Григорій Шкамарда, а всі роботи виконували односельці дружною громадою. 1990 року відбудована церква була відкрита й освячена з благословення єпископа Варфоломія благочинним Горохівського округу протоієреєм Олександром Пасічником як Хрестовоздвиженська. Настоятелем храму став протоієрей Миколай Мельничук. Після його смерті у 2010 році настоятелями храму були протоієрей Василій Хомляк (2010-2011) та священик Роман Світлик (2011-2019).[5]

27 лютого 2019 року на Загальних зборах релігійної громади прихожани храму одноголосно вирішили приєднатися до складу Православної церкви України. За таке рішення, попри спротив настоятеля, проголосував 91 член релігійної громади.[6] 12 березня 2019 року митрополит Луцький і Волинський Михаїл призначив настоятелем парафії протоієрея Василія Луня.

Ощівчани - Герої АТОРедагувати

 
Меморіальна дошка Володимиру Павлюку на стінах рідної школи

4 січня 2016 року під час ротації у м. Олешки помер житель села Ощів, учасник АТО Володимир Павлюк. Він був сапером, воював у ДУК "Правий сектор". Похований на сільському цвинтарі.

12 червня 2016 року у селі Ощів від серцевого нападу помер демобілізований учасник АТО Олександр Міхєєв. Він служив на машині швидкої допомоги, вивозив поранених із поля бою, двічі був контужений. Похований на цвинтарі у селі Гаразджа.[7]

ПерсоналіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж Мельничук, Алла (2009). Село Ощів. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Рух опору тоталітарним та окупаційним режимам на теренах Волинської області. Горохівщина в історії України та Волині. Матеріали ХХХІ Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції (укр.). Луцьк-Горохів. с. 226–228. 
  2. Бабій, Ганна (2015). У Новосад, Роман. Львівсько-Сандомирська операція. Прорив на Рава-Руському напрямі (українська). Ощів-Луцьк: Іванюк В.П. с. 8–14. 
  3. Новосад, Роман (13.08.2016). «Було важко заробити на шматок хліба...». Горохівський вісник (укр.) (32 (8593)). с. 4. 
  4. Новосад, Віталій. Історія школи (українська). 
  5. Новосад, Роман (2015). Небесна святиня (укр.). Луцьк: ПП Іванюк В.П. с. 1–25. 
  6. Громада села Ощів визначилася з переходом у ПЦУ. gorohiv.rayon.in.ua (uk). Процитовано 2019-03-10. 
  7. Новосад, Роман (22.02.2017). В Ощеві на Волині відкрили музей українських героїв. День (укр. рос.). Процитовано 23.02.2017. 
  8. Литвин Леонід Єгорович. Вікіпедія (uk). 2016-11-03. Процитовано 2017-02-23. 
  9. Новосад, Роман (11.06.2016). Бабця Ніна – вісім скликань депутат.... Волинська газета (укр.). Процитовано 23.02.2017. 

ПосиланняРедагувати