Отто фон Ботенлаубен

німецький композитор

Отто фон Ботенлаубен
Otto von Botenlauben
Народився бл. 1177
Геннеберг, Тюрингія
Помер до 1245
Кіссінген, Баварія
Діяльність поет, хрестоносець
Мова творів середньоверхньонімецька
Напрямок лірика
Жанр мінезанг
Батько Poppo VI of Hennebergd
Мати Sophie, Gräfin von Andechsd
У шлюбі з Beatrix de Courtenayd
Діти Otto II Graf v.Henneberg-Botenlauben-Hildenburgd

CMNS: Отто фон Ботенлаубен у Вікісховищі

Отто фон Ботенлаубен (нім. Otto von Botenlauben) — німецький середньовічний поет-мінезингер та хрестоносець.

Біографія ред.

 
Замок Ботенлаубен

Походження та сім'я ред.

Отто — четвертий син графа Поппо VI фон Геннеберг та графині Андекса Софії. Його двоюрідними братами були Генрі IV (маркграф Істрії), Екберт фон Андекс-Меранія (єпископ Бамберга) та Бертгольд V (патріарх Аквілея). Ядвіґа Сілезька була його кузиною, а Єлезавета Угорська —племінницею по матері.

 
Надгробок графа Отто та графині Беатрис

Ім'я ред.

У найдавніших записах (1196 та 1197) Отто все ще називали по батьку — «граф фон Геннеберг». 1206 року Отто вперше згадується як «граф фон Ботенлаубен» (на честь замку Ботенлаубен поблизу Кіссінгена; його руїни збереглись до наших днів).

Хрестоносець ред.

Отто згаданий у документах 1197 року при дворі імператора Генрі VI, в Італійському поході якого він брав участь. Згідно з цим записом, під проводом Генрі VI він вирушив у хрестовий похід до Святої Землі та зробив кар'єру в Єрусалимському королівсті. Здобувши славу та багатство, 1208 року одружився з Беатріс де Куртене, спадкоємицею Жослена III де Куртене. 1220 року продав усі свої маєтки Тевтонському ордену та остаточно повернувся в Німеччину, де протягом наступних років знову неодноразова з'являвся при імператорському дворі. 1234 року Отто продав заком Ботенлаубен єпархії Вюрцбурга. Обидва його сини, Отто та Генрі, як і його внук Альберт, стали монахами, тому генеалогічна лінія Отто вимерла, не залишивши нащадків.

Засновник монастиря ред.

1231 року Отто та його дружина заснували цистерціанський жіночий монастир Фрауенрот, де згодом і були поховані. Монастир зруйнували під час Тридцятирічної війни, але надгробок Отто та Беатріс зберігся до наших днів.

Творчість ред.

 
З «Манесського кодексу»

Отто фон Ботенлаубен — один із мінезингерів, твори якого увійшли до «Манесського кодексу». У цьому рукописі записано більше десяти таґелідів ( «пісні дня»), любовних пісень та лейхів. Його тексти також містяться у «Вайнгартнерському пісеннику», «Малому гайдельбергерському пісеннику» та рукописі «Карміни Бурани».

Отто фон Ботенлаубен є автором важливої для історії літератури строфи про Карбункул (коштовний камінь; червоний ґранат):

Karbvnkel ist ain stain genant,
von dem saget man, wie lieht er schine.
der ist min - vnd ist das wol bewant:
zu loche lit er in dem rine.
der kvnig also den waisen hat,
das ime den nieman schinen lat.
mir schinet dirre als ime tvt der:
behalten ist min vrowe als er.
 
Отто фон Ботенлаубен

Отто був знайомий із «Піснею про Нібелунгів», адже четвертий рядок строфи беззаперечно містить натяк на цей твір — затоплені Гагеном у Рейні скарби нібелунгів. Цей його вірш міг би слугувати ключем для датування епічної поеми, однак описаний коштовний камінь згадується в тексті Альберта Великого (бл.1250 року) та в одному інвентарному описі 1350 року, а «Пісня про Нібелунгів» з'явилася на початку 13 століття. Таким чином, Waise («Сирота» — так називали цей коштовний камінь з імператорської корони) не міг загубитися на дні річки.

П'ятий рядок є алюзією на найкрасивіший та найцінніший камінь (Карбункул) з імператорської корони, який тут , як і в Вальтера фон Фогельвейде, є pars pro toto під яким розуміється повна імператорська влада. Під королем, від якого приховується корона з Waise («Сирота»), розуміється один із двох королів-співправителів періоду Гогенштауфенів, який не володів імператорською короною щонайменше під час коронації. Такими королями-співправителями без імператорської корони були Оттон IV Брауншвейгський (1198 р.; імператорська корона належала Філіппу Швабському); 1208 року той самий Оттон IV, який вже був єдиним королем (корону цього разу приховував в замку Тріфельс єпископ Шпейєра Конрад); у 1215 — 1219 рр. Фрідріх II (королівська корона належала Оттону IV).

Література ред.

Першоджерело ред.

  • Otte von Bottenlouben. In: Carl von Kraus: Deutsche Liederdichter des 13. Jahrhunderts. Band 1: Text. 2. Auflage, durchgesehen von Gisela Kornrumpf. Niemeyer, Tübingen 1978, ISBN 3-484-10284-5, S. 307–316 (= Nr. 41).

Додаткова література ред.

  • Klaus Dieter Jaehrling: Die Lieder Ottos von Bodenlouben. Lüdke, Hamburg 1970, ISBN 3-920588-05-3 (Geistes- und sozialwissenschaftliche Dissertationen 5), (Zugleich: Hamburg, Fachbereich Sprachwiss., Diss. 1970).
  • Joachim Kröll: Otto von Botenlauben. In: Archiv für Geschichte von Oberfranken. 40, 1960, ISSN 0066-6335, S. 83–107.
  • Joachim Kröll: Otto von Botenlauben. In: Wolfgang Buhl: Fränkische Klassiker. Eine Literaturgeschichte in Einzeldarstellungen. Nürnberger Presse, Nürnberg 1971, ISBN 3-920701-28-3, S. 74–84.
  • Norbert H. Ott. Henneberg-Botenlauben, Otto Graf von. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1969, Band 8, S. 538 f. (Digitalisat).
  • Silvia Ranawake: Otto von Botenlauben. In: Verfasserlexikon. Band 7, 1989, Spalte 208–213.
  • Minnesangs Frühling, Knud Seckel (Hrsg.): Singet Vogel, singet Otto von Botenlauben, Walther von der Vogelweide, Wolfram von Eschenbach, Verlag Der Spielleute, CD 2607 2016
  • Peter Weidisch: Otto von Botenlauben. Minnesänger, Kreuzfahrer, Klostergründer. Schöningh, Würzburg 1994, ISBN 3-87717-703-4 (Bad Kissinger Archiv-Schriften 1).
  • Rudolf Kilian Weigand: Vom Kreuzzugsaufruf zum Minnelied. Überlieferungsformen und Datierungsfragen weltlicher Minnelyrik. In: Marcel Dobberstein (Hrsg.): Artes liberales. Karlheinz Schlager zum 60. Geburtstag. Schneider, Tutzing 1998, ISBN 3-7952-0932-3, S. 69–92 (Eichstätter Abhandlungen zur Musikwissenschaft 13).

Посилання ред.