Отто Каріус (нім. Otto Carius, нар. 27 травня 1922(19220527), Цвайбрюккен — пом. 24 січня 2015, Гершвайлер-Петтерсгайм) — німецький танкіст-ас Другої світової війни. На його рахунку понад 150 танків противника. Це один з найвищих показників у Другій світовій війні.

Отто Каріус
Bundesarchiv Bild 146-1979-064-06, Otto Carius.jpg
Народження 27 травня 1922(1922-05-27)
Цвайбрюккен
Смерть 24 січня 2015(2015-01-24) (92 роки)
Гершвайлер-Петтерсгайм
Громадянство Третій Рейх
Приналежність Вермахт
Освіта Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла
Роки служби 19391945
Звання Обер-лейтенант
Війни / битви
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
За поранення (нагрудний знак)
За танкову атаку (нагрудний знак)
CMNS: Отто Каріус на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

МолодістьРедагувати

Отто Каріус народився 27 травня 1922 року у місті Цвайбрюккен. Пішов до школи в 1928 році, а потім, з 1932 по 1940 навчався в Гуманітарній гімназії у Цвайбрюккені. Незадовго до свого 18-річчя в травні 1940 року, після закінчення середньої школи, він вступив добровольцем в протитанкові війська. Його батько, а потім і його молодший брат, воювали як офіцери вермахту у Другій світовій війні. Оскільки в протитанкових військах були потреби у персоналі, Каріус був призначений у 104-й піхотний батальйон (місто Познань).

Друга світова війнаРедагувати

Почав кар'єру танкіста на легкому чеському танку LT vz.38 «Шкода» (Pz.38), з 1943 року воював на важкому танку Pz.VI «Тигр» на Східному фронті.

На чеському танку LT vz.38 (Pz.38) в якості заряджальника брав участь у наступі на Вільнюс, форсуванні річок Німан, Двіна і Березина, в боях за Вітебськ і Смоленськ. Влітку 1941 року в боях на території Білорусі його танк був підбитий, а сам Каріус отримав осколкове поранення, внаслідок якого позбувся частини зубів. 1942 року брав участь в оборонних боях під Гжатськом, Сичівкою і Вязьмою, удостоєний Залізного хреста 2-го класу. З 1943 року на Ленінградському фронті у складі 502-го важкого танкового батальйону, відзначився в оборонних боях у Ладозького озера, під Гатчиною і Невелем, був поранений осколком, нагороджений Залізним хрестом 1-го класу.

Після поразки під Ленінградом взимку 1944 року, рота важких танків Каріус кілька місяців тримала оборону на Нарві, а також брала участь в операціях по ліквідації радянських плацдармів для наступу в Естонії. Деякі опорні пункти багаторазово переходили з рук в руки. У боях за Нарвський плацдарм батальйон важких танків «Тигр» знищив десятки радянських танків і протитанкових гармат. Однак німецькі танкісти самі несли суттєві втрати, багато машин були виведені з ладу радянськими протитанковими знаряддями, підривалися на мінах, застрявали в грязі в лісисто-болотистій місцевості. Ще більшими були втрати в піхотних підрозділах. Проте радянський наступ вглиб території Естонії було зірвано активними діями німецьких військ. 4 травня 1944 Отто Каріус був нагороджений Лицарським хрестом.

Після нищівної поразки групи армій «Центр» у Білорусі влітку 1944 року, 502-й батальйон важких танків у спішному порядку був перекинутий на територію Латвії та взяв участь в оборонних боях. Після важкого поранення 24 липня 1944 був евакуйований до Німеччини.

Разом з Міхаелем Віттманом став військовою легендою вермахту і його ім'я широко використовувалося в пропаганді Третього рейху для підняття морального духу німецької армії в роки війни.

На завершальному етапі війни 1945 року взяв участь в бойових діях на території Західної Німеччини на САУ Ягдтигр. До цього часу союзники вже форсували Рейн і оточили велике угруповання німецьких військ в районі Рура. Сам Отто Каріус згадував, що авіація союзників безкарно панувала в повітрі, відчувалася гостра нестача досвідчених бійців і командирів, моральний дух оточених військ зовсім вичерпався. За наказом командування здався американським військам, деякий час провів у таборі для військовополонених, після чого, перевдягнувшись у виміняний цивільний одяг і прикинувшись помічником фермера, був відпущений.

Після війниРедагувати

Після попереднього навчання та попередньої експертизи як помічник фармацевта, він навчався з 1948 по 1951 рік у Фрайбурзі. Потім він працював з 1952 по 1956 як фармацевт у Цвайбрюккені. 1956 року купив аптеку і назвав її «Тигр» на честь однойменного танка. Керував аптекою до 2011 року, після чого працював аптекарем неповний робочий день.

24 січня 2015 року Отто Каріус помер у колі рідних і близьких.

НагородиРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002
  • Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940—1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001
  • Fellgiebel, Walther-Peer, Elite of the Third Reich — The Recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-45: A Reference, Helion & Company Limited, England, 2003
  • Federl, C., Die Ritterkreuzträger der Deutschen Panzerdivisionen 1939—1945, VDM Heinz Nickel, Zweibrücken, Germany, 2000