Відкрити головне меню

Отто Амброс (нім. Otto Ambros, 19 травня 1901(19010519), Вайден, Баварія — 23 липня 1990, Мангайм) — баварський німець, член нацистської партії. Один із лідерів військової економіки. Був відповідальний за розробку і впровадження бойових хімічних речовин. Член правління концерну «IG Farben». Засуджений за вироком суду на Нюрнберзькому процесі, де отримав вісім років ув'язнення.

Отто Амброс
Otto Ambros
Otto Ambros.jpg
Народився 19 травня 1901(1901-05-19)[1]
Вайден, Верхній Пфальц, Баварія, Німецька імперія
Помер 23 липня 1990(1990-07-23)[1] (89 років)
Мангайм
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany (3-2 aspect ratio).svg Веймарська республіка
Flag of Germany (1935–1945).svg Третій Рейх
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність хімік, інженер
Галузь organophosphated
Alma mater Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Заклад IG Farben
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди
Лицарський Хрест Воєнних заслуг
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг II класу

БіографіяРедагувати

Вступив в ополчення і в 1919 році добровольцем зголосився брати участь в придушенні революційних повстань в Мюнхені, в 1920 — в Рурі, і в 1921 — у Верхній Сілезії.

З 1920 року почав вивчати хімію і сільське господарство в університеті Мюнхена. У 1926 році, після отримання рекомендацій, влаштувався на роботу в хімічний концерн BASF, де став членом лабораторії аміаку на заводі в Людвігсгафені-на-Рейні. У 1930 році протягом року навчався на Далекому Сході. У 1935 році він очолив будівництво першого заводу в Шкопау з виробництва буни і отруйних газів.

1 травня 1937 року вступив у НСДАП (членський квиток № 6 099 289). У 1938 році Амброс став повноправним членом правління IG Farben. У 1940 році обіймав посаду радника відділу досліджень і розробок в рамках чотирирічного плану.

У середині травня 1943 року в штаб-квартирі Гітлера Амброс виступив з доповіддю про дії нервово-паралітичний отруйних речовин — табун і зарин. У наступному році він був призначений керуючим директором заводу Buna Fame IV в Аушвіці. Амброс був активним прихильником використання праці ув'язнених концентраційних таборів. Відкрито виступав зі словами подяки на адресу рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, який своїм наказом збільшив число в'язнів до ста тисяч чоловік і тим самим допоміг наростити промислові потужності концерну «IG Farben».

У 1946 році Отто Амброс був заарештований солдатами армії США. Він був звинувачений на Нюрнберзькому процесі у справі «про керівний склад хімічного концерну "IG Farben"». Судовим рішенням був визнаний винним в причетності до «поневолення» і «масових вбивств» і в 1948 році отримав 8 років позбавлення волі. До слова, серед інших фігурантів у цій справі йому було призначено один з найсуворіших вироків. Свою провину не визнав і вважав рішення суду незаконним. У 1952 році вийшов на свободу.

Співпрацював з американськими спецслужбами і виступав консультантом з питань хімічного виробництва. В подальшому обіймав керівні посади в різних хімічних підприємствах ФРН. З 1960 по 1975 рік був головою Наглядової ради Knoll AG.

Помер в 1990 році в Мангеймі. Після його смерті в 1990 році хімічний концерн BASF висловив свої співчуття з цього приводу і охарактеризував Амброса, як «виразну заповзятливу особистість з великою харизмою».

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б SNAC — 2010.

ДжерелаРедагувати

  • Jens Ulrich Heine: Verstand & Schicksal: Die Männer der I.G. Farbenindustrie A.G. (1925—1945) in 161 Kurzbiographien. Verlag Chemie, Weinheim 1990, ISBN 3-527-28144-4.
  • Hermann Weiß (Hrsg.): . S. Fischer, Frankfurt am Main 1998, ISBN 3-10-091052-4.
  • Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. 2. Auflage. Fischer, Frankfurt am Main 2007, ISBN 978-3-596-16048-8.
  • Hermann Weiß (Hrsg.): Biographisches Lexikon zum Dritten Reich. 1998, S. 22.
  • Bernd Boll: Fall 6: Der IG-Farben-Prozeß. In: Gerd R. Ueberschär: Die alliierten Prozesse gegen Kriegsverbrecher und Soldaten 1943—1952.Fischer, Frankfurt am Main 1999, ISBN 3-596-13589-3, S. 139f.
  • Ben Leach, Thalidomide 'was developed by the Nazis'. 7 Feb 2009.
  • Raul Hilberg: Die Vernichtung der europäischen Juden, Band 3 Frankfurt am Main 1990, S. 1163./Fußnote: Artikel aus San Francisco Chroniclevom 6. März 1982, S. 12.