Відкрити головне меню

Ота Вічаз, німецький варіант — Отто Лехман (ст.-луж. Ota Wićaz, нім. Otto Lehmann, 14 червня 1874 року, Хвачиці, Лужиця, Німецька імперія28 листопада 1952 року, Штольберг, НДР) — лютеранський священик, педагог, верхньолужицький письменник, поет, перекладач, літературознавець, журналіст і історик культури.

Ота Вічаз
Народився 14 червня 1874(1874-06-14)[1]
Quatitz[d], Гросдубрау, Баутцен, Саксонія
Помер 28 листопада 1952(1952-11-28)[1] (78 років)
Штольберг, Рудні Гори, Саксонія[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність cultural historian, історик літератури
Мова творів верхньолужицька
Членство Матиця серболужицька[d]
Пам'ятник на честь Отто Лехмана і Гандрія Загродника, Кватитц, Німеччина

БіографіяРедагувати

Народився 14 червня 1874 року в сім'ї викладача гімназії в Бауцені. Закінчивши гімназію, студіював теологію, філософію, германістику і славістику в Лейпцигу. Під час навчання брав участь у діяльності лужичанского студентського товариства Sorabija. Після закінчення навчання був висвячений на священика і служив в 1899 році вікарієм в одному з лютеранських парафій в Лейпцигу. У 1898 році організував XXIV молодіжний літній табір-фестиваль для лужицьких гімназистів під назвою «Схадзованка». Після отримання вищої педагогічної освіти в Німеччині з 1900 року викладав у початкових класах у містах Рета, Лейпциг, Хохкирх, Дрезден і Чопау. З 1902 року займався викладацькою діяльністю в педагогічних училищах в Вальденбурзі і Бауцені. З цього ж часу брав участь у діяльності лужичанского культурного товариства «Матіца сербська». У 1903 році переїхав у Штольберг, де з 1904 року викладав у педагогічному училищі. У 1914 році отримав професорську посаду, в 1920 році був призначений на посаду керуючого студентською радою і в 1926 році — на посаду директора училища. У 1936 році був звільнений з роботи. У 1941 році повернувся до викладацької діяльності. У 1943 році був знову звільнений з роботи. Після Другої світової війни продовжив викладати. З 1945 по 1949 рік був перекладачем у радянській військовій комендатурі. У 1949 році вийшов на пенсію.

З 1924 року по 1937 рік був редактором лужичанских періодичних видань «Předźenak» і «Łužica». З 1932 по 1937 рік був редактором друкованого органу товариства «Матіца сербська» громадсько-культурного та літературного альманаху «Časopis Maćicy Serbskeje». З 1947 по 1950 рік був редактором лужицьких періодичних видань «Nowajа Łužicа» і «Rozhlad».

У 1947 році отримав звання почесного професора Лейпцігського університету в знак визнання його внеску в сербське літературознавство та історію культури.

ТвориРедагувати

  • «Wutrobine nalěćo Mathildy Stangec a Korle Awgusta Fiedlerja», 1922;
  • «Wo serbskim ludowym basnistwje», 1922;
  • Adolf Černý, Serbske wobrazki, переклад з чеської, 1923;
  • «Dr. Arnošt Muka», 1924;
  • «Jana Hajncy serbske basnje a pěsnje», 1925;
  • «Jan Kollár», 1928;
  • «Hodźijske idyle», лірика, 1934;
  • «Handrij Zejler a jeho doba», 1952;
  • посмертне видання «Serb ze złotym rjapom», 1955;
  • посмертне видання «Bur Krakora», 1973;
  • посмертне видання «Serbska poezija», лірика, 1976.

Пам'ятьРедагувати

  • У німецькій комуні Кватитц встановлено пам'ятник, присвячений Ота Вічазу.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Гугнин А. А., Введение в историю серболужицкой словесности и литературы от истоков до наших дней, Российская академия наук, Институт славяноведения и балканистики, научный центр славяно-германских отношений, М., 1997, стр. 99, 115, 127, 133, 139, 144, 152, 155—157, 160, ISBN 5-7576-0063-2
  • Franz Schön: Otto Lehmann (1874—1952), Sächsische Biografie. Herausgegeben vom Institut für Sächsische Geschichte und Volkskunde, bearb. von Martina Schattkowsky.

ПосиланняРедагувати