Відкрити головне меню

Особий корпус — спеціально сформоване з'єднання Радянської армії, що дислокувалося на території Угорщини з 1955 до 1956 року, коли була створена Південна група військ.

ІсторіяРедагувати

Після прийняття урядом Австрії нейтралітету була розформована Центральна група радянських військ (ЦГВ), у підпорядкуванні якої перебували війська, дислоковані в Угорщині. Для управління ними спочатку планувалося створити невелике управління групи військ або окремої армії. Назви «група військ» і «окрема армія» для угруповання військ в Угорщині не сподобалися керівництву Міністерства оборони СРСР. Перше було неприйнятним бо могло скластися враження, що в Угорщину перемістили війська з Австрії. Що ж до другого — управління окремої механізованої армії вже було дислоковане в Румунії.

Георгій Жуков запропонував іменувати нове формування Особим корпусом за аналогією з Особим корпусом радянських військ у Монголії, яким він сам командував у 1939 році.

У вересні 1955 року таке формування було створено. До складу особого корпусу увійшли чотири дивізії — дві механізовані (2-а і 17-а гвардійські механізовані), дві авіаційні (195-а винищувальна авіаційна, 177-а гвардійська бомбардувальна авіаційна дивізія), 20-й понтонно-мостовий полк, зенітно-артилерійські частини, установи тилу та інші формування.

Вони дислокувалися в містах Дьйор, Сомбатхей, Керменд, Кечкемет, Сольнок, Цеглед, Дебрецен, Папа, Текель та інших. У Будапешті розміщувалися комендатура, політвідділ спеціальних частин, госпіталь, управління торгівлі. Управління корпусу знаходився в місті Секешфегервар.

Особий корпус призначався для прикриття спільно з угорськими частинами кордону з Австрією та забезпечення комунікацій на випадок висунення військ з території країни.

Управління корпусу за чисельністю приблизно відповідало польовому управлінню армії, але в його склад входили відділ і служби авіації, а також різні спеціальні і тилові служби, що забезпечували частини і установи в Угорщині.

Особий корпус підпорядковувався міністру оборони СРСР через Генеральний штаб.

У 1956 році формування особого корпусу брали участь у придушенні Угорської революції[1].

КерівництвоРедагувати

СкладРедагувати

Особий корпус включав наступні частини і з'єднання[1]:

  • управління
  • 2-а гвардійська механізована дивізія:
    • 4-й гвардійський механізований полк;
    • 5-й гвардійський механізований полк;
    • 6-й гвардійський механізований полк;
    • 87-й гвардійський важкий танко-самохідний полк;
    • 37-й гвардійський танковий полк;
    • 407-й гвардійський артилерійський полк;
    • 921-й артилерійський полк;
    • 159-й зенітно-артилерійський полк;
    • 33-й окремий гвардійський мінометний дивізіон;
    • 99-й окремий гвардійський розвідувальний батальйон;
    • 67-й окремий навчальний танковий батальйон;
    • 76-й окремий гвардійський батальйон зв'язку;
    • 690-й окремий автотранспортний батальйон;
    • 56-й окремий медико-санітарний батальйон;
  • 17-а гвардійська механізована дивізія:
    • 56-й гвардійський механізований Віденський полк;
    • 57-й гвардійський механізований полк;
    • 58-й гвардійський механізований полк;
    • 27-й гвардійський важкий танко-самохідний полк;
    • 83-й гвардійський танковий полк;
    • 1160-й зенітно-артилерійський полк;
    • 56-й навчальний танковий батальйон;
    • 42-й окремий гвардійський саперний батальйон;
    • 163-й окремий гвардійський батальйон зв'язку;
  • 195-я гвардійська винищувальна авіаційна дивізія:
    • 1-й гвардійський винищувальний авіаційний полк (МіГ-15біс; Веспрем);
    • 5-й гвардійський винищувальний авіаційний полк (МіГ-17; Папа);
    • 106-й гвардійський винищувальний авіаційний полк (МіГ-17, Папа);
  • 177-я гвардійська бомбардувальна авіаційна дивізія:[2]
    • 674-й гвардійський бомбардувальний авіаційний полк (Іл-28, Дебрецен);
    • 727-й гвардійський бомбардувальний авіаційний полк (Іл-28, Текель);
    • 880-й гвардійський бомбардувальний авіаційний (Іл-28, Дебрецен);
  • 20-й понтонно-мостовий полк;
  • 66-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон.
  • та інші.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Костин Б. А. Венгерский октябрь // Маргелов. — Жизнь замечательных людей: Сер. биогр.; Вып. 955. — Москва : Молодая гвардия, 2005. — 318 с. — ISBN 5-235-02846-5. (рос.)
  • Анохин В. А., Быков М. Ю. Все истребительные авиаполки Сталина. Первая полная энциклопедия. — Научно-популярное издание. — Москва : Яуза-пресс, 2014. — 944 с. — ISBN 978-5-9955-0707-9. (рос.)
  • Карой Вандор. Légierő társbérletben = История ВВС СССР в Австрии и Венгрии. — Дунакеси : VPP KIadó. — Т. 1,2. — ISBN 9789638848109 (1 том), 9789638848123 (2 том). (рос.)