Єгипетський еялет
Єги́петський еяле́т (осман. ایالت مصر, Eyalet-i Mısır, «Єгипетський край») — еялет (край) Османської імперії у 1517–1867 роках. Охоплював територію сучасного Північного Єгипту, а також незначні частини Йорданії, Палестини і Саудівської Аравії; з 1-ї половини XIX століття — контролював землі Сирії та Судану. Адміністративний центр — Каїр. Створений після османського завоювання мамлюцького Єгипту внаслідок османсько-мамлюцької війни 1516—1517 років. Користувався широким самоврядуванням порівняно з іншими еялетами через традиційно сильний мамлюцький вплив у регіоні. Поділявся на 13 областей, відмінних від звичних османських санджаків (хоругов).
| Єгипетський еялет | |
| Прапор | Герб |
.svg) |  |
| Дата створення / заснування | 1517 |
|---|---|
| Континент | Африка |
| Країна |
.svg){kind=small} Османська імперія і  Єгипет |
| Столиця | Каїр |
| Форма правління | теократія і абсолютна монархія |
| Посада голови держави | бейлербей еялету Єгипетd |
| Валюта | Egyptian piastred і Османська ліраd |
| Спільний кордон із | Дамаск |
| Замінений на | Неджд, Єгипетський хедиват, Second Bani Khalid Emirated і Хиджаз |
| Час/дата початку | 1517 |
| Час/дата припинення існування | 1867 |
 | |
 | |
Координати: 30°03′ пн. ш. 31°13′ сх. д. / 30.050° пн. ш. 31.217° сх. д.
.png)
З середини XVII ст. вплив паши послаблюється. Вагу набувають Великий і Малий дивани, а також мамлюцькі роди Касимійя і Фікарійя (Факарія), що постійно воювали між собою. 1711 року утворюється мамлюцький бейлікат, де беї мамлюків з 1725 року поступово перебрали владу в еялеті, прийнявши титул шейх аль-балад (голова держави). З 1744 року останній став повністю контролювати Єгипет. Це зрештою призвело до оголошення незалежності у 1769 році. 1773 року османський султан шляхом інтриг зміг повернути номінальний контроль, але 1791 року мамлюки остаточно затвердилися в еялеті.
Після вторгнення Наполеона у Єгипет перебував під французькою окупацією протягом 1798—1801 років. Керувався бейлербеями і пашами, яких призначав султан. 1805 року паша Мухаммед Алі проголосив себе спадковим єгипетським хедивом (господарем) й заснував власну династію, що не було визнано Османами. Його нащадки продовжували використовувати цей титул. Після першої османсько-єгипетської війни 1831—1833 років еялет здобув контроль над Сирією, Палестиною й Аданою, але втратив їх після другої війни 1839-1841. 8 червня 1867 року Стамбул скасував Єгипетський еялет і офіційно визнав Єгипетський хедиват, автономну країну, що номінально, де-юре залишалися у складі імперії до 5 листопада 1914 року.
Назва
ред. - Єгипетський еялет
- Османський Єгипет (англ. Ottoman Egypt)
- Єгипетськие бейлербейство
- Єгипетське пашство
- Держава Мухаммеда Алі
Адміністративний поділ
ред.Поділявся на 13 областей, відмінних від звичних османських санджаків (хоругов):
Управителі
ред.- 1604: Мактул Хаджи Ібрагім-паша
- …
- 1727—1729: Абу Бакр-паша
- …
- 1735—1739: Абу Бакр-паша (вдруге)
- …
- 1805—1848: Мухаммед Алі, паша, хедив.
- 1848: Ібрагім-паша, хедив.
- 1848—1854: Аббас I, паша, хедив.
- 1854—1863: Мухаммад Саїд-паша, хедив.
- 1863—1867: Ізмаїл Паша , хедив.
Примітки
ред.- ↑ Jane Hathaway (4 квітня 2002). The Politics of Households in Ottoman Egypt: The Rise of the Qazdaglis. Cambridge University Press. с. 9. ISBN 978-0-521-89294-0. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 10 червня 2013.
Джерела
ред.- Іналджик, Г. Османська імперія: класична доба 1300–1600 [Архівовано 7 червня 2015 у Wayback Machine.] / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАН України. — Київ: Критика, 1998. — 286 с.