Османська окупація Отранто (1480—1481)
Османська окупація Отранто — захоплення та утримання південноіталійського портового міста Отранто військами Османської імперії в 1480—1481 роках. Османське військо було доставлене в Італію флотом з адріатичного узбережжя Балканського півострова. Згідно з традиційною історіографією, після захоплення міста османи обезголовили понад 800 жителів, які відмовились прийняти іслам і дотепер широко шануються в Італії як мученики Отранто. Через рік, після неочікуваної смерті османського султана Мехмета II Завойовника османський гарнізон залишив місто внаслідок облоги християнськими військами та втручання папських військ на чолі з генуезцем Паоло Фрегозо.
| Османська окупація Отранто | |
 | |
| Країна |
 Італія |
|---|---|
| Місце розташування | Отранто |
| Дата й час | вересень 1481 |
| Час/дата початку | липень 1480 |
| Час/дата закінчення | 1481 |
| Учасник(и) | Османська імперія |
 | |
 Османська окупація Отранто у Вікісховищі | |
Координати: 40°09′ пн. ш. 18°28′ сх. д. / 40.150° пн. ш. 18.467° сх. д.
Передумови ред.
У 1453 році Султан Мехмет II Завойовник захопив Константинополь і взяв себе титул «Кайсар-і Рум» (Правитель Риму). Після цього Мехмет II почав виношувати плани опанування усіма колишніми територіями ромеїв, зокрема Італією та Римом. Захоплення Отранто розглядалось османами як перший крок до подальшого підкорення усієї Італії.
На час подій у османів були розв'язані руки в Адріатичному морі. Щойно в 1479 році Османська імперія уклала Константинопольський мир з Венеційською республікою, яка була єдиною морською силою у Східному Середземномор'ї, що могла протистояти османському флоту. Заради укладення мирної угоди, що завершила довгу і важку 15-річну війну, Венеція понесла значні матеріальні збитки та територіальні втрати й вважали за краще в жодному разі не порушувати її умов.
Вторгнення в Італію ред.
Облога ред.
Влітку 1480 року османський флот з військом розміром близько 20 000 солдатів під командуванням Гедика Ахмеда-паші напав на Неаполітанське королівство у південній Італії. Велику частину цих військ зняли з невдалої облоги Родосу. Першим завданням нападу було захоплення портового міста Отранто. 28 липня османський флот в складі 128 кораблів, у тому числі 28 галер, прибув до міста. Гарнізон і цивільне населення Отранто укрились в потужному замку міста. 11 серпня, після 15-денної облоги, Гедик Ахмед віддав наказ про вирішальний штурм. Коли стіни були пробиті, османська армія методично переходила від будівлі до будівлі грабуючи їх та підпалюючи. Діставшись до собору, «вони знайшли архієпископа Стефано Агріколо, урочисто одягненого і з розп'яттям в руках», який чекав на них разом із графом Франческо Ларго, начальником гарнізону та єпископом Стефано Пендінеллі, який роздавав Євхаристію та сидів із жінками та дітьми Отранто тоді як домініканський монах вів літургію. В місті та навколишніх територіях на півострові Салентина було вбито біля 12 000 і поневолено 5 000 осіб, а собор Отранто перетворили на мечеть[1].
У серпні та вересні король Фердинанд Неаполітанський за допомогою свого двоюрідного брата Фернандо Арагонського і Сицилійського королівства безрезультатно намагався відбити Отранто[2].
Зупинка подальшого наступу ред.
Османи спробували розвинути успіх і продовжити напад. У серпні 70 кораблів флоту атакували В'єсте. 12 вересня був зруйнований монастир Сан-Ніколас-ді-Казоле, в якому була одна з найбагатших бібліотек Європи. У жовтні були здійснені напади на сусідні з Отранто міста Лечче, Таранто і Бріндізі.
Однак через брак припасів османський полководець Гедик Ахмед-паша не продовжив наступ своїх сил. Натомість з наближенням зими він вирішив повернутися з більшістю своїх військ до Албанії, залишивши для захисту Отранто гарнізон із 800 піхотинців та 500 кавалеристів. Передбачалося, що він повернеться зі своїм військом після зими для продовження наступу.
Католицька відповідь ред.
Оскільки минуло лише 27 років після падіння Константинополя, існував певний страх, що Рим спіткає та ж доля. Були розроблені плани щодо евакуації Папи та громадян Риму з міста.
У квітні 1481 року папа Сикст IV оголосив італійський хрестовий похід для звільнення міста. Кілька італійських міст-держав, Угорщина та Франція позитивно відреагували на це. Венеційська республіка цього не зробила, оскільки лише за рік до нападу на Отранто, вона підписала мирний договір з османами, що дався їй дорогою ціною.
Християнські війська взяли в облогу Отранто 1 травня 1481 року. Неаполітанський король Ферранте I зібрав армію, яку очолив його син Альфонсо, герцог Калабрії. Контингент військ також надав угорський король Матіас Корвін .
Звільнення ред.
Турецький султан Мехмед Завойовник готувався до нового походу на Італію, але 3 травня він несподівано помер. Проблеми з правонаступництвом султана і довгострокова суперечка за трон між його синами Баязидом II і Джемом завадили османам відправити підкріплення до Отранто. Після переговорів з християнськими військами турки капітулювали в серпні і покинули Отранто у вересні 1481 року, закінчивши 13-місячну окупацію.
Мученики Отранто ред.
12 травня 2013 р. Римо-католицька церква канонізувала мучеників з Отранто, що були обезголовлені османами в 1480 році[3]. Вважається, що їх останки сьогодні зберігаються в соборі Отранто і в церкві Санта-Катерина-а-Форміелло в Неаполі.
Традиційну християнську історіографію критикували пізніші історики.[4] Останні наукові дослідження поставили під сумнів, чи було навернення умовою для помилування.[4] Хоча одна тогочасна османська розповідь виправдовує різанину з релігійних мотивів, Іленія Романа Кассетта вважає, що це швидше була каральна акція, метою якої було залякування[5].
Наслідки ред.
Чисельність громадян Отранто, яка, як вважається, становила майже 20 000, до кінця століття зменшилося до 8 000. Через страх перед черговим нападом багато з них залишили місто протягом наступних десятиліть.
Османи ще раз захопили й недовго утримували Отранто в 1537 році[6][7].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Paolo Ricciardi, Gli Eroi della Patria e i Martiri della Fede: Otranto 1480—1481, Vol. 1, Editrice Salentina, 2009
- ↑ G. Conte, Una flotta siciliana ad Otranto (1480), in «Archivio Storico Pugliese», a.
- ↑ Martyrs of Otranto, entire village that chose death instead of renouncing their faith. Rome Reports. Архів оригіналу за 7 June 2013. Процитовано 10 травня 2013.
- ↑ а б Nancy Bisaha (2004). Creating East And West: Renaissance Humanists And the Ottoman Turks. Philadelphia: University of Pennsylvania Press. с. 158.
Recently, though, historians have begun to question the veracity of these tales of mass slaughter and martyrdom. Francesco Tateo argues that the earliest contemporary sources do not support the story of the eight hundred martyrs; such tales of religious persecution and conscious self-sacrifice for the Christian faith appeared only two or more decades following the siege. The earliest and most reliable sources describe the execution of eight hundred to one thousand soldiers or citizens and the local bishop, but none mention a conversion as a condition of clemency. Even more telling, neither a contemporary Turkish chronicle nor Italian diplomatic reports mention martyrdom. One would imagine that if such a report were circulating, humanists and preachers would have seized on it. It seems likely that more inhabitants of Otranto were taken out of Italy and sold into slavery than were slaughtered.
- ↑ Ilenia Romana Cassetta, ELETTRA ercolino, «La Prise d'Otrante (1480–81), entre sources chrétiennes et turques», in Turcica, 34, 2002 pp. 255—273, pp. 259—260: "L'unique historien qui décrit la chute de la ville et le meurtre d'un grand nombre d'habitants est Ibn Kemal.
- ↑ The Sultans of the Ottoman Empire By Doç.
- ↑ Discovering Turkey Page 63