Відкрити головне меню

Оскар Кокошка (1 березня 1886 — 22 лютого 1980) — відомий австрійський художник-експресіоніст, скульптор, графік і театральний декоратор, засновник особливого "психологічного" портретного стилю. Професор Дрезденської академії мистецтв (1919 рік). Драматург та поет, автор гротескних драм "Сфінкс і лякало", "Вбивця — надія жінок", збірки віршів "Замріяні хлопчики", п'єси "Каменський", книги "Моє життя".

Оскар Кокошка
нім. Oskar Kokoschka
Oskar Kokoschka (1963) by Erling Mandelmann - 3.jpg
Народився 1 березня 1886(1886-03-01)[1][2][…]
Пьохларн, Мельк (округ), Нижня Австрія, Австрія[4]
Помер 22 лютого 1980(1980-02-22)[1][2][…] (93 роки)
Монтре, Во, Швейцарія[5][6]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Во : 
зображення місця поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria.svg Австрія[7]
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of Austria.svg Австрія
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Діяльність художник, драматург, поет, викладач університету
Alma mater Віденський університет прикладних мистецтв
Відомі учні Günther Teutsch[d], Olle Ängkvist[d], Carin Tham[d] і Ida Cooke[d][8]
Володіє мовами німецька[1]
Заклад Дрезденська академія мистецтв[d]
Учасник Перша світова війна
Членство Королівська академія мистецтв і Баварська академія витончених мистецтв[d]
Напрямок Експресіонізм
Жанр пейзаж
Magnum opus Prometheus[d] і The Bride of the Wind[d]
Нагороди
IMDb nm1786123
Підпис О.Кокошки

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Оскар народився в містечку Пьохларн на Дунаї (Австрія) у родині спадкового золотаря з Праги та його дружини-австрійки, доньки лісника. Незабаром сім'я переїздить до Відня.

Малим він небагато малював, мистецтво його зовсім не приваблювало. Він більше уваги приділяв хімії. Але вчитель малювання зауважив здібності Оскара й рекомендував його для вступу до Віденської школи мистецтв і ремесел. Кокошка почав навчатися тут з 1905 року. Однак під час навчання (1905—1909 роки) він не ставився серйозно до занять.

З 1907 року Оскар стає співробітником "Віденських майстерень", які були засновані Й. Хоффманом. Вони об'єднували художників і ремісників. Головним заняттям Оскара у цей час було малювання поштових листівок та віньєток. У цей період з'явився характерний авторський підпис Кокошки - в подальшому він підписуватиметься саме так.

На деякий час творчі пошуки привели Оскара до літератури. Виконуючи замовлення на ілюстрування дитячої книги, Оскар сам написав текст у віршах та оформив видання у стилі модерн вісьмома кольоровими літографіями. У 1908 році він випустив збірку віршів "Мріючі хлопчики". Окрім цього, написав дві віршовані п'єси - "Вбивця - надія жінок" та "Сфінкс і лякало", що поклали початок експресіоністському театру в Німеччині.

Експериментував Кокошка і в живопису. Під впливом Ромако й Густава Клімта він зображує на своїх картинах оголених дівчат. Ці роботи були виставлені у 1908 році на експозиції у Відні серед картин інших авангардистів — послідовників Клімта. Роботи Оскра критика сприйняла погано, у підсумку його виключили зі Школи мистецтв та ремесел.

У 1910 році навколо Оскара Кокошки вибухнув скандал. У невеличкому театрі просто неба поставили його нетрадиційні п'єси, що викликало обурення критиків і глядачів. Унаслідок цього матеріальний стан митця погіршився.

У скрутную хвилину йому допоміг архітектор-модерніст Адольф Лос, який увів Кокошку до артистичного кола, надав йому замовлення на портрети. Своїх персонажів Кокошка зображував з вельми виразною мімикою та "кажучими обличчями", а їх руки непропорційно великими. Художник працював тоді м'якими тональними фарбами без різких контрастів ("Ганс Титце й Еріка Титце-Конрат", 1909 рік). Він не намагався досягнути зовнішньої схожості, а більше турбувався про передачу характерних рис.

У 1909 році Кокошка мандрував разом з Лоосом Швецарією. Тут він уперше починає малювати пейзажі. У 1910 році Оскар їде до Берліна, де власник і головний редактор журналу "Der Sturm" наймає його художником-оформлювачем обкладинки видання. Малюнки Кокошки використовуються практично для кожного номера.

Розвиток творчості та подальше життяРедагувати

1911 рік став найважливішим у житті Оскара Кокошки. Він повертається до Відня. Створює картини на біблійні теми "Вихід з Єгипту" (1911-1912 роки), "Розп'яття (Голгофа)" (1912 рік). У Школі мистецтв та ремесел Кокошка отримує посаду помічника вчителя. У містечку Пьохларн проходить його персональна виставка. На урочистому відкритті її був присутній спадкоємець Австрійського трону ерцгерцог Франц Фердинанд. Щоправда йому не сподобалися роботи Кокошки. "Автору потрібно було б переломати кістки", - заявив Франц Фердинанд.

В цей час закручується любовний роман між Оскаром Кокошкою та Альмою Малер (вдовою композитора Густава Малера). Любов надихає Оскара на створення таких робіт, як "Автопортрет з Альмою Малер" (1912 рік), "Шквал" (1914 рік). Водночас австрійський уряд фактично забороняє художнику викладати.

У 1913 році Кокошка їде до Італії, де знайомиться з венеціанським живописом. Побачене коректує напрямок його пошуків у мистецтві - він все більше прагне до динамізму ("Наречена вітра", 1914 рік).

З початком Першої Світової війни Кокошка йде на фронт добровольцем. Він стає лейтенантом елітного драгунського полку. На початку 1915 року у Галичині Оскара було тяжко поранено. Альма Малер йде від нього. Все це викликає у Оскара Кокошки тяжку депресію. Художник переїжджає до Дрездена на лікування.

Міжвоєнний періодРедагувати

У 1919 році Кокошку призначають професором Дрезденської академії мистецтв. Він відкриває власну студію, викладає вільний живопис та працює над літографіями ("Дама у блакитному", 1919 рік). Позитивна репутація Кокошки закріплюється, його п'єсу "Вбивця - надія жінок" перекладено на музику, він бере участь у виставці у Венеції (1922 рік). Але вже у 1924 році Кокошка залишає свою посаду у Дрезденській академії мистецтв й відправляється у мандри. Він відвідує Північну Африку, Туреччину, Палестину, європейські країни. В цей період улюбленою темою стає пейзаж - "Ринок у Тунісі, 1928-1929 роки, "Карлов міст у Празі", 1934 рік. Для його пейзажів характерна м'яка, легка імпресіоністська манера.

1931 рік приніс Кокошці велики успіх. Його картини виставляються у Kunsthalle у Мангаймі, паризькій галереї Жоржа Пті. У 1931-1934 роках Оскар Кокошка живе у Відні. Але тут фінансові справи погіршуються. Він знову впадає у депресію. Після смерті матері він переїздить до Праги, де приймає чеське громадянство і з 1934 по 1938 роки живе там. У Празі Кокошка знайомиться з Ольгою Павловською, яка у 1941 році стає його дружиною. Стає небезпечно з приходом до влади у сусідніх Австрії та Німеччині нацистів. Тому він вирушає до Англії (у 1939 році), але британське громадянство приймає лише у 1947 році.

Останній період життяРедагувати

Під час війни Кокошка разом з дружиною сильно бідували - в Англії його не знали, замовлень не було, до того ж тривала війна. Після закінчення війни, у 1945 році, у Відні відбулася виставка робіт О. Кокошки, Клімта та Шиле, а у 1948 році - масштабна виставка творів Оскара Кокошки в Kunsthalle у Берні. У 1952 році на бієнале у Венеції для його картин надали цілу залу.

У 1953 році художник переїжджа до містечка Вільньов, що на Женевському озері. Тут у творчості Кокошки з'являються композиції на класичні сюжети ("Фермопіли", 1954), які були позначені ліризмом та декоративністю автрійського бароко.

У цей самий час він багато працює декоратором та літографом. Художник створив костюми та композиції до "Балу-максараду" Д.Верді (1953), виконав серії літографій: "Король Лір" (1963), "Одіссея" (1963-1965), "Троянці" (1971-1972), також Кокошка створює монументальну мозаїку у соборі Святого Миколи у Гамбурзі.

У 1971 році у Мюнхені виходить автобіографічна книга Кокошки "Моє життя". Незабаром у мюнхенському Домі мистецтв відкрилася експозиція його портретів 1907-1970 років.

Помер Оскар Кокошка 22 лютого 1980 року у шпиталі в Монтрьо (Швейцарія).

НагородиРедагувати

Почесні званняРедагувати

10 лютого 1961 року йому було присвоєно звання "Почесний громадянин Відня".

ДжерелаРедагувати

  • Alfred Weidinger: Oskar Kokoschka. Träumender Knabe - Enfant terrible, 1906-1922. Hg. Agnes Husslein-Arco, Alfred Weidinger. Belvedere, Wien 2008, ISBN 978-3-901508-37-0

ПриміткиРедагувати

Див. такожРедагувати