Вікіпедія

Орнелла Муті

італійська кіноакторка

Орне́лла Му́ті ((італ. Ornella Muti), справжнє ім'я Франческа-Романа Рівеллі, (італ. Francesca Romana Rivelli); 9 березня 1955(19550309), Рим, Італія) — італійська кіноакторка.

Орнелла Муті
італ. Ornella Muti
На Каннському кінофестивалі (2000)
На Каннському кінофестивалі (2000)
Ім'я при народженні Франческа-Романа Рівеллі
італ. Francesca Romana Rivelli
Народилася 9 березня 1955(1955-03-09) (68 років)
Рим, Італія
Національність італійка
Громадянство Італія Італія
Релігія католицтво
Діяльність акторка, кіноакторка, модель
Роки діяльності 1970—дотепер
Чоловік Алессіо Орано (1975—1981)
Федеріко Факінетті (1988—1996)
Діти Найке, Кароліна, Андреа
IMDb nm0001560
Нагороди та премії
CMNS: Орнелла Муті у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
Орнелла Муті у 1974 році

Муті, будучи однією з найвідоміших італійських акторок[3][4][5], отримала низку нагород: одного «Давид ді Донателло» (1976)[6]; два Золотих кубка як найкраща акторка (1979)[7] та життєві досягнення (1998)[8]; три «Золоті глобуси» як найкраща акторка (1982, 1988)[9] та за життєві заслуги (2007)[10]; три «Золоті хлопавки» як найкраща акторка (1988, 1989)[11] та спеціальну нагороду (2018)[12]; нагороду Пазінетті для акторок на Венеціанському кінофестивалі (1988)[13]; і дві «Срібні стрічки» за найкращу жіночу роль (1988, 1989)[14][15]; входила до п'яти номінацій, у тому числі — двох як найкраща акторка другого плану. Муті також тричі номінувалася за найкращу жіночу роль на премії «Давид ді Донателло» (1982, 1988, 1989)[16] і одного разу на «Європейський кіноприз» за найкращу жіночу роль (1988)[17].

За свою кар'єру Муті зіграла різні жанри[18], працюючи разом з такими режисерами, як Даміано Даміані, Маріо Монічеллі, Діно Різі, Марко Феррері, Карло Вердоне, Етторе Скола, Джон Лендіс, Франческа Аркібуджі, Вуді Аллен, Паоло Вірдзі, Умберто Ленці та Франческо Нуті.

ЖиттєписРедагувати

Її батько, уродженець Неаполя, був журналістом, а мати, Ільзе Ренате Краузе[19], за національністю естонка[20], працювала скульпторкою. Бабуся та дід Орнелли по лінії матері були родом з Санкт-Петербурга. У неї є старша сестра Клаудія Рівеллі, теж акторка, яка у 1970-х роках брала участь у створенні фотороманів[21].

Ранні рокиРедагувати

Першу роль в кіно вона зіграла у 14-річному віці, 1969 року, коли Даміано Даміані вибрав її головною героїнею свого фільму «Найвродливіша дружина», натхненого історією Франки Віоли з Алькамо на Сицилії, сімнадцятирічної італійки, яка у 1965 році відмовилася від швидкого весілля. Оскільки вже була акторка з аналогічним прізвищем — Луїза Рівеллі, Даміані дав акторці нове ім'я, яке згодом стало її сценічним псевдонімом упродовж усієї кар'єри: воно походить з літературних творів Габріеле Д'Аннунціо, де Орнелла — це ім'я персонажу з трагедії «Дочка Лоріо», а прізвище походить від Олени Муті, головної героїні роману «Задоволення»[22].

Серед її перших ролей стали фільми зняті як в Італії, так і за її межами (зокрема, «Сонце на шкірі» та «Ідеальне місце для вбивства» Умберто Ленці 1971 року, й іспанські картини «Велике кохання», «Добрані переживання», «Секретарка», «Коханка-підліток») та участь, разом з її сестрою, у фотороманах, у яких вона вказана як Франческа Рівеллі.

Кіноуспіхи 1970-х—1980-х роківРедагувати

Відправною точкою акторської кар'єри Муті стала участь у фільмі «Народний роман» 1974 року, режисера Маріо Монічеллі, у ролі молодої красуні Вінченціни (під час зйомок вона була вагітна), разом з Уго Тоньяцці, який зіграв міланського робітника Базлетті. Фільм мав великий успіх й приніс акторці популярність.

Іншими примітними роботами Муті 1970-х років стали фільми: «Як троянда у носі» режисера Франко Россі, за участю актора Вітторіо Ґассмана; «Кімната єпископа» та «Остання любов» режисера Діно Різіроль, у обидвох зіграла разом з Уго Тоньяцці; «Нових чудовиськах» тріо Монічеллі-Різі-Скола, номінованого на «Оскар» за найкращий іноземний фільм у 1979 році[23]; «Остання жінка» (1976) режисера Марко Феррері, де її партнером на майданчику став Жерар Депардьє[24].

1980 року на екрани вийшов фільм «Життя прекрасне» радянського режисера Григорія Чухрая, у якому акторка зіграла головну роль. Цього періоду Феррері знову запропонув Муті роль у фільмі «Історія звичайного божевілля», за сценарієм однойменного роману Чарльза Буковські, написаним у співавторстві самим режисером з Серджо Амідеї. Фільм, дія якого відбувається в Лос-Анджелесі і знятий у тих же місцях 1980 року, вийшов наступного року і був відібраний для участі у Венеціанському кінофестивалі. Персонаж Муті — Касс, молода гарна та суїцидальна повія, жертва краси, яка придушує її і не дозволяє їй бути коханою такою, якою вона себе вважає[25]. Потім вона зіграла злу принцесу Ауру в американському блокбастері «Флеш Гордон» Майка Ходжеса та разом з Клаусом Кінскі у трилері «Любов і гроші» режисера Джеймса Тобака. Також Муті знялася у кількох фільмах американського виробництва й відмовилася від головної ролі (пізніше відданої Кароль Буке) у фільмі «Тільки для ваших очей» про англійського суперагента Джеймса Бонда через те, що її художник по костюмах Вейн Фінкельман не був найнятий для постановки[26]. У цей же період вона знялася з Адріано Челентано у «Приборканні норовистого» та «Шалено закоханому» Кастеллано і Піполо; з Ренато Подзетто у картині «Ніхто не ідеальний» і «Бідному багатії»; а також з Беном Газзарою у «Дівчині з Трієста» у ролі психопатки Ніколь, режисера Паскуале Фести Кампаніли. У 1983 році вона знявся разом з Паоло Вілладжо у фільмі «Бонні і Клайд по-італійськи» режисера Стено[27]. 1984 року Муті зіграла у «Майбутньому за жінкою», ще одному фільмі Феррері, запрошеному на Венеціанський кінофестиваль; і, перш за все, «Коханні Свана» режисера Фолькера Шлендорфа, разом з акторами Джеремі Айронсом, Фанні Ардан і Аленом Делоном, де вона виконала роль Одетт, інтерпретуючи героїню роману Марселя Пруста про неможливе кохання. Надалі її інтерпретації героїнь за різними творами стали відомі у всьому світі й висвітлювалися у журналі «Time». Цього часу Муті також почала кар'єру на телебаченні: у 1984 році, разом з Джонні Дореллі, вона брала участь у передачі «Risatissima». Окрім цього, до числа її найкращих кіноробіт другої половини 1980-х років увійшли картини: «Хроніка передбачуваної смерті» Франческо Розі, «Приватний код» Чітто Мазеллі (за яку вона отримала номінацію на європейську премію «Оскар» як найкраща акторка), «'годин» Луїджі Маньї та «Подорож капітана Фракасса» Етторе Сколи.

1990-ті рокиРедагувати

 
Адріано Челентано і Орнелла Муті, кадр з фільму «Приборкання норовистого» (1980)

1991 року Муті зіграла у американських фільмах «Оскар» Сильвестра Сталлоне та «Одного разу, порушивши закон». Наступного року Муті взяла участь у комедії, що не мала успіху, «Не називай мене Омаром» режисера Серджо Стаїно, заснованої на оповіданні «Голий і сирий» сатирика Франческо Тулліо Альтана. Будучи добре відомою у Франції, вона часто з'являлася на французькому телебаченні як вигадана акторка, і як комерційна модель. У 1994 році Муті була обрана найкрасивішою жінкою світу американським журналом «Class»[28]. Наступного року вона зіграла в італо-іспанському фільмі «Двомовний коханець», режисера Вісенте Аранди. Іншою примітною роллю Муті 1990-х років стала «Брудна пані» Маріо Монічеллі.

2000-ні—2010-ті рокиРедагувати

Цього періоду Муті працювала лише з такими режисерами, як: Франческа Аркібуджі, Азія Ардженто та Елеонора Джорджі, яка обрала її для свого режисерського дебюту «Чоловіки та жінки, кохання та брехня». 2006 року акторка знялася в художньому фільмі компанії RAI «Завтра буде новий день», 2007-го її знову запросив Чітто Мазеллі для зйомок у документальному фільм «Громадянський нуль»[29].

У 2012 році Муті взяла участь у фільмі Вуді Аллена, знятому в Італії, «Римські пригоди»[30], де їй випала честь працювати з такими знаменитими акторами, як Роберто Беніньї, Алек Болдвін, Пенелопа Крус та сам Аллен. Наступного року разом зі своєю дочкою Найке Рівеллі вона стала головним героєм відеокліпу та пісні, спродюсованої Александрою Даміані «Queen Of The Dancefloor». У 2017 році її участь в італійському телесеріалі «Сирени» спродюсованому RAI принесла їй нову хвилю популярності серед молоді[31]. 2018 року Муті знялася в серіалі «Amami!Web».

2020-ті рокиРедагувати

 
Орнелла Муті у 2000 році

У 2022 році Муті разом з Амадеусом вела перший вечір 72-го сезону фестивалю в Санремо[32]. Також вона озвучувала короткометражний фільм «Героям нашого часу», присвячений працівникам охорони здоров'я, які беруть участь у боротьбі з пандемією COVID-19[33].

Проблеми з закономРедагувати

6 липня 2017 року Апеляційний суд Трієста засудив Муті до шести місяців тюремного ув'язнення та штрафу у розмірі 500 євро за шахрайство та підробку документів[34]. У 2010 році акторка мала зіграти головну героїню у виставі «Євреї» в Театрі Верді в Порденоне, за постановкою Джанні Клементі, за що їй пропонували гонорар у 24 000 євро, але вона оголосила себе хворою і пред'явила фальшиву медичну довідку про гострий гортанний трахеїт з лихоманкою та кашлем. У довідці значилося, що вона не зможе користуватися голосом протягом п'яти дней[35][36]. Хоча насправді вона цим часом 10 грудня 2010 року відвідала благодійний вечір у Санкт-Петербурзі, на запрошення Володимира Путіна, отримане кількома місяцями раніше[36][35]. У підсумку їй дали умовний термін, виплатою компенсації у 30 000 євро фріульському театру. Вирок було остаточно затверджено Касаційним судом 13 червня 2019 року[36][35].

Родина та особисте життяРедагувати

У 1970 році на зйомках фільму «Найвродливіша дружина» Орнелла Муті познайомилася з Алессіо Орано. Через п'ять років пара одружилася. Шлюб протримався сім років (1975—1981).[37] Другим чоловіком став Федеріко Факінетті, шлюб тривав між 1988—1996 роками.

Між 1980—1981 роками, під час зйомок у фільмах «Приборкання норовистого» і «Шалено закоханий», у Орнелли Муті був роман з Адріано Челентано.[38] Муті яка заради Челентано розлучилася з чоловіком, однак відповідного кроку від актора не відбулося.[38][39] В інтерв'ю російському телеканалу ТВЦ у 2011 підтвердила, що у неї був роман з Челентано словами: «У акторів це нормально — любов на час фільму…».[40] У свою чергу, 2014 року Челентано теж підтвердив факт існування в минулому роману з Муті.[41]

Після двох невдалих одруженнь і цивільного шлюбу з лікарем, пластичним хірургом Стефано Пікколо, який тривав до 2008 року, Орнелла зустрілася із підприємцем Фабрісом Керерве того ж року. Новий шлюб тривав 10 років до 2018 року.

Орнелла має троє дітей. Старша дочка, Найке, народилася 1974 року, від невідомого батька, стала акторкою та співачко й носить прізвище матері[42]. Молодша дочка Кароліна та син Факінетті народилися від другого шлюбу з Федеріко Факінетті, обидва також стали акторами. Має четверо онуків, Акаш (син Найке), Алессандро і Джулія (сини Кароліни), Едоардо (син Андреа).[43][44][45][46][47] Орнелла є буддисткою[48].

ФільмографіяРедагувати

 
Орнелла Муті у фільм «Народний роман» (1974)
 
Орнелла Муті у 1995 році

КінофільмиРедагувати

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1970 ф Найвродливіша дружина La moglie più bella Франциска Чімароза
1971 ф Сонце в шкірі Il sole nella pelle Ліза
1971 ф Оазис страху Oasis of Fear Інгрід С'йоман
1972 ф Fiorina la vacca[en] Fiorina la vacca Тереза
1972 ф Будинок голубів The House of the Doves Сандра Руво
1973 ф The Sensual Man[en] The Sensual Man Джованна
1973 ф The Nun and the Devil[en] The Nun and the Devil Сестра Ізабелла
1974 ф Народний роман Romanzo popolare Вінченціна Ротунно
1974 ф Аппассіоната Appassionata Юджинія Рутеллі
1974 ф Italian Graffiti[en] Italian Graffiti Сантудза Морано
1975 ф Mistress of the Devil[en] Mistress of the Devil Катрін
1975 ф La Joven casada[it] La Joven casada Каміно
1976 ф Остання жінка La Dernière femme Валері
1976 ф Pure as a Lily[en] Pure as a Lily Лучія Мантузо
1976 ф Агнеса помирає L'Agnese va a morire епізод
1977 ф Нові чудовиська I nuovi mostri господиня
1977 ф Кімната єпископа La Stanza Del Vescovo Матільда Скрозаті
1977 ф Смерть негідника Mort d'un pourri Валері
1978 ф Ritratto di borghesia in nero[en] Ritratto di borghesia in nero Елена Мадзаріні
1978 ф Eutanasia di un amore[en] Eutanasia di un amore Уззена
1978 ф Primo amore[en] Primo amore Рената Мадзетті
1979 ф Життя прекрасне Life Is Beautiful Марія
1979 ф Neapolitan Mystery[en] Neapolitan Mystery Лучія Наварро
1980 ф Приборкання норовистого Il Bisbetico Domato Ліза Сільвестрі
1980 ф Флеш Гордон Flash Gordon Принцеса Аура
1981 ф Шалено закоханий Madly in Love Принцеса Крістіна
1981 ф Історія звичайного божевілля Tales of Ordinary Madness Касс
1981 ф Ніхто не ідеальний Nessuno è perfetto Шанталь
1982 ф Бонні і Клайд по-італійськи Bonnie e Clyde all'italiana Розетта Фоскіні
1982 ф Дівчина з Трієста La ragazza di Trieste Ніколь
1983 ф Бідний багатій Un povero ricco Марта Наннудзі
1984 ф Кохання Свана Un amour de Swann Одетт
1984 ф Майбутнє за жінкою Il futuro è donna Мальвіна
1985 ф У всьому винні небеса Tutta colpa del paradiso Селеста Рівеллі
1986 ф Універмаг Grandi magazzini Луїза
1986 ф Зачарований Stregati Анна
1987 ф Хроніка передбачуваної смерті Chronicle of a Death Foretold Анджела Вікаріо
1987 ф Я і моя сестра Io e mia sorella Сільвія П'єрджентілі
1988 ф Codice privato[en] Codice privato Анна
1988 ф Il frullo del passero[en] Il frullo del passero Сільвана
1989 ф Wait Until Spring, Bandini[en] Wait Until Spring, Bandini Марія
1989 ф 'годин 'O Re Королева Марія Софія
1990 ф Captain Fracassa's Journey[en] Captain Fracassa's Journey Серафіна
1990 тф A Season of Giants[en] A Season of Giants Онорія
1990 ф Stasera a casa di Alice[en] Stasera a casa di Alice Аліса
1991 ф Оскар Oscar Софія Проволоне
1991 ф Especially on Sunday[en] Especially on Sunday Анна
1991 ф Граф Макс Count Max Ізабелла Монтіньйон
1992 ф Одного разу, порушивши закон Once Upon a Crime Елена Мороско
1993 ф Двомовний коханець The Bilingual Lover Норма Валенті
1996 ф Stella's Favor[en] Stella's Favor Стелла
1998 тф The Count of Monte Cristo[en] The Count of Monte Cristo Мерседес Ігвалада
1999 ф Dirty Linen[en] Dirty Linen Бруна
2000 ф Jet Set[en] Jet Set Камілла
2000 ф Tierra del Fuego[en] Tierra del Fuego Арменія
2001 ф Остання втеча Last Run Денні
2001 ф Завтра[en] Tomorrow Стефанія Дзеренгі
2001 ф Готель Hotel Епізод
2002 ф Après la vie[en] Après la vie Сесіль Косте
2002 ф Cavale[en] Cavale Сесіль Косте
2002 ф Un couple épatant[en] Un couple épatant Жанна Ріве
2004 ф The Heart Is Deceitful Above All Things[en] The Heart Is Deceitful Above All Things Бабуся
2004 ф Di que sí[en] Di que sí Епізод
2006 ф Розслідування The Inquiry Марія Магдалина
2006 ф Веселі і засмаглі Friends Forever Грацієлла
2007 ф Civico zero[en] Civico zero Ніна
2012 ф Римські пригоди To Rome with Love Піа Фусарі
2016 ф Checkmate[en] Checkmate Пенурі
2018 ф Magical Nights[en] Magical Nights Федеріка

ТелефільмиРедагувати

 
Орнелла Муті на Венеціанському кінофестивалі у 2009 році

ТеатрРедагувати

ТелебаченняРедагувати

НагородиРедагувати

 
Орнелла Муті у 2016 році
  • Давид ді Донателло
  • Венеціанський кінофестиваль
  • Європейський кіноприз
    • 1988 — номінація на найкращу жіночу роль у фільмі «Приватний код».
  • Срібна стрічка
    • 1977 — номінація на найкращу головну жіночу роль у фільмі «Остання жінка».
    • 1988 — найкраща жіноча роль у фільмі «Я і моя сестра».
    • 1989 — найкраща головна жіноча роль у фільмі «Приватний код».
    • 1990 — номінація на найкращу жіночу роль у фільмі «Чекай весни, Бандіні».
    • 2001 — номінація на найкращу жіночу роль другого плану за фільм «Завтра».
  • Золотий кубок
    • 1970 — найкраща дебютна акторка за фільм «Найкрасивіша дружина».
    • 1979 — найкраща жіноча роль у фільмі «Перше кохання».
    • 1998 — нагорода за життєві досягнення
  • Золотий глобус
    • 1982 — найкраща жіноча роль у фільмі «Ніхто не ідеальний».
    • 1988 — найкраща акторка за фільм «Я і моя сестра».
    • 2007 — премія за життєві досягнення
  • Золота хлопавка
    • 1988 — найкраща жіноча роль у фільмі «Я і моя сестра»
    • 1989 — найкраща головна жіноча роль у фільмі «Приватний код»
    • 2018 — спеціальна нагрода за серіал «Сирени»

Італійське озвучуванняРедагувати

ДискографіяРедагувати

EPРедагувати

СинглиРедагувати

СпівпрацяРедагувати

ВідзнакиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #121644650 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Орнелла Муті на «Google Books»
  4. ↑ Ornella Muti, una carriera straordinaria raccontata in 5 suoi film. La Stampa - Lastampa. 14 червня 2019. Процитовано 5 грудня 2019. 
  5. ↑ Ornella Muti. Donna Moderna. Архів оригіналу за 5 dicembre 2019. Процитовано 5 грудня 2019. 
  6. ↑ Accademia del Cinema Italiano - Premi David di Donatello. Архів оригіналу за 26 aprile 2020. Процитовано 5 грудня 2019. 
  7. ↑ Орнелла Муті на «Google Books»
  8. ↑ Redazione (25 листопада 2004). Ornella Muti per la prima volta visita il Venezuela. La Voce d'Italia. Архів оригіналу за 5 dicembre 2019. Процитовано 5 грудня 2019. 
  9. ↑ Associazione della Stampa Estera in Italia. Архів оригіналу за 4 marzo 2016. Процитовано 5 грудня 2019. 
  10. ↑ A Bellocchio e Ornella Muti il Globo d Oro alla carriera. Архів оригіналу за 5 dicembre 2019. Процитовано 5 грудня 2019. 
  11. ↑ Порожнє посилання на джерело‎ (довідка) .
  12. ↑ A Ornella Muti e Salvatore Esposito Ciak D’Oro serial. Zerkalo Spettacolo. 7 червня 2018. Архів оригіналу за 6 dicembre 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
  13. ↑ Орнелла Муті на «Google Books»
  14. ↑ 1988 (Albo d'oro) Nastri d'Argento. Архів оригіналу за 5 dicembre 2019. Процитовано 5 грудня 2019. 
  15. ↑ 1989 (Albo d'oro) Nastri d'Argento. Архів оригіналу за 5 dicembre 2019. Процитовано 5 грудня 2019. 
  16. ↑ Accademia del Cinema Italiano - Premi David di Donatello. Процитовано 5 грудня 2019. 
  17. ↑ EFA Search - European Film Awards. Архів оригіналу за 5 dicembre 2019. Процитовано 5 грудня 2019. 
  18. ↑ Ornella Muti: la sua carriera in 5 film. TV Sorrisi e Canzoni. 6 березня 2015. Архів оригіналу за 6 dicembre 2019. Процитовано 5 грудня 2019. 
  19. ↑ ambasciata tedesca [Архівовано 2012-04-25 у Wayback Machine.], Comunicato stampa, 18 novembre 2010.
  20. ↑ Auguri Ornella Muti, 60 anni di un'icona di bellezza. Архів оригіналу за 20 settembre 2016. Процитовано 11 settembre 2016. 
  21. ↑ ASCESA E CADUTA DEL PRINCIPINO - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it. Архів оригіналу за 12 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  22. ↑ ORNELLA MUTI/ Chi è l'attrice che compie 60 anni ospite a Le Invasioni Barbariche. Il processo e la condanna per truffa. Il Sussidiario.net. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  23. ↑ "Piacere, Ettore Scola", il cinema in mostra. rainews. Архів оригіналу за 12 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  24. ↑ Mo-Net s.r.l. Milano-Firenze. Ornella Muti. Архів оригіналу за 16 dicembre 2017. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  25. ↑ C. Bukowski, nella raccolta Niente canzoni d'amore (racconto «Pazzo abbastanza»)
  26. ↑ Candida Morvillo (8 gennaio 2018). У Corriere della sera. Ornella Muti: «Non so se amerò mai più, ma ho imparato a meditare». Архів оригіналу за 7 gennaio 2018. Процитовано 8 gennaio 2018. 
  27. ↑ Ornella Muti "Sola, abbandonata e con le tasse da pagare". LaStampa.it. Архів оригіналу за 12 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  28. ↑ Comunicato stampa, 17 gennaio 2016. Архів оригіналу за 8 gennaio 2018. Процитовано 17 gennaio 2016. 
  29. ↑ Mo-Net s.r.l. Milano-Firenze. Civico 0 (2007). mymovies.it. Архів оригіналу за 13 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  30. ↑ Roma protagonista dell'ultimo film di Woody Allen - VareseNews. VareseNews. 19 aprile 2012. Архів оригіналу за 13 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  31. ↑ ZIA INGRID/ Ornella Muti su Rai 1: la figlia Naike Rivelli la sua prima fan (Sirene). Il Sussidiario.net. Архів оригіналу за 12 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  32. ↑ Sanremo 2022, Ornella Muti, Sabrina Ferilli, Maria Chiara Giannetta, Lorena Cesarini e Drusilla Foer sul palco con Amadeus. la Repubblica (італ.). 11 січня 2022. Процитовано 11 січня 2022. 
  33. ↑ "A tutti gli eroi del nostro tempo, grazie": il video-messaggio con le voci di Ornella Muti e Lino Banfi per omaggiare gli operatori sanitari. Il Fatto Quotidiano (it-IT). 12 січня 2022. Процитовано 3 серпня 2022. 
  34. ↑ Tentata truffa, condannata Ornella Muti - Ultima Ora. Agenzia ANSA. 13 червня 2019. Архів оригіналу за 15 giugno 2019. Процитовано 15 червня 2019. 
  35. ↑ а б в Ornella Muti condannata a 6 mesi di reclusione: saltò uno spettacolo dandosi malata per andare a cena con Putin. Il Fatto Quotidiano. 14 червня 2019. Архів оригіналу за 15 giugno 2019. Процитовано 15 червня 2019. 
  36. ↑ а б в Fulvio Fiano (13 червня 2019). Si diede malata per il gala da Putin, Ornella Muti condannata a 6 mesi. Corriere della Sera. Архів оригіналу за 15 febbraio 2020. Процитовано 15 червня 2019. 
  37. ↑ Biografia di Ornella Muti. corriere.it. Архів Ornella Muti оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 18 січня 2018.  (італ.)
  38. ↑ а б Адриано Челентано и Клаудиа Мори. История любви. aif.ru. Наталія Григор'єва. 2014. Архів оригіналу за 19 вересня 2014. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  39. ↑ Адриано Челентано и Орнелла Мути. known.ru. Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  40. ↑ Интервью с Орнеллой Мути на YouTube
  41. ↑ Adriano Celentano e Ornella Muti: «È stata la mia unica infedeltà, avevo perso la testa» metropolitanmagazine.it Процитовано 1 квітня 2022
  42. ↑ Naike Rivelli da Paola Perego: «Chi è mio padre? Non mi interessa». Il Messaggero. 3 luglio 2018. Процитовано 18 settembre 2020. 
  43. ↑ Ornella Muti: età, altezza, figli, marito e vita privata dell'attrice. Архів оригіналу за 12 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  44. ↑ Frigerio, Laura. Ornella Muti: i suoi amori. Donna Moderna. Архів оригіналу за 12 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  45. ↑ Ornella Muti: età, altezza, chi è il compagno Fabrice FOTO. Ladyblitz. 6 dicembre 2016. Архів оригіналу за 13 gennaio 2018. Процитовано 12 gennaio 2018. 
  46. ↑ Naike Rivelli da Paola Perego: «Chi è mio padre? Non mi interessa». Il Messaggero. 3 luglio 2018. Архів оригіналу за 6 luglio 2018. Процитовано 6 luglio 2018. 
  47. ↑ Davide Giancristofaro Alberti (27 febbraio 2020). Carolina Fachinetti/ Vedova di Andrea Longhi e figlia di Ornella Muti: “Ha saputo..”. ilSussidiario.net. Архів оригіналу за 27 febbraio 2020. Процитовано 27 febbraio 2020. 
  48. ↑ Cinema: Ornella Muti, il sesso mi mantiene giovane. 5 agosto 2008. Архів оригіналу за 25 giugno 2016. Процитовано 18 giugno 2016. 
  49. ↑ Copia archiviata. Архів оригіналу за 11 marzo 2016. Процитовано 19 luglio 2010. 

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Орнелла_Муті&oldid=38505469