Олександр Михайлович Орлов (у відділі кадрів НКВД значився як Лев Лазаревич Нікольський, в США — Ігор Костянтинович Берг, справжнє ім'я — Лев (Лейба) Лазаревич Фельдбін; 21 серпня 1895, Бобруйськ, Мінська губернія — 25 березня 1973, Клівленд, штат Огайо) — радянський розвідник, майор держбезпеки (1935). Нелегальний резидент у Франції, Австрії, Італії (1933–1937), резидент НКВД і радник республіканського уряду з безпеки в Іспанії (1937–1938).

Орлов Олександр Михайлович
ПсевдоLev Lazarevič Nikol‘skij[1]
Народився7 (19) серпня 1895
Бобруйськ, Мінська губернія, Російська імперія
Помер7 квітня 1973(1973-04-07)[2] (77 років)
Клівленд, Огайо, США
Країна СРСР
 США
Діяльністьшпигун, офіцер
Галузьспецслужба[d][1]
Знання мовросійська[3][1]
Учасникгромадянська війна в Іспанії
Військове званнямайор державної безпеки
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора

З липня 1938 року — втікач з СРСР, жив у США, викладав в університетах.

На Заході О. Орлова називали генералом, прирівнюючи його звання майора держбезпеки до звання генерал-майор.

Кар'єра і операція "Московське золото"

ред.

Орлов народився у відносно заможній родині продавця деревини і був одним із 20 дітей у родині. Він з дитинства мріяв про військову кар'єру, але оскільки походив із єврейської родини, то знав, що вище чина офіцера в царській Росії не підніметься. Прихід до влади більшовиків, які в перші роки не переслідували євреїв і мали євреїв у своїх керівних лавах, відродив його сподівання на успішну військову кар'єру[4].

Орлов з ентузіазмом сприйняв більшовицький переворот 1917 р., вступив до Червоної армії і як агент ГРУ брав участь у саботуванні білогвардійського руху на Київщині. Пізніше Орлов вивчав право й працював над новим карним кодексом у Москві, де його примітив Фелікс Дзержинський і забрав в ОГПУ.

У вересні 1936 р. Орлов був призначений спецпосланником СРСР при республіканському уряді Іспанії із секретним завданням налагодити розвідувальну діяльність й організувати саботаж армії франкістів. У 1936 р., ймовірно, він запланував "іспанську Катинь" — масовий розстріл близько 12 тис. противників комуністичного режиму (найбільше 8 листопада 1936 р.). У жовтні 1936 р. Орлов отримав від новопризначеного голови НКВД Миколи Єжова наказ вивезти золотий запас Іспанії в Москву. Орлов і посол СРСР Марсель Розенберг (розстріляний у 1938 р.) переконали міністра фінансів і прем'єр-міністра республіканського уряду Іспанії в необхідності перевезти золото на зберігання в СРСР, доки не буде розбито армію Франко. За пізнішими свідченнями Орлова, він був здивований тим, наскільки легко це вдалося. Особливо зважаючи на те, що секретна телеграма, підписана "Іван Васильович" (ім'я Сталіна в листуванні радянської розвідки), забороняла Орлову й Розенбергу підписувати будь-яку угоду, яка б засвідчувала передачу золота[4].

Іспанський уряд, передбачаючи втрату Мадриду, на той час уже вивіз золотий запас країни зі столиці й сховав його в одній з печер Картагени. Ніби за збігом у портах Іспанії знаходилися чотири радянські кораблі, які щойно доставили радянські танки на знак допомоги республіканському урядові Іспанії. За повного сприяння уряду Орлов організував завантаження золотого запасу на кораблі й переправлення його до Одеси. Загалом у Москву було вивезено 510 тонн золота, що становило 72.6% усього золотого запасу Іспанії[5].

Втеча

ред.

У середині 1938 року Орлов отримав наказ прибути на радянське судно «Свір» в Антверпені для зустрічі з представником Центру С. М. Шпігельгласом. Побоюючись арешту й повернення в Радянський Союз, де його міг очікувати розстріл, Орлов, захопивши 60 тис. доларів з оперативних коштів НКВД, разом із дружиною Марією Владиславівною Рожнецькою (19031971) і дочкою Веронікою (19221940) за допомогою знайомого німецького лікаря, який раніше лікував його доньку, яка страждала серцевим захворюванням, втік через Францію та Канаду в США. Перед втечею Орлов відправив листи Єжову й Сталіну, у яких попередив, що видасть радянських агентів у багатьох країнах, якщо його сім'ю або родичів, що залишилися в СРСР, будуть переслідувати.

Наслідки втечі Орлова

ред.

Втеча Орлова кинула підозру на керівні кадри розвідки. Керівник спеціальної опергрупи Яків Серебрянський (керував шістнадцятьма нелегальними резидентурами в Німеччині, Франції, США та інших країнах) був відкликаний з Парижу і 10 листопада 1938 року разом з дружиною заарештований у Москві біля трапа літака. 7 липня 1941 року військова колегія Верховного суду СРСР засудила Серебрянського до розстрілу з конфіскацією майна, але незабаром він був відпущений.

У 1952 році Орлов опублікував у журналі «Лайф» серію статей, що склали згодом книгу «Таємна історія сталінських злочинів» (Orlov A. The Secret History of Stalin's Crimes. — New York, 1953). Ця книга була перекладена багатьма мовами, зокрема й російською (1983). Відомості з цієї книги широко використовувалися російськими істориками та письменниками ще до її виходу в СРСР (1991).

У 1962 році в США вийшла друга книга Орлова — «Посібник з контррозвідки і ведення партизанської війни»[6].

На численних допитах у ФБР і інших західних спецслужб Орлов повідомив достатньо багато відомостей про роботу органів держбезпеки СРСР у Європі і всередині країни, але фактично зумів ввести ФБР в оману відносно своєї служби в НКВС і не видав особисто йому відому закордонну агентуру радянської розвідки, у тому числі групу Кіма Філбі.

Розвінчання брехні

ред.

Орлов вигадав багато фактів про свою біографію, ймовірно, для того, щоб підвищити свій статус в очах американських владних органів. Наприклад, він видав себе за генерала НКВС попри те, що такого звання на той час не існувало і він насправді був майором[7]. Також Орлов перебільшив свою роль у перевезенні іспанського золотого запасу до СРСР (він не вів переговори з іспанським урядом щодо цього). Загалом для слідчих ФБР і західної публіки Орлов видавав себе за «людину Сталіна» в Іспанії, хоча був лише одним із оперативних працівників.

Разом з тим Орлов приховав від слідчих низку фактів, які б допомогли у викритті радянських шпигунів у країнах Заходу. Також він не згадував про те, що брав участь у ліквідації троцькістських опонентів Сталіна в Іспанії (зокрема він організував викрадення Андреу Ніна).

Нездатність американських слідчих відділити факти від вигадок у свідченнях Орлова пояснюють тим, що на той час у них не було достатнього досвіду роботи з радянськими шпигунами-перебіжчиками.

"На сьогодні встановлено, що більшість з того, що казав Орлов – чи то під присягою, чи надаючи свідчення офіцерам органів безпеки США, чи то в приватних розмовах зі своїм другом Газуром – було повноцінною вигадкою".[8]

У літературі і мемуарах

ред.
  • Згадується в романі Ернеста Хемінгуея «По кому подзвін» під прізвищем Варлей.
  • Зустріч з Орловим в Іспанії описує Кирило Хенкин у своїй книзі «Мисливець догори ногами».
  • Володимир Солоухін: «І чи не той це Орлов, який до 1938 року був уже генералом НКВД і, перебуваючи в Іспанії, втік від Сталіна і переховувався 25 років, а потім написав книгу спогадів „Таємні злочини Сталіна“? А сам він, значить, ніяких злочинів не скоював і звання генерала НКВС заслужив, граючи на мандоліні? …»[9]

Посилання

ред.
  1. а б в Czech National Authority Database
  2. а б Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б Brook-Shepherd, Gordon (1977). Storm Petrels: First Soviet Defectors, 1928-38 (English) . London: Collins. с. 197. ISBN 0002167778.
  5. https://en.wikipedia.org/wiki/Moscow_gold (англійська) https://en.wikipedia.org/wiki/Moscow_gold. Процитовано 08 вересня 2016. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  6. Orlov A. A Handbook of Intelligence and Guerilla Warfare. — Ann Arbor: University of Michigan Press, 1962.
  7. Слід зауважити, що система персональних спеціальних звань НКВС була особливою та не збігалася з армійською (окрім ГУПВО НКВС де звання були відповідними до РСЧА). Так, спеціальне звання майора ДБ, відповідало армійському еквіваленту комбриг, яке було найнижчим званням вищого командного складу. Майори ДБ, як і комбриги РСЧА носили у петлиці, по одному емальованому ромбу (знак вищого командного чи начальницького складу). На один штабель від майора ДБ, було спеціальне звання старшого майора ДБ, яке мало за аналог військове звання комдив, і носій якого мав на кожній з петлиць по два ромби.
  8. Boris,, Volodarsky,. Stalin's agent : the life and death of Alexander Orlov (вид. First edition). Oxford. ISBN 9780199656585. OCLC 869343535.
  9. В. Солоухін. При світлі дня. — М., 1992. — С. 173.