Операція Іті-го — серія військових боїв між Імперською Японською армією, та Національно-революційною армією Республіки Китай, яка відбувалась квітень-грудень 1944. Військові дії відбувалися в трьох різних провінціях Китаю: Хенань, Хунань, Гуансі.

Операція Іті-го
Японсько-китайська війна (1937—1945),
Друга світова війна
План Операції Іті-го
План Операції Іті-го

План Операції Іті-го
Дата: 19 квітня — 31 грудень 1944[1]
Місце: Хенань, Хунань та Гуансі
Результат: перемога Японії
Сторони
Республіка Китай (1912–1949) Республіка Китай (1912–1949)
США США
Прапор Японської Імперії (1870—1999) Японська Імперія
Командувачі
Військовий прапор армії Китайської Республіки Тан Еньбо
Військовий прапор армії Китайської Республіки Сює Ює
Військовий прапор армії Китайської Республіки Бай Чунсі
США Джозеф Стілвелл
Військовий прапор Японської Імперської Армії Сюнроку Хата
Військовий прапор Японської Імперської Армії Ясудзі Окамура
Військовий прапор Японської Імперської Армії Ісаму Йокояма
Військові сили
1 000 000[2] 500 000
15 000 транспортних та мото-стрілкових засобів
6 000 артилерії[3]
800 танків
100,000 коней[4]
Втрати
310 000–700 000[5][6][5][6] ~100 000 померло[7]
500 000+ цивільного населення[8]

Операцію можна розділити на 3 основні битви: битву за центральний Хенань, битву за Чанша та Ґуйлінь-Лючжоуську битву. Операцію Іті-го розділяють на: Операцію КОГО, до якої відноситься битва за центральний Хенань, Операцію ТОГО 1, ТОГО 2 і ТОГО 3.

Операція Іті-го ставила перед собою дві основні мети. Перша, відкрити піший шлях до Французького Індокитаю. Друга, захопити військово-повітряні бази на південному сході Китаю, з яких американські бомбардувальники здійснювали повітряні атаки на Японські острови та японський флот.[9]

Японською операцію також називали — Таіріку Датсу Сакусен (大陸打通作戦), або «Міжконтинентальна Операція», а китайським аналогом назви була Битва Хенань-Хунань-Гуансі (спрощена китайська: 豫湘桂会战; традиційна китайська: 豫湘桂會戰; піньїнь: Yù Xīang Guì Huìzhàn).

Кампанія ред.

 
Операція Іті-го, Вторгнення Японської Імперської армії в Хенань, 1944
 
1944 Операція Іті-го
 
Японська окупація (червоним) східного Китаю під кінець війни, та зони партизанської активності китайських комуністів (в смужку)

Операція була розділена на 2 фази. Під час першої фази, японські війська мали захопити Пінганську залізницю, яка сполучала Пекін та Ухань. А під час другої, мали змістити військово-повітряні сили США, які розташовувались в провінції Хунань та дійти до міста Лічжоу, оскільки місто стояло на кордоні з підконтрольним японцям Індокитаєм.

До виконання операції була залучено Квантунську армію, механізовані підрозділи, підрозділи з північно-китайського театру військових дій та військові сполучення з острівної Японії, а також Манчжурську державу, яка надавала частину військового спорядження та техніки. Це була найбільша сухопутна кампанія, яка відбувалась впродовж Японсько-китайської війни. Велика частина китайських солдат, яка була підготована американськими військовими, та припасів, була заблокована в Бірманському театрі військових дій, під командуванням Джозефа Стілвелла, який здійснював підтримку на основі ленд-лізу.

Під час Операції Іті-Го, приблизно 390 000 китайський солдат, під командуванням генерала Тана Еньбо, було розміщено для захисту стратегічно важливої позиції — міста Лоян. 3-тя танкова дивізія Імперської Японської армії перетнула Хуанхе, перемогла китайські сили біля округу Сюйчань та взяла місто Лоян в облогу. Місто захищало 3 китайські дивізії, але облога, яка почалась 13 травня, закінчилась перемогою японців 25 травня.

Друга фаза Іті-го, почалась після взяття Лояна, тобто в кінці травня. Командування намагалося розширити успіх першої фази. Японські війська просунулись на південь і окупували міста Чанша, Хеньян, Гуйлінь і Лючжоу. В грудні 1944 японські війська дійшли до Французького Індокитаю, чим виконали поставлену ціль операції.

Втім, були досягнуті й інші цілі операції. Американські військово-повітряні сили перемістились в глибину континенту, замість прибережних авіабаз. Також, Британські військові, які співпрацювали з Китаєм у складі Місії 204, мали покинути Китай та перейти в Бірму.

Бомбардувальники, які були задіяні в Операції Маттерхорн (ціллю якої було бомбардування Японії та японських баз в Азії, теж мали змінити місцезнаходження. Це лише на деякий час послабило бомбардування, оскільки на початку 1945 основні авіабази, з яких здійснювалися бомбардування знаходились на Маріанських островах. Цей факт, по суті, зводить нанівець успіхи здобуті під час Операції Іті-го.

Наслідки ред.

З різким погіршенням справ на китайському фронті після початку Операції Іті-го, генерал Джозеф Стілвелл побачив можливість збільшити свій політичний вплив та перемогти свого опонента Чан Кайші, і після цього здобути командування над усіма військовими формуваннями в Китайському театрі військових дій. Джозеф Стілвелл міг переконати генерала Джорджа Маршалла, щоб останній переконав Президента США Франкліна Рузвельта надіслати Чану Кайші листа з ультиматумом, в якому американська допомога припинялась, поки Стілвелл не отримав у свої руки повне командування.[10]

Стілвелл одразу надіслав такого листа Чану Кайші, не дивлячись на прохання Патріка Хьорлі, спеціального представника Рузвельта в Китаї, не відправляти листа та працювати над угодою, в якій Стілвелл досяг би своїх цілей за допомогою способів більш прийнятних для Чана Кайші.[11] Такий лист був загрозою для Китаю, тому Чан Кайші написав офіційного листа Американському командуванню в якому говорилось, що Стілвелл повинен бути замінений іншим кваліфікованим генералом, який зможе зайняти його пост.[12][13] У результаті, Стілвелл був знятий з посади начальника штабу та новим Головнокомандувачем Американських сил в Китайському театрі військових дій став генерал Альберт Ведемейер. А інші обов'язки Стілвелла було розподілено між офіцерами.

Хоч Чан Кайші і мав успіх в усуненні Стілвелла, але його оцінка, як позитивного військового та політичного діяча не була високою, через його приналежність до партії Гоміндан, в якій більшість американців бачила не демократичний режим.

Вплив успіху Операції Іті-го на війну був не досить значним. Американські бомбардування Японських островів все ще продовжувалися, але тепер з острова Сайпан та інших військово-повітряних баз в Тихому Океані. В територіальному плані японські війська контролювали лише міста, а не їхні навколишні території. Розширення окупованих територій було теж досить сумнівним, оскільки більшість військових сил змогли відступити та атакувати японські позиції пізніше. В результаті, японці спробували дати бій в провінції Сичуань, наприклад битва за західний Хунань, де зазнали поразки. Після Операції Іті-го Японська Імперія не приблизилась до знищення китайського опору. Постійні поразки Японської Імперії в Тихому Океані свідчили про те, що Японська Імперія не має ресурсів та часу для перегрупування і відпочинку, щоб остаточно знищити китайський опір. На середину жовтня кількість японських солдат, які були вбиті в битвах була приблизно 11 742, а кількість смертей від хвороби була вдвічі більша.[14][15][16] Загальна кількість жертв дорівнювала 100 000.[7]

Також Операція Іті-го створила певний хаос на територіях на яких велись військові дії. Цим скористались партизани-комуністи, для збільшення свого впливу та здобуття контролю над селами й передмістями.[17]

Примітки ред.

  1. Davison, John The Pacific War: Day By Day, pg. 37, 106
  2. Hsiung, China's Bitter Victory pg. 165
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 29 січня 2018. 
  4. Hastings, Retribution pg. 210
  5. а б Cox, 1980 pp. 2 [Архівовано 2017-04-29 у Wayback Machine.] Retrieved 9 March 2016
  6. а б Sandler, Stanley. «World War II in the Pacific: an Encyclopedia» p. 431
  7. а б [1] 記者が語りつぐ戦争 16 中国慰霊 読売新聞社 (1983/2) P187
  8. Pike, Francis. Hirohito's War: The Pacific War, 1941—1945
  9. The U.S. Army Campaigns of World War II: China Defensive, pg. 21
  10. Romanus and Sunderland, Stilwell's Command Problem, p.446-447
  11. Lohbeck, Hurley, p.292
  12. Lohbeck, Hurley, p.298
  13. Romanus and Sunderland, Stilwell's Command Problem, p.452
  14. http://d.hatena.ne.jp/Apeman/20070710/p1
  15. Until mid-november, IJA had a illness toll of 66,000,and a field hospital had taken in 6164 soldiers, 2,281 of which died due to malnutrition 餓死した英霊たち P116
  16. In 1944, twice as many Japanese soldiers died of illness as KIA. Архів оригіналу за 29 серпня 2017. Процитовано 29 січня 2018. 
  17. China at War: An Encyclopedia. Ed. Li Xiaobing. United States of America: ABC-CLIO. 2012. ISBN 978-1-59884-415-3. Retrieved May 21, 2012. p.163.