Операція "Нездоланна свобода"

Операція «Нездоланна свобода»

НА́ТО — міжнародна міжурядова організація, військово-політичний союз 28 держав Північної Америки і Європи, які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 1949.

Одним із основних принципів діяльності Північноатлантичного альянсу є колективна безпека. Зміст даного принципу полягає в тому, що на Альянс впливає, і він може вплинути на політичну та безпекову ситуацію поза його кордонами. Альянс активно залучається до зміцнення міжнародної безпеки шляхом партнерства з відповідними країнами й іншими міжнародними організаціями, активно роблячи внесок до контролю над озброєнням, нерозповсюдження і роззброєння, і тримаючи відкритими двері до членства в Альянсі для всіх європейських демократій, які відповідають стандартам НАТО.

Одним із напрямків реалізації завдань НАТО стала операція в Афганістані, яка триває й досі.

Район операції — Ісламська Республіка Афганістан;

Тривалість операції — починаючи з 07.10.2001 р.

Вид операції — стабілізаційна;

Основне завдання — підтримати владу Афганістану і діючі на території республіки міжнародні організації в забезпеченні безпеки на території держави.

Мандат — резолюції Ради Безпеки ООН № 1386,1413, 1444, 1510, 1563, 1623, 1659 і 1707 [9].

Проаналізувавши дані резолюції та резолюції, прийняті РБ ООН в 2013—2014 рр., хочу зазначити наступне: I. у перших резолюціях (ще з 1999—2003 р.) РБ ООН :

— просить Генерального секретаря та Комітет експертів створити механізм для надання допомоги державам, які межують з Афганістаном, який знаходиться під контролем руху «Талібан»;

— постановляє, що до складу механізму контролю повинна входити група контролю в Нью-Йорку у складі 5 експертів та група по наданню допомоги в забезпеченні дотримання санкцій при координації зі сторони групи контролю в складі до 15 осіб;

— визнає надзвичайний стан в області безпеки і політичної ситуації в Афганістані, в тому числі — і в Кабулі;

— осуджує рух «Талібан» за те, що він дозволив використовувати Афганістан як базу для вчинення терористичних актів за кордоном мережею «Аль-Каїда» й іншими терористичними групами і надало прихисток Усамі бен Ладену, «Аль-Каїді» і тим, хто пов'язаний з ними;

— закликає всі афганські сили утриматися від проявів помсти, суворо дотримуватися даних ними зобов'язань стосовно прав людини і міжнародного гуманітарного права;

— закликає країни-члени надати:

1) термінову гуманітарну допомогу з метою полегшити страждання афганського народу як в Афганістані, так і серед афганських біженців;

2) довгострокову допомогу, спрямовану на соціально-економічну інфраструктуру і відновлення Афганістану.

— оголошує про свою готовність надати підтримку тимчасовим інститутам, створеним у відповідності з Боннським договором;

- просить допомоги МССБ для врегулювання ситуації за межами Кабулу.

- санкціонує розширення мандата МССБ для того, щоб вони могли, наскільки це дозволять ресурси, виявляти підтримку Перехідній адміністрації Афганістану і її правонаступникам у підтримці безпеки в районах Афганістану за межами Кабулу і його околицях.

II. Відмінність резолюцій Ради Безпеки ООН на початку кампанії в Афганістані і сьогодні в тому, що:

1. резолюції, прийняті останні 2 роки відрізняються своїм обсягом, а також охопленням великої кількості проблемних питань, вирішення яких стало головною причиною початку проведення кампанії в Афганістані, а також проблем, які виникли безпосередньо під час здійснення даної кампанії;

2. у резолюціях, прийнятих 2013—2014 рр. зазначається, що закінчення кампанії у тих розмірах, які існували з 2001 повинно закінчитися у 2014 р.;

3. резолюції РБ ООН, які приймалися останні 2 роки по Афганістану, роблять ставку на владу Афганістану як таку, що може і має право на стабілізацію ситуації в державі та реалізацію економічних та військових програм, складених за співпраці з провідними країнами світу;

4. після 2014 р. Афганська влада зможе отримувати військову допомогу у вигляді консультацій та навчання військових Афганістану членами-країнами НАТО;

5. впродовж 2011—2014 рр. було проведено ряд міжнародних конференцій, які стосуються стабілізації ситуації в країні, а також розвиток регіону в цілому.

До таких конференцій можна віднести:

— Міжнародна конференція в Бонні (05.120.2011 р.);

- Токійська конференція і створення Токійської рамочної програми;

- Конференція міністрів «Серце Азії» (Кабул, 2012 р.)

6. окрім міжнародних конференцій, на яких вирішувалися загальні питання по Афганістану, створено ще ряд регіональних програм співпраці, які стали більш результативнішими, адже враховували особливість регіону. Це зокрема:

- «Стамбульський процес укріплення регіональної безпеки і співпраці для безпечного і стабільного розвитку Афганістану»;

- чотирьохсторонній саміт за участю Афганістану, Пакистану, Таджикистану та РФ;

- трьохсторонній саміт Афганістану, Пакистану і Туреччини;

- Чиказький саміт.

7. окрім міжнародних і регіональних конференцій, за останні 5 років з метою вирішення питань по Афганістану, було подано безліч ініціатив регіональними організаціями:

- Шанхайська організація співпраці;

- Організацією Договору про колективну безпеку;

- Асоціація регіональної співпраці країн Південної Азії [8].

Розглянувши документи, які офіційно дозволили проведення кампанії на території Афганістану, пропоную ознайомитися із суттю операції «Нездоланна свобода».

Стратегія США в Афганістані базувалася на «3-х китах»:

1. військові дії проти талібів;

2. співпраці з ООН, міжнародними партнерами і афганським народом;

3. тісне партнерство з Пакистаном [7].

Згодом, виникли побоювання, що Сили безпеки Афганістану будуть не в змозі стабілізувати ситуацію в країні [2].

На ситуацію відразу відреагувала міжнародна спільнота й ООН. У грудні 2001 р. в Бонні було організовано конференцію на найвищому рівні, де було ухвалено звернення до ООН із проханням погодитися на створення контингенту, який допоміг би у формуванні та підготовці Сил безпеки Афганістану.

Згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН від 20 грудня 2001 р. було започатковано Міжнародні сили сприяння безпеці (МССБ), більш відомі як ISAF, які розпочали свою діяльність в Кабулі і на його околицях. МССБ та Перехідний уряд Афганістану — попередник Національного уряду Афганістану — провели переговори і в січні 2002 р. ухвалили Військово-технічну угоду, в якій докладно визначені завдання МССБ.

Спочатку МССБ не були керовані НАТО або ООН, це була добровільна коаліція, повноваження якої були надані Радою Безпеки ООН. Керівництво МССБ на добровільній основі здійснювали різні країни за принципом ротації, при чому період ротації становив шість місяців (це були по черзі: Велика Британія, Туреччина, Німеччина та Нідерланди).

Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав
Copyright.svg

Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел:

http://www.rusnauka.com/7_NND_2009/Politologia/42673.doc.htm

Дата, коли було знайдено порушення: 19 квітня 2021.


Тому, хто повісив цей шаблон:

На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення {{subst:nothanks cv|Операція "Нездоланна свобода"|url=http://www.rusnauka.com/7_NND_2009/Politologia/42673.doc.htm}} --~~~~.


Ambox important.svg До уваги користувача, який розмістив цю статтю

Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Додержуйтеся вказівок нижче.

У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону).

Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін.

Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті.

Попри все, ми завжди раді вашим оригінальним статтям.

Дякуємо.


Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав.


Спочатку мандат МССБ було обмежено Кабулом, столицею країни та її околицями(регіональне командування «Кабул», штаб-квартира в Кабулі(під керівництвом Франції)), але поступово зона відповідальності МССБ розширювалася і нині охоплює цілковито територію Афганістану:

- північ (регіональне командування «Північ», штаб-квартира в Мазар — е — Шаріф (під керівництвом Німеччини));

- захід (регіональне командування «Захід», штаб-квартира в Гераті (під керівництвом Італії));

- південь (регіональне командування «Південь», штаб-квартира в Кандахарі (під керівництвом Нідерландів));

- схід (регіональне командування «Схід», штаб-квартира в Баграмі (під керівництвом США)).

Основним завданням МССБ є надання підтримки уряду Афганістану щодо розширення його влади на всю територію країни, а також підвищення рівня загальної безпеки. З цією метою МССБ:

- беруть участь у розбудові афганських Сил безпеки, забезпечуючи підготовку кадрів для збройних сил та поліції;

- визначають пріоритети у сфері відбудови цивільних об'єктів;

- допомагають урядові роззброювати незаконні збройні формування та залучаються до проведення операцій проти розповсюдження наркотиків;

- МССБ також беруть участь у заходах із надання гуманітарної допомоги.

Окрім цього, МССБ намагаються підвищити рівень взаємодії між цивільними установами та військовими формуваннями. Це допомагає в ефективний спосіб виробити системний підхід до співпраці проведення операцій.

Групи відбудови провінцій (ГВП) — діють по всіх країні, працюючи над цивільними проектами, такими як зведення шкіл і дитячих будинків, ремонт доріг, вилучення зброї, розмінування тощо.

МССБ діють у тісній координації з урядом Афганістану. За період з грудня 2003 року до січня 2004 року вони, приміром, допомогли афганському уряду гарантувати безпеку під час загальних зборів Великої Конституційної ради — Лойя Джирги, яка ухвалила Конституцію держави. У вересні 2006 року НАТО і Афганістан видали « Основи продовження співпраці та партнерства» — документ, в якому насамперед приділяється увага просуванню оборонної реформи, розбудові оборонних установ та досягненні оперативної сумісності між афганською армією та збройними силами держав — членів НАТО.

Окрім цього, НАТО відрядила до Афганістану Верховного цивільного представника, завданням якого є проголошувати політичні та військові цілі Альянсу, безпосередньо співпрацювати з Урядом Афганістану та іншими міжнародними організаціями, що діють в країні, а також підтримувати контакти з сусідніми державами.

Яап де Хооп Схеффер таким чином визначив завдання НАТО в Афганістані: «Для того, щоб успішно виконати своє завдання в Афганістані, ми мусимо краще забезпечити свої наміри засобами, які ми готові застосувати. Я щиро сподіваюсь, що усі союзники можуть збільшити свої внески. Нам вдалося досягти значних успіхів у тренуванні та оснащенні Афганської армії, і ми повинні розвивати цей успіх. Вирішальною є здатність афганської поліції виконувати свою роль і забезпечувати стабільність і безпеку. Ми — і міжнародне співтовариство загалом — можемо зробити набагато більше з цивільного боку, допомагаючи афганцям розбудовувати дієві інститути, подолати злочинність і корупцію, і взяти під контроль ситуацію з наркотиками. Чого ми повинні за будь-яку ціну уникати, так це вузького погляду окремих країн на їх специфічну роль на певній географічній території, чи у функціональній сфері. Необхідно, щоб ми усі тримали у полі зору повну картину і продовжували нашу діяльність в Афганістані як спільну трансатлантичну справу».

У зв'язку з недосягненням своїх цілей — ліквідації тероризму і побудови демократичної держави, у 2009 р. Барак Обама підписав указ про відправку в Афганістан ще 17 000 військовослужбовців. Зараз в Афганістані служить 38 000 американських військовослужбовців. У 2011 р. Президент США відправив до Афганістану ще 30000 військовслужбовців, які дозволять перехопити ініціативу у Талібану і збільшити обороноздатність Афганістану. «Збільшення контингенту на 30 тисяч осіб допоможе нам у підготовці компетентних співробітників сил безпеки Афганістану та у співпраці з ними для того, щоб більше афганців брали участь у війні. Також це допоможе нам створити умови для передачі Сполученими Штатами повноважень щодо забезпечення безпеки афганцям», — пояснив президент США.

Починаючи з 2011 р. США почали переслідувати наступні цілі на території Афганістану:

1) позбавлення Аль-Каїди гавані;

2) перехоплення ініціативи у Талібану і позбавлення його можливості скинути уряд;

3) допомога службам безпеки Афганістану і уряду у взятті відповідальності за майбутнє Афганістану.

З 2001 року США витратили на афганську кампанію 173 млрд доларів. Місцевий уряд, за даними американської розвідки, контролює приблизно третину території Афганістану.

Талібан підживлюється наркотрафіком, оборот від наркотиків оцінюється в 300 млн доларів на рік. Наприклад, у 2008 році Афганістан зібрав другий за розміром врожай опіума — 7.7 тисяч тон. Афганістан став абсолютним світовим лідером з виробництва оппіатів і піднявся на друге місце після Марокко з виробництва марихуани і гашиша.

Одним з «китів» стратегії стане спільна з Пакистаном боротьба з тероризмом.

Як зазначав Президент Обама у своїй промові, виступаючи у військовій академії у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк): «По-третє, ми діятимемо, віддаючи собі повний звіт у тому, що наш успіх в Афганістані нерозривно пов'язаний з нашим партнерством з Пакистаном. Ми перебуваємо в Афганістані для того, щоб не дати раковим метастазам знову поширитися по території країни. Але ті ж самі метастази розвиваються і в Пакистані. Саме тому нам потрібна стратегія, яка працюватиме по обидві сторони кордону», — додав

Німеччина в 2009 році заявила про направлення в Афганістан додатково 600 військовослужбовців, аналогічні заяви були зроблені раніше Норвегією та Італією. Зелений коридор для польоту в Афганістан для НАТО запропонувала Україна та Грузія, остання також направила туди 200 військовослужбовців.

Операція «Нездоланна свобода», яку почали США в Афганістані у 2001 році мала своєю метою, зокрема, захопити Усаму бен Ладена. Його син Омар заявив, що зробити це неможливо, тому що його переховує місцеве населення, а під час радянської окупації США вважало його героєм. За даними американської розвідки Усаму бен Ладена був ліквідований на території Пакистану в результаті спеціальної операції у 2011 році.

З 2009 року проявилася більша популярність місії НАТО і зменшення підтримки Талібану. 70 % заявили, що їх країна рухається у правильному напрямку і життєві умови покращилися у порівнянні з 2001 роком.

Вони також вірять в те, що ситуація буде продовжувати покращуватися в наступних роках. Приблизно 2/3 вірять, що їхні діти будуть мати краще життя. Афганці позитивно оцінюють дії поліції та армії і виражають віру в їх спроможність забезпечити безпеку і стабільність в регіоні, 3/4 вірять, що афганські Сили безпеки будуть спроможні взяти на себе відповідальність за безпеку Афганістану.

Афганська підтримка військовослужбовців НАТО збільшилася до 62 %, як і підтримка їх чисельності. ¾ вірять, що атаки на військовослужбовців НАТО не можуть бути виправданими. Тільки 6 % підтримало уряд Талібану, що засвідчило відсутність широкої підтримки Талібану та відсутності перспективи їх розвитку.

Перед Афганістаном постають важливі проблеми, не останніми з котрих є корупція і безробіття, які є найбільшими у списку афганських турбот. Тому НАТО знову повторює, що нема військового вирішення конфлікту в Афганістані. Тому що хороше управління і довгостроковий розвиток важливі для Афганістану, як і безпека [10].

Таким чином Північноатлантичний Альянс зміг відповісти на виклик Афганістану та зробити перший крок до своєї розбудови як організації, яка може забезпечити захист цінностей, не лише у країнах НАТО, але і в інших регіонах світу, де виникає загроза, і в кожному разі, якщо організація є належним інструментом боротьби з цією загрозою. Концепція глобального партнерства НАТО давно викликає суперечки між союзниками, але на практиці таке партнерство вже стало реальністю [6].

ДжерелаРедагувати

1. Петренко Л. Відплата. — Режим доступу: http://postup.brama.com

2.Афганистан: новое начало. — Режим доступу: http://washprofile.org

3. Пироженко В. Євроатлантичні цінності й місіонерство США: конфлікт ідеалів та національних інтересів // Політичний менеджмент: наук. журнал / голов. ред. Ю. Ж. Шайгородський. — 2007. — № 2. — С. 123—136.

4. Дієго А. Руїс Палмер Шлях до Кабула // НАТО ревю. — Літо, 2003. — С. 30-37.

5. Chronology of International Security Assistance Force. — Режим доступу: http://www.nato.int

6. Нуланд В. Місія НАТО в Афганістані: втілення теорії в практику. — Режим доступу: http://www.nato[недоступне посилання з липня 2019]

7. Нова стратегія США в Афганістані — Режим доступу: http://news.bigmir.net/world

8.Рада Безпеки ООН — Режим доступу: http://www.un.org/ru

9. НАТО. Краткий справочник. М. Колга, Т. Нооркыйв // Таллинн., 2007. — 529 с.

10. Кошеваров В. П. Право НАТО: навчальний посібник / В. П. Кошеваров. — Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2012. — 116 с.